Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2018 року

Київ

справа №489/1481/17

адміністративне провадження №К/9901/42694/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Зуєва Л.Є.),

у адміністративній справі №489/1481/17 за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області (далі - Управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив зобов'язати Управління ПФУ здійснити нарахування та виплату йому пенсії за віком з урахуванням вимог статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, з урахуванням фактично сплачених сум, починаючи з 11 січня 2017 року, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.

Постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 липня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління ПФУ щодо застосування при визначенні розміру пенсії ОСОБА_1 за віком показника середньої заробітної плати за 2007 рік та зобов'язано здійснити нарахування та виплату пенсії за віком з 11 січня 2017 року, відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року його звернення за призначенням пенсії за віком, та з урахуванням фактично сплачених сум.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Управління ПФУ оскаржило її в апеляційному порядку.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу Управління ПФУ залишено без руху та запропоновано протягом тридцяти днів з моменту її отримання надати клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 липня 2017 року, вказавши причини пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою та надати докази в підтвердження своєї позиції.

Наступною ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою апеляційного суду, Управління ПФУ звернулося з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції до 15 грудня 2017 року) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

За перевіркою матеріалів справи, предметом апеляційного оскарження є постанова Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 липня 2017 року, яка прийнята в судовому засіданні за участю представників позивача та відповідача. Копія вказаної постанови направлена на адресу Управління ПФУ 17 липня 2017 року (а.с.57), однак, відомості щодо її отримання в матеріалах справи відсутні. Апеляційну скаргу подано Управлінням ПФУ 2 серпня 2017 року, тобто з пропуском десятиденного строку на апеляційне оскарження. При цьому, клопотання про поновлення пропущеного строку до апеляційної скарги не подано.

Частиною четвертою статті 189 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Одержавши апеляційну скаргу відповідача суд встановив, що таку подано з пропуском строку апеляційного оскарження, однак, клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції не надано, а тому апеляційний суд дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без руху, із наданням строку для подання клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, вказавши причини пропуску строку звернення до суду та надати докази на підтвердження своєї позиції.

Копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Управління ПФУ отримало 28 серпня 2017 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.65).

22 вересня 2017 року на виконання вимог вказаної ухвали на адресу апеляційного суду надійшло клопотання Управління ПФУ про поновлення строку на апеляційне оскарження, вказавши, що рішення суду першої інстанції оскаржило в установлений десятиденний строк, що припадав на 30 липня 2017 року (вихідний день), а тому останнім днем подання був наступний за ним 31 липня 2017 року (робочий день), що підтверджується фіскальним чеком поштового відправлення.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 189 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що копію постанови суду першої інстанції Управління ПФУ отримало 20 липня 2017 року, тоді як апеляційну скаргу подано 2 серпня 2017 року, тобто з пропуском десятиденного строку на апеляційне оскарження. В своєму клопотанні про поновлення пропущеного строку Управлінням ПФУ не зазначено причин та не надано доказів щодо поважності причин пропуску строку на подання апеляційної скарги з 31 липня 2017 року по 2 серпня 2017 року. Твердження апелянта про те, що апеляційна скарга була направлена до суду 31 липня 2017 року поштою, не підтверджується матеріалами справи, оскільки у ній відсутні дані про надходження скарги поштою та поштовий конверт. За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Додана до касаційної скарги копія фіскального чеку та роздруківки з результатом електронного пошуку поштових відправлень на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» відправлення за № 5401804711476, що за доводами скаржника підтверджує дату звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою саме 31 липня 2017 року, не містить даних про відправлення саме апеляційної скарги у цій справі, а тому не може бути доказом дотримання відповідачем строку апеляційного оскарження.

Отже доводи в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, підстави для його скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадане судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду