Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.04.2018 року у справі №815/1643/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2018 року

Київ

справа №815/1643/15

адміністративне провадження №К/9901/4779/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 8 червня 2015 року (головуючий суддя - Корой С.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді: Жук С.І., Семенюк Г.В.),

у адміністративній справі №815/1643/15 за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, державних реєстраторів прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Оперчук Ірини Михайлівни, Бабіч Альони Володимирівни за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4, про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням змін, уточнень і заяв про збільшення позовних вимог остаточно просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, державний реєстратор прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Бабіч Альона Володимирівна про відмову скасування державної реєстрації права власності від 27.02.2015 року №19687190;

- визнати протиправним та скасувати рішення реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, державний реєстратор прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Оперчук Ірина Михайлівна про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 24.12.2014 року №18286602;

- зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 80,0 кв. м., житловою площею 52,7 кв. м., у складі: житлова кімната площею 23,3 кв. м.; житлова кімната площею 15,1 кв. м.; житлова кімната площею 14,3 кв. м.; кухня площею 13,0 кв. м.; санвузол площею 3,1 кв. м.; коридор площею 9,3 кв. м.; балкон площею 0,7 кв. м.; балкон площею 1,2 кв. м.

- зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції зареєструвати за позивачем право власності на вказану трикімнатну квартиру.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 29 жовтня 2014 року у цивільній справі, яким позивача визнано покупцем зазначеної вище квартири за договором купівлі-продажу від 1 березня 2005 року до нього перейшло право власності. У зв'язку з цим рішенням позивач вважає, що дані про нього як власника цієї квартири повинні бути зазначені у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, проте відповідач в цьому відмовив, вважаючи, що судовим рішенням ця обставина не підтверджена, а рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на цю квартиру за попереднім власником не скасовано.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 8 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, позов задоволений.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 у справі № 522/5791/14-ц, яке набрало законної сили 10 листопада 2014 року, частково задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 і ОСОБА_5, визнано удаваним в частині покупця договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири від 1 березня 2005 року та визнано позивача покупцем за цим договором. (а.с. 16-17, 42-44).

18.12.2014 року позивач звернувся до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. На підтвердження виникнення у нього права власності на зазначене нерухоме майно надав договір купівлі продажу вказаної квартири від 1 березня 2005 року та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 у справі № 522/5791/14-ц. (а.с. 50, 59-63, 129).

За результатами розгляду заяви рішенням державного реєстратора Оперчук І.М. позивачеві відмовлено в державній реєстрації на підставі п. 4 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки подані документи не відповідають вимогам встановленим нормативно-правовими актами та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. В обґрунтування такого висновку державний реєстратор послався на приписи статті 9, п. 4 статті 15 та п. 3 статті 16 зазначеного Закону, а також на п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2013 року № 868. (а.с. 73).

Крім того, 27.02.2015 року позивач звернувся до Реєстраційної служби із заявою про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, зазначивши підставою для скасування права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 у справі № 522/5791/14-ц. (а.с. 31).

За результатами розгляду вказаної заяви рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Бабіч А.В. від 27.02.2015 року № 19687190 відмовлено у скасуванні державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4, оскільки подані документи не відповідають вимогам, встановленим нормативно-правовими актами та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Правовою підставою відмови державним реєстратором у рішенні зазначені приписи абз. 1, 2 п. 41 Постанови КМУ від 26.10.2011 № 1141 «Про затвердження порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» та стаття 235 Цивільного кодексу України і вказано, що рішення . (а.с. 45-46).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 року у справі № 522/5791/14-ц встановлений факт набуття позивачем права власності на квартиру, щодо якої останній заявив про своє право на його державну реєстрацію, а чинне законодавство не містить приписів щодо обов'язкової наявності для здійснення державної реєстрації прав у рішенні суду посилань про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію відповідного права.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції в Одеській області звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та невірне застосування норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування скарги Реєстраційна служба зазначила, що рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій державними реєстраторами прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Позивачем подані пояснення на касаційну скаргу, в яких він просить залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону в редакції на час виникнення спірних правовідносин державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону державний реєстратор поряд з іншими повноваженнями встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Положеннями частини 4 ст. 15 Закону № 1952 передбачено, що Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952, який державними реєстраторами в обох оскаржених рішеннях зазначений як підстава їх прийняття, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути

відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868 (далі - Порядок № 868).

Пунктом 36 Порядку № 868 встановлено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Виходячи з положень п. 37. Порядку № 868, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, в тому числі:

- укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат (пп. 1);

- рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пп. 10).

Статтею 26 Закону № 1952 передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Процедура прийняття і розгляду заяв щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) та скасування записів (далі - заява) Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), перелік документів, необхідних для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури встановлені відповідним Порядком, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 року № 3502/5, який був чинним на час прийняття оскаржених рішень державними реєстраторами.

За приписами п. 2.6. цього Порядку для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу, які посвідчують його особу.

Під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор перевіряє наявність підстав для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав. (п. 2.9 Порядку)

За результатами розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав або рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав.

При цьому державний реєстратор приймає рішення щодо відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав або відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав виключно за наявності таких підстав:

- органом державної реєстрації прав або нотаріусом, до якого звернувся заявник, не проводилась державна реєстрація прав на відповідний об'єкт нерухомого майна, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна або внесення змін до запису Державного реєстру прав;

- подане рішення суду про скасування рішення державного реєстратора не набрало законної сили або не завірене належним чином відповідно до законодавства;

- запис про скасування державної реєстрації прав уже внесено, запис Державного реєстру прав з відповідним реєстраційним номером уже скасовано.

Процедуру ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141 (далі - Порядок № 1141), згідно з п. 4 якого внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є однією із складових ведення Державного реєстру прав.

Так, відповідно до п. 41 вказаного Порядку державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Разом з цим, абзацом 2 зазначеної норми передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду державної реєстрації прав, проведеної до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 р., за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав.

Колегія суддів зазначає, що пункт 41 Порядку № 1141 доповнено другим абзацом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 року № 50 «Про внесення змін до Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», тобто, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, ця норма прийнята пізніше у часі по відношенню до загального порядку скасування записів Державного реєстру прав, визначеного у Порядку № 3502/5, передбачає особливий порядок (є спеціальною) внесення записів до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, і не вимагає наявності рішення суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію відповідного права.

З огляду на вказане колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо правомірності дій державного реєстратора при розгляді заяви позивача від 27 лютого 2015 року у зв'язку з неподанням заявником рішення суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію відповідного права.

Також необґрунтованими є і доводи скарги, що надане для реєстрації судове рішення не є рішенням суду щодо права власності з огляду на таке.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, визнання судовим рішенням договору купівлі-продажу квартири удаваним в частині покупця і визнання покупцем квартири за договором від 1 березня 2005 року ОСОБА_1 має своїм наслідком, що саме до останнього і переходить право власності за вказаним договором, у зв'язку з чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 року у справі № 522/5791/14-ц є рішенням щодо права власності.

Позивач для реєстрації свого права власності і скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 подав до реєстраційної служби договір купівлі-продажу і зазначене рішення суду, тобто саме ті документи, які відповідно до пп. 1, 10 пункту 37 Порядку № 868 і підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, а тому у державного реєстратора не було підстав для відмови позивачу у державній реєстрації прав.

Отже, саме ОСОБА_1 повинен бути зазначений у Державному реєстрі прав на нерухоме майно як власник цієї квартири з моменту державної реєстрації прав за вказаним договором, у зв'язку з чим посилання державних реєстраторів у рішеннях на приписи пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952 суперечать вимогам чинного законодавства

Таким чином, судами попередніх інстанцій при вирішенні справи були правильно застосовані норми матеріального і не порушені норми процесуального права, які б давали підстави для скасування чи зміни судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 8 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у справі № 815/1643/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду