Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.02.2018 року у справі №750/5581/17
Ухвала КАС ВП від 20.03.2018 року у справі №750/5581/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2018 року

Київ

справа №750/5581/17

адміністративне провадження №К/9901/24688/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Кочерги В.П.

учасники судового процесу:

представник відповідача Калюжний А.П.

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 5 жовтня 2017 року (головуючий суддя Логвіна Т.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року (головуючий суддя Іасєнко Ю.А., судді: Земляна Г.В., Сорочко Є.О.) у справі №750/5581/17 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Чернігівського військового комісаріату про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив

- визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення його заяви з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії;

- скасувати протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19 серпня 2016 року № 72 в частині не призначення йому одноразової грошової допомоги та повернення документів на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату;

- зобов'язати Чернігівський обласний військовий комісаріат направити на адресу Міністерства оборони України його заяву про призначення одноразової грошової допомоги та додані до неї документи;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням III групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 27- ми місячного грошового забезпечення (абзац 8, пп. 2, п. 2 Порядку № 499).

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що Міністерство оборони України неправомірно повернуло заяву з доданими документами та відмовило йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи, яка передбачена Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-ХІІ).

Постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 5 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року, позов задоволено у повному обсязі.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що позивач проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу з 14 жовтня 1983 року по 10 лютого 1986 року. У період з 30 листопада 1984 року по 10 лютого 1986 року приймав участь в бойових діях, в республіці Афганістан. ОСОБА_2 є учасником бойових дій та інвалідом війни.

Під час проходження військової служби, перебуваючи у республіці Афганістан, позивач приймав особисту участь у бойових діях та у 1985 році отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови (контузія головного мозку), правої верхньої кінцівки та обох нижніх кінцівок.

За висновком спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 19 липня 2012 року № 764/ж, рубці, які залишились після отримання множинного мінно-вибухового поранення: «є наслідком загоєння ран, що могли утворитись внаслідок осколочних поранень, які могли бути спричинені в період проходження військової служби в республіці Афганістан в 1985 році».

Відповідно до протоколу № 1631 від 15 серпня 2012 року Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця: «Поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії МСЕ-ЧНВ № 220311 від 06 березня 2013 року позивачу вперше встановлена: «III група інвалідності. Причина інвалідності: поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».

19 березня 2015 року позивач повторно пройшов обстеження медико- соціальною експертною комісією. Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВА № 011134 від 19 березня 2015 року при повторному огляді позивачу знову була встановлена: «III група інвалідності. Причина інвалідності: поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».

07 липня 2016 року позивач звернувся з заявою до Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату (ОМВК), де перебуває на військовому обліку про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності.

11 липня 2016 року Чернігівським ОМВК за вих. №2694 заява позивача була направлена на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату.

13 липня 2016 року за вих. № 5/2875с Чернігівський обласний військовий комісаріат направив заяву позивача та додані до неї документи на адресу Департаменту фінансів МО України для прийняття відповідного рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

19 серпня 2016 року відповідно до п. 65 Протоколу № 72 засідання комісії з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, який був затверджений Міністром оборони України 25 серпня 2016 року, Міністерством оборони України, вивчивши документи позивача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, було прийнято рішення про необхідність повернення на доопрацювання документів, поданих на розгляд особами з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, яким установлено інвалідність до 1 січня 2014 року, оскільки в наданих матеріалах немає підтверджень настання інвалідності під час проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби, як це передбачено підпунктом 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, у зв'язку з чим документи позивача було повернуто до обласного військового комісаріату.

Суди визнали такі дії Міністерства оборони України неправомірними, мотивуючи свої рішення тим, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка передбачена ч, 2 ст, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та у розмірах відповідно до встановленої позивачу групи інвалідності, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок поранення отриманого під час виконання обов'язків військової служби, починається, саме, з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності

Також суди зазначили, що законодавством передбачено обов'язок уповноваженого органу щодо письмового повідомлення заявника у разі відсутності документу, необхідного для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, проте жодних повідомлень уповноваженого органу про факт недостатності документів, доданих до заяви про виплату одноразової грошової допомоги, Позивачу не надходило. З цих підстав доводи щодо недостатності документів є безпідставними.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що станом на момент встановлення позивачу інвалідності діяла редакція статті 16 Закону №2011-ХІІ, яка передбачала виплату такої допомоги, у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності. Таким чином, на думку скаржника, для позивача, як для особи, яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, отримання одноразової грошової допомоги пов'язується з настанням інвалідності або безпосередньо під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. В даному випадку, інвалідність настала і встановлена не за таких умов, що вказує на відсутність правових підстав для виплати Допомоги. Також скаржник наполягає на поданні позивачем неповного пакету документів, відсутності інформації про конкретну дату отримання поранення та хвороби, а також на відсутність у Міністерства оборони України компетенції на здійснення такої виплати. Як на порушення судами норм процесуального права, скаржник посилаються на те, що судом першої інстанції було порушено предметну підсудність, визначену ст.18 Кодексу адміністративного судочинства, та розглянуто справу неповноважним судом, оскільки такий спір мав бути розглянутий окружним адміністративним судом у складі колегії суддів.

Позивач проти доводів касаційної скарги заперечує, вказує, що в рішенні про відмову у призначенні допомоги вказано єдину підставу - настання інвалідності не в період проходження військової служби чи протягом трьох місяців з дня звільнення, натомість в касаційній скарзі викладено ряд додаткових обставин, які не були підставою для невиплати допомоги. Позивач наполягає на правильності рішень судів попередніх інстанцій, з огляду на наявність у нього права на отримання спірної допомоги та подання усіх необхідних документів для її призначення і виплати.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-ХІІ.

Згідно частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом другим Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за №499, передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту другого Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975, особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 12 Порядку №975 (в редакції чинній на час звернення позивача за допомогою) призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Проте, всупереч приписів вказаного Порядку Міністерство оборони України не прийняло передбаченого рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Натомість, прийняття рішення про направлення документів на доопрацювання порядком не передбачено.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку щодо протиправності рішення Міністерства оборони України, оформленого відповідним протоколом, про повернення документів позивача на доопрацювання, та обрали належний спосіб захисту прав позивача у вигляді скасування рішення, оформленого протоколом від 19 серпня 2016 року №72 та зобов'язання відповідача вчинити дії.

Разом з тим, враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю строкової військової служби відповідачем не вирішено, оскільки документи повернуті на дооформлення, в межах розгляду цієї справи, судами безпідставно було покладено на Міністерство оборони України обов'язок призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 27-ми місячного грошового забезпечення.

Слід зазначити, що задовольняючи позов в цій частині, суди фактично встановили право позивача на отримання одноразової грошової допомоги з посиланням на частину другу статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності), оскільки зробили висновок, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Натомість, такі висновки є необґрунтованими, оскільки, встановивши, що позивач проходив строкову військову службу, суди не звернули уваги, що питання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової військової служби врегульовано частиною шостою статті 16 Закону № 2011-ХІІ, яка по іншому ніж частина друга, визначала право на отримання одноразової допомоги в залежності від часу настання інвалідності.

Так, частиною шостою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті (в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України).

Аналогічні умови щодо військовослужбовців строкової військової служби закріплені і в пункту другому Порядку № 499.

Отже, ані статтею 16 Закону № 2011-ХІІ, ані Порядком № 499, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Таким чином, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб'єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб'єкт ще не приймав, є передчасним і не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

За таких обставин належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на Міністерство оборони України обов'язку повторно розглянути заяву ОСОБА_2 із прийняттям відповідного рішення згідно вимог законодавства.

Крім того, суди попередніх інстанцій скасували протокол засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 19 серпня 2016 року №72 в частині, що стосувалась позивача.

Натомість, протокол сам по собі не є рішенням, а є документальною формою фіксації подій та прийнятих рішень, тому належним способом захисту прав позивача в цій частині буде скасування відповідного рішення, оформленого протоколом.

Вказані обставини є підставою для зміни судових рішень в частині обрання способу захисту прав позивача.

Суд апеляційної інстанції надав правильну правову оцінку доводам щодо порушення правил предметної підсудності, визначених ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій до 15 грудня 2017 року).

Так, згідно пункту 4 частини першої статті 18 Кодексу, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до пункту першого наведеної норми, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Отже, законодавцем було розмежовано компетенцію судів щодо вирішення адміністративних спорів з огляду не тільки на їх суб'єктний склад (однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа), але і на предметний (з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг). При цьому, до компетенції окружних адміністративних судів законодавцем віднесено розгляд справ за суб'єктною ознакою крім випадків, якщо така справа предметно підсудна місцевому суду як адміністративному.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що розгляд даної справи предметно підсудний саме місцевому суду як адміністративному, оскільки позивачем було заявлено позов, предметом якого є соціальний захист - призначення та виплата одноразової грошової допомоги.

Доводи касатора про те, що однією з підстав повернення для доопрацювання документів позивача було відсутність в додатках документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, колегія суддів вважає недоречними, оскільки їх надання, хоча і передбачено Порядком № 499, але такі підстави не були наведені у рішенні, викладеному в протоколі засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 19 серпня 2016 року №72.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують вищенаведені висновки суду.

Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - зміні.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 5 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року у справі №750/5581/17 змінити.

Викласти абзац третій резолютивної частини постанови Деснянського районного суду м.Чернігова від 5 жовтня 2017 року в наступній редакції:

«Скасувати рішення, оформлене Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 19 серпня 2016 року №72 в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_2 щодо виплати одноразової грошової допомоги на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату».

Викласти абзац п'ятий резолютивної частини постанови Деснянського районного суду м.Чернігова від 5 жовтня 2017 року в наступній редакції:

«Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_2 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи, з 6 березня 2013 року, відповідно до ст.16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499».

В іншій частині постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 5 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року у справі №750/5581/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 10 квітня 2018 року.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду