Історія справи

Постанова КАС ВП від 03.02.2026 року у справі №160/30866/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року

м. Київ

справа №160/30866/24

адміністративне провадження №К/990/15463/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №160/30866/24

за заявою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про забезпечення її позову до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування подання і наказів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Федорка Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Суховарова А.В., суддів Ясенової Т.І., Головко О.В.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст обставин справи

1. Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1., позивач) 19 листопада 2024 року звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Державне підприємство «Національні інформаційні системи», у якій просила: визнати протиправними дії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час проведення позапланової цільової перевірки порядку вчинення нотаріальних дій, проведеної на підставі наказу від 05 вересня 2024 року №1755/13.4-06; визнати протиправними та скасувати висновки, викладені у довідці про проведення позапланової цільової перевірки приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1. від 13 вересня 2024 року; визнати протиправним наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 26 вересня 2024 року №1889/13.4-06; скасувати наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 26 вересня 2024 року №1889/13.4-06; визнати протиправним наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06; скасувати наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06; визнати протиправним наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06; скасувати наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06; визнати протиправним подання Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №554999/08.4-20 «Про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 (свідоцтво від 28.02.2001 №3894)»; скасувати подання Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №554999/08.4-20 «Про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 (свідоцтво від 28.02.2001 №3894)».

2. Разом із позовною заявою приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1. подала заяву про забезпечення позову, в якій просила: зупинити дію наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06 зі змінами, внесеними наказом від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06; заборони Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України вчиняти будь-які дії, направлені на розгляд та вирішення по суті подання щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 29 листопада 2011 року №346, виданого на ім`я ОСОБА_1 , до набрання чинності рішенням у цій справі.

3. Указана заява мотивована тим, що 23 жовтня 2024 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1. отримала копію наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06, яким тимчасово зупинено її нотаріальну діяльність з 25 жовтня 2024 року до вирішення питання по суті, але не більш як на шість місяців. До цього наказу наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06 внесено зміни, а саме змінено дату, з якої зупинено нотаріальну діяльність позивача на 28 жовтня 2024 року. Оскаржуваний наказ, як стверджувала позивач, не містить: відомостей щодо негативних наслідків, виявлених відповідачем під час перевірки порушень приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1.; порушень зі сторони позивача; фактів вчинення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 повторних порушень у сфері державної реєстрації, що могло б свідчити про їхній системний характер; обґрунтування ухвалення наказу про зупинення нотаріальної діяльності та направлення подання до Міністерства юстиції України про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову, на переконання позивача, зумовлена тим, що оскаржувані накази, дії та рішення відповідача є очевидно протиправними; існує загроза порушення цими індивідуально-правовими актами прав ОСОБА_1 , а невжиття заходів забезпечення позову щодо зупинення дії оскаржуваних рішень та наказів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача. ОСОБА_1 наголошувала, що оскаржуваний наказ фактично позбавляє її права на працю та залишає без засобів для існування, позбавляє можливості вчиняти будь-які нотаріальні дії, створює обставини втрати ділової репутації та клієнтів і осіб, які системно користувались її нотаріальними послугами. Незастосування вказаних заходів забезпечення позову, на переконання позивача, може призвести до реалізації наданих Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України повноважень на ухвалення рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю ОСОБА_1., що унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.

ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 21 листопада 2024 року заяву приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1. про забезпечення позову задовольнив частково. Зупинив дію наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06 зі змінами, внесеними наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06. У задоволенні іншої частини заяви відмовив.

5. Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції, посилаючись на приписи статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частини четвертої статті 3 Закону України «Про нотаріат», статті 43 Конституції України та Рекомендації №R (89) 8 стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року (далі - Рекомендації №R (89) 8), констатував, що обставинами справи підтверджується, що незалежно від результатів вирішення спору по суті, вжиття заходів забезпечення позову щодо збереження права на працю позивача на час розгляду справи в суді не в змозі завдати істотної шкоди, тоді як зупинення процесу діяльності самозайнятої особи безумовно завдає більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Ураховуючи те, що предметом позову є, зокрема, наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06 зі змінами, внесеними наказом від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06, достатнім способом захисту в цьому випадку є забезпечення позову шляхом зупинення дії цього наказу. Вжиття заходів забезпечення позову в такий спосіб не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту в разі задоволення цього позову, що відповідає вимогам процесуального законодавства. Вжиття такого заходу забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду. Суд першої інстанції зазначив, що, зупинивши нотаріальну діяльність позивача до вирішення питання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, відповідач фактично позбавив можливості ОСОБА_1 отримувати дохід від професійної діяльності. При цьому в позивача є зобов`язання перед державою у вигляді сплати податків і виплати заробітної плати помічнику, незважаючи на фактичне зупинення її діяльності. Також суд першої інстанції зауважив, що вжиті заходи забезпечення позову у такий спосіб не є рішенням по суті спору та у жодному разі не вирішує спір по суті, оскільки відповідно до положень частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Водночас не підлягають задоволенню вимоги про забезпечення позову шляхом заборони Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України вчиняти будь-які дії, направлені на розгляд і вирішення по суті подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім`я ОСОБА_1 , до набрання чинності рішенням у цій справі, оскільки забезпечення цього позову таким заходом не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності, збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин і не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному процесі. Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості її вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

6. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 11 березня 2025 року апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнив. Скасував ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06 про тимчасове зупинення приватної нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1 з підстав направлення до Міністерства юстиції України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю зі змінами, внесеними наказом від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06. Відмовив приватному нотаріусу ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

7. Приймаючи зазначену постанову, суд апеляційної інстанції, посилаючись на приписи статей 150 151 КАС України, констатував, що, проаналізувавши доводи сторін, він не вбачає обставин, які можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення прав позивача. Наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06 про тимчасове зупинення приватної нотаріальної діяльності з підстав направлення до Міністерства юстиції України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю зі змінами, внесеними наказом від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06, не має очевидних ознак протиправності. Виходячи із засад співмірності та співвідношення інтересів сторін, апеляційний суд не знайшов вагомих приводів для втручання у стабільність взаємовідносин між сторонами до прийняття рішення по суті позовних вимог і не встановив, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить реальний захист прав позивача у майбутньому в разі задоволення позову. Суд апеляційної інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року в справі №800/521/17 про те, що позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті, а також Верховного Суду, зроблені у постанові від 26 липня 2021 року в справі №640/24935/20, згідно із якими зупинення наказу про тимчасове зупинення приватної нотаріальної діяльності є фактичним вирішенням спору по суті до прийняття судового рішення. Апеляційний суд також звернув увагу на те, що ОСОБА_1 25 жовтня 2024 року вже зверталася до суду з аналогічним позовом і заявою про забезпечення позову. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 жовтня 2024 року в справі №160/28522/24 їй відмовив у забезпеченні позову, вказавши, що забезпечення позову у спосіб, який просить позивач, за змістом буде ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви, за яких заявник уважає, що захист її прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття таких заходів і для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль. Водночас після відмови у забезпеченні позову в справі №160/28522/24 ОСОБА_1 06 листопада 2024 року подала заяву про повернення зазначеної позовної заяви, а 19 листопада 2024 року знову звернулася з таким самим позовом і з такою самою заявою про забезпечення позову в справі №160/30866/24 та отримала незаконну ухвалу про забезпечення позову.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Адвокат Федорко Олександр Олександрович (далі - Федорко О.О.) подав в інтересах ОСОБА_1 до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та залишити в силі ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року.

9. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального і процесуального права, яка суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 27 лютого 2023 року в справі №160/25808/21. Скаржник зазначає про доцільність застосування саме останньої правової позиції Верховного Суду, що підстави для забезпечення позову є оціночними і судам необхідно враховувати усі фактичні обставини у кожному конкретному спорі. Проте апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, не надав оцінки фактичним обставинам справи, зокрема негативним наслідкам, які можуть настати у випадку невжиття заходів забезпечення позову, про які зазначав позивач і суд першої інстанції. Суд апеляційної інстанції обмежився відпискою та банальними фразами, хоча в мотивувальній частині постанови мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи. Скаржник стверджує, що наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про тимчасове зупинення приватної нотаріальної діяльності є невід`ємно пов`язаним із поданням про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Тому апеляційний суд протиправно не взяв до уваги, що на наявність очевидних ознак незаконності потрібно перевіряти не наказ про тимчасове зупинення приватної нотаріальної діяльності, а подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Сам по собі вказаний наказ не може існувати та не може визнаватися протиправним і містити очевидні ознаки протиправності, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув, що призвело до прийняття незаконної постанови.

ІV. Рух справи у суді касаційної інстанції

10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Соколова В.М., Уханенка С.А. ухвалою від 23 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

11. Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) подано відзив на касаційну скаргу із проханням відмовити у її задоволенні та залишити оскаржувану постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року без змін, оскільки вона відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

12. Державним підприємством «Національні інформаційні системи» відзиву на касаційну скаргу не подано.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 02 лютого 2026 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 03 лютого 2026 року.

V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами

14. Наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06, з урахуванням змін, внесених наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06, тимчасово зупинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1. з 28 жовтня 2024 року до вирішення питання по суті, але не більш як на шість місяців.

15. Наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06 «Про тимчасове зупинення приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 » прийнятий у зв`язку з направленням до Міністерства юстиції України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1.

VІ. Позиція Верховного Суду

16. Касаційне провадження у справі №160/30866/24 відкрите з метою перевірки доводів скаржника щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема положень статей 150 151 КАС України.

17. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваній постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

18. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано, зокрема, статтями 150 151 КАС України, які визначають підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

19. Так, за правилами частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

20. Забезпечення позову, як неодноразово зазначав Верховний Суд, це надання позивачу тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом і набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову фактично є втручанням суду в спірні правовідносини до їхнього вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав і в порядку, прямо передбаченому законом.

21. Приписами частини другої статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

22. Підстави забезпечення позову, визначені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

23. Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

24. Згідно із частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

25. Верховний Суд, аналізуючи норми статей 150 151 КАС України, неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.

26. Необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу чи інших осіб, що не є учасниками провадження; правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна із названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

27. Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Тобто суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним із позовними вимогами, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.

28. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

29. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними).

30. Близькі за змістом висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2018 року в справі №804/8343/17, від 25 квітня 2019 року в справі №826/10936/18, від 20 вересня 2019 року в справі №809/195/18, від 30 жовтня 2019 року в справі №640/6225/19, від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20, від 24 листопада 2020 року в справі №640/9636/20, від 24 червня 2021 року в справі №640/27951/20, від 13 вересня 2021 року в справі №ЗД/460/2/20, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22 та інших.

31. Таким чином, інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб - позивачів (майбутніх позивачів) в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (майбутнього позивача) до ухвалення судом рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

32. Із наведеного випливає, що при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

33. Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зробленими у постановах від 21 листопада 2018 року в справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року в справі №826/10936/18, від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20, від 24 листопада 2020 року в справі №640/9636/20, від 30 березня 2021 року в справі №420/4037/20, від 24 червня 2021 року в справі №640/27951/20, від 13 вересня 2021 року в справі №ЗД/460/2/20, від 06 грудня 2022 року в справі №140/8745/21, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 05 червня 2024 року в справі №460зп-23/160, від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24, від 19 червня 2025 року в справі №320/37366/23 та інших.

34. Приписами частин четвертої-шостої статті 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

35. Отже, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

36. На вказане наголосив Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2019 року в справі №420/912/19, від 21 січня 2021 року в справі №420/4262/19, від 30 березня 2021 року в справі №420/4037/20, від 02 листопада 2021 року в справах №640/217/21, №640/4096/21, від 27 лютого 2023 року в справі №160/25808/21, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22 та інших.

37. Щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову, то вони, як констатував Верховний Суд у постановах від 16 травня 2019 року в справі №826/14303/18, від 12 лютого 2020 року в справі №640/17408/19, від 27 лютого 2020 року в справі №640/16242/19, від 24 червня 2021 року в справі №640/27951/20, від 04 листопада 2021 року в справі №640/21870/20, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24 та інших, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

38. Як зазначив Верховний Суд у постановах від 30 березня 2021 року в справі №420/4037/20, від 27 лютого 2023 року в справі №160/25808/21 та інших, тимчасовий судовий захист є гарантією і заходом «очікування». Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

39. У постановах від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24 та від 19 червня 2025 року в справі №320/37366/23 Верховний Суд наголосив на тому, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також ураховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їхнє відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

40. Відповідно до правової позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року в справі №800/521/17, яка застосована апеляційним судом у справі, яка розглядається, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

41. Згідно із висновками Верховного Суду, зробленими у постанові від 26 липня 2021 року в справі №640/24935/20, які враховано судом апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, зупинення наказу про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса в порядку забезпечення позову фактично вказує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті. Застосування в порядку статті 29-1 Закону України «Про нотаріат» такого заходу впливу як зупинення нотаріальної діяльності завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вони застосовані, з огляду на характер цього заходу. Водночас факт подання заявником позову про визнання протиправними та скасування наказів, на підставі яких прийнято спірний наказ, не може бути достатньою підставою для застосування визначених заявником заходів забезпечення позову в справі.

42. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

43. Як установлено судами попередніх інстанцій, наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06 «Про тимчасове зупинення приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 » із урахуванням змін, внесених наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06, дію якого у заяві про забезпечення позову просила зупинити позивач, тимчасово зупинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1. з 28 жовтня 2024 року до вирішення питання по суті, але не більш як на шість місяців.

44. Таким чином, наслідком забезпечення судом першої інстанції позову шляхом зупинення дії вказаного наказу фактично є відновлення (продовження) права ОСОБА_1 на здійснення приватної нотаріальної діяльності. Такий же наслідок матиме місце і після набрання законної сили судовим рішенням у справі в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому, згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог, на що слушно вказав суд апеляційної інстанції.

45. Безумовно, наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 жовтня 2024 року №2068/13.4-06 «Про тимчасове зупинення приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 » із урахуванням змін, внесених наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24 жовтня 2024 року №2079/13.4-06, тягне негативні наслідки для позивача, зокрема, щодо отримання доходу від професійної діяльності, про що зазначив суд першої інстанції. Проте, у розумінні норм статті 150 КАС України, відповідні обставини, навіть у разі їхнього доведення, не є безперечними підставами для вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

46. Аргументуючи забезпечення позову шляхом зупинення дії вказаного наказу необхідністю збереження за ОСОБА_1 права на працю та отримання доходу від професійної діяльності, суд першої інстанції не врахував, що такі обставини, з огляду на приписи статті 150 КАС України, не повинні сприйматися як безумовні підстави для застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, передбачені частиною першою статті 151 КАС України, суд застосовує лише за наявності виключних підстав/обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України, існування яких суд першої інстанції належним чином не з`ясував, водночас фактично надав позивачу результат, якого вона прагне досягти за допомогою судового рішення у справі.

47. В ухвалі про забезпечення позову суд має навести як мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити/унеможливити виконання рішення суду чи ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав/інтересів позивача, так і вказати на те, в чому будуть полягати дії, спрямовані на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Однак суд першої інстанції в ухвалі про забезпечення позову належних і достатніх мотивів не зазначив.

48. Водночас суд апеляційної інстанції, проаналізувавши доводи сторін, не встановив обставин, які б указували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі його ухвалення на користь позивача або ефективний захист чи поновлення її прав. Також апеляційний суд указав на відсутність очевидних ознак протиправності оскаржуваного наказу й підсумував, що, виходячи із засад співмірності та співвідношення інтересів сторін, він не знайшов вагомих приводів для втручання у стабільність взаємовідносин між ними (сторонами) до прийняття рішення по суті позовних вимог і не вбачає, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить реальний захист прав позивача у майбутньому в разі задоволення позову.

49. Отже, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову. Здійснене апеляційним судом правозастосування статей 150 151 КАС України засноване на правильному застосуванні цих норм і узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

50. Скаржник помилково намагається довести незаконність оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції через неврахування цим судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 лютого 2023 року в справі №160/25808/21, оскільки позиція Верховного Суду, викладена у цій постанові, визначає універсальні критерії щодо застосування положень статей 150 151 КАС України, й у справі №160/25808/21 Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову за інших фактичних обставин, ніж у справі, яка розглядається. Верховний Суд наголошує, що підстави для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі не є безумовними, вони оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у кожному конкретному спорі (справі) та викладених заявником аргументів.

51. Доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Правові підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

52. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

53. З огляду на зазначене та приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги адвоката Федорка О.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , - без задоволення, а оскаржуваної постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року в справі №160/30866/24 - без змін.

VІІ. Судові витрати

54. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу адвоката Федорка Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року в справі №160/30866/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: В. М. Соколов

С. А. Уханенко