ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 420/5813/21

адміністративне провадження № К/9901/34822/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н.А.,

суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року (головуючий суддя: Потоцька Н.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року (колегія суддів: Коваль М.П., Кравець О.О., Зуєва Л.Є.) в адміністративній справі №420/5813/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, в якому позивачі просили суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 01.02.2021 р. про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 01.02.2021 р. про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської Ради із заявами про реєстрацію місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з доданням необхідних документів. 01 лютого 2021 року у реєстрації за місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 , відмовлено з підстав «особа не подала необхідних документів або інформації». Позивачі, з винесеними рішеннями про відмову у реєстрації за місцем проживання за адресою АДРЕСА_2 , від 01.02.21 р. Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської Ради, якими протиправно відмовлено, повністю не згодні. 09 липня 2019 року позивачами, відповідно до нотаріально укладеного договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом О.І. Адамець ( реєстрація реєстру № 1314) придбано у власність в рівних частинах кожна, дачний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 210,1 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0,0174 га за кадастровим номером 5110136900:34:014:0291 на праві приватної власності. Відомості про реєстрацію речових прав на нерухоме майно зареєстровано 09.07.19 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відмовляючи у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач послався на те, що позивачами не надано необхідних документів або інформації та усно зазначив, що будинок не є об`єктом житлової нерухомості. Не погоджуючись з відмовою в реєстрації за новою адресою: АДРЕСА_1 , позивачі звернулись до адміністративного суду з метою захисту порушеного права.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської Ради від 01.02.2021 про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської Ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської Ради від 01.02.2021 про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської Ради повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на користь ОСОБА_2 суму судового збору за подання адміністративного позову за платіжним дорученням №ПН795 від 23.03.2021 року у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Стягнуто з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання адміністративного позову за платіжним дорученням №ПН770 від 23.03.2021 року у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішень змінено, виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на положення Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ № 1077 від 22.11.2012.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року залишено без змін.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, ураховуючи практику Верховного Суду, дійшов висновку, що під житлом необхідно розуміти - житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла, як пристосування та придатність для постійного проживання в них.

Суд апеляцйної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що садовий будинок, який належить позивачам на праві приватної власності, має присвоєну поштову адресу, знаходиться в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, зареєстрований як об`єкт нерухомого майна, та з огляду на житлову площу та відповідні технічні характеристики, призначений та придатний для постійного проживання у ньому, а також відповідає встановленим технічним вимогам.

Суд критично оцінив посилання відповідача на абзац другий пункту 5 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року №321 в редакції Кабінету Міністрів України №399 від 13.05.2020 яким встановлено, що рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання, та зауважив, що вказана норма жодним чином не свідчить, що за відсутності рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки неможлива реєстрація місця проживання, оскільки фактично таке переведення є правом, а не обов`язком.

Суд також вказав, що невиконання відповідачем покладених на нього Законом України № 1382-IV обов`язків призводить до порушення прав позивачів, оскільки реєстрація, в даному випадку, є нічим іншим, як констатацією факту проживання особи за відповідною адресою.

Враховуючи викладене колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції, про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився і з доводами апелянта, що судом першої інстанції було застосовано до спірних правовідносин п. 2.2. Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ № 1077 від 22.11.2012, який втратив чинність на момент виникнення спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

20 вересня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування абз.2 пункту 5 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №321 (в редакції Постанови КМУ № 399 від 13.05.2020) стосовно того, що підставою для використання дачних і садових будинків як житла, зокрема для реєстрації місця проживання, є рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки. Скаржник вказує, що з 29.05.2020 (набрання чинності Постанови КМУ №399 від 13.05.2020) для реєстрації місця проживання в дачному чи садовому будинку, який було переведено у жилий будинок, особі до органу реєстрації необхідно подавати документи про право власності на зазначений будинок та рішення місцевої ради про переведення дачного чи садового будинку, що відповідає державним будівельним нормам, у жилий будинок.

Крім того, скаржник вказує на наявність значного суспільного інтересу та виняткового значення для Департаменту, оскільки реєстрація місця проживання позивачів за адресою дачного будинку без відповідного рішення про переведення такого будинку у житловий на підставі визнання його придатним для постійного проживання фактично означає визнання такого будинку житловим, а отже нівелює визначені законом повноваження виконавчого комітету Одеської міської ради, який уповноважений приймати відповідне рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки (п.п.«в» п.2 ч.5 ст.328 КАС України).

Також, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Так, у зв`язку із змінами в законодавстві саме рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, відтепер є підставою для використання такого будинку як житлового, зокрема і для здійснення реєстрації місця проживання, що свідчить про нетотожність обставин справ, що вже були розглянуті Верховним Судом за подібними правовідносинами та цієї справи.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставами для відкриття провадження є посилання скаржника на п.п.«в» п.2 ч.5 ст.328, п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Суду від 01 червня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.07.2019 позивачами, відповідно нотаріально укладеного договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом О.І. Адамець (реєстрація реєстру № 1314) придбано у власність в рівних частинах кожна, дачний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 210,1 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0,0174 га за кадастровим номером 5110136900:34:014:0291 на праві приватної власності. Відомості про реєстрацію речових прав на нерухоме майно зареєстровано 09.07.2019 відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №173195793, за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна (дачного будинку та земельної ділянки №1845022451101, номер запису про право власності 32318490, спільної часткової власності 1/2 за ОСОБА_1 та Відомості про реєстрацію речових прав на нерухоме майно зареєстровано 09.07.2019 відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №173195815, за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна (дачного будинку та земельної ділянки) № 1845022451101, номер запису про право власності 32318490, спільної часткової власності 1/2 за ОСОБА_2 .

Згідно з технічним паспортом на садовий (дачний) будинок АДРЕСА_1 (інвертар. справа №52К/19/1) від 14.05.19 будівля складається з підвалу (гараж, комора) - 66,7 кв.м., першого поверху (коридор, туалет, житлова кімната, коридор, житлова кімната) - 68,6 кв.м., другого поверху (коридор, житлова кімната, житлова кімната, санвузол, ванна) - 74,8 кв.м., загальною площею будинку 210,1 кв.м., загальною площею земельної ділянки 174 кв.м.

01 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту для отримання адміністративної послуги зі здійснення реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 одночасно із зняттям з попереднього місця проживання, для чого подав наступний пакет документів:

заяву на отримання адміністративної послуги від 01.02.2021;

заяву про реєстрацію місця проживання від 01.02.2021;

паспорт громадянина України № НОМЕР_1 від 04.06.2018, орган, що видав - 1436;

довідку про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків;

квитанцію про сплату адміністративного збору від 01.02.2021 №210033983;

тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 12.03.2019;

витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) № 173195793 від 09.07.20219 про реєстрацію права власності.

01 лютого 2021 року адміністратором Департаменту ОСОБА_3 у реєстрації місця проживання відмовлено, оскільки особа не подала необхідних документів або інформації.

ОСОБА_2 01.02.2021 звернулася до Департаменту для отримання адміністративної послуги зі здійснення реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 одночасно із зняттям з попереднього місця проживання для чого подала наступний пакет документів:

заяву на отримання адміністративної послуги від 01.02.2021;

заяву про реєстрацію місця проживання від 01.02.2021;

паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 16.07.1999;

довідку про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків;

квитанцію про сплату адміністративного збору від 01.02.2021 №210033918;

витяг з Державного реєстру прав № 173195815 від 09.07.20219 про реєстрацію права власності.

01 лютого 2021 року адміністратором Департаменту ОСОБА_3 у реєстрації місця проживання відмовлено, оскільки особа не подала необхідних документів або інформації.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон №1382-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №1382-IV передбачено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

За приписами ст. 6 Закону № 1382-IV Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):

письмову заяву;

документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;

квитанцію про сплату адміністративного збору;

документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;

військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

У разі подання заяви представником особи додатково подаються:

документ, що посвідчує особу представника;

документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

За бажанням батьків чи одного з них документи, передбачені цією статтею для реєстрації місця проживання дитини, можуть бути подані органам державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Органи державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, направляють зазначені документи органам реєстрації для реєстрації місця проживання новонародженої дитини.

Реєстрація місця проживання новонародженої дитини може здійснюватися також на підставі направлених органами соціального захисту населення даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.

Статтею 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно із ч. 1 ст. 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року №5464-X жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» №1673-VII від 02.09.2014 року, який набрав чинності 27 вересня 2014 року ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. 3, 4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету міністрів України №207 від 02.03.2016 (далі Правила №207), реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Пунктом 11 Правил №207 визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

особа не подала необхідних документів або інформації;

у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;

звернулася особа, яка не досягла 14 років.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Рішення про відмову в реєстрації місця проживання з підстави неподання необхідних документів не може бути прийнято у разі проведення державної реєстрації місця проживання новонародженої дитини відповідно до Порядку надання комплексної послуги єМалятко, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. № 691 Про реалізацію експериментального проекту щодо створення сприятливих умов для реалізації прав дитини.

Відповідно до п. 18 Правил №207 для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:

1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);

4) документи, що підтверджують:

право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);

право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);

проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);

5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);

6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:

документ, що посвідчує особу представника;

документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов`язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 №399, що набрала чинності 29.05.2020, внесено зміни до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, та Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №321 (далі Порядок №321), та викладено абзац другий пункту 5 Порядку №321 в такій редакції: «Рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.»

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справи слугували посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування абз.2 пункту 5 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №321 (в редакції Постанови КМУ № 399 від 13.05.2020) стосовно того, що підставою для використання дачних і садових будинків як житла, зокрема для реєстрації місця проживання, є рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, а також на наявність значного суспільного інтересу та виняткового значення для Департаменту.

Слід зазначити, що підставою для відмови у реєстрації місця проживання позивачів слугували посилання відповідача, з-поміж іншого, на те, що дачний будинок, не є житлом у розумінні статті 379 ЦК України та ст. 4 ЖК Української РСР, а отже для реєстрації їх місця проживання необхідно надати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради про переведення дачного будинку у жилий.

Суд зазначає, що аналіз вищенаведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.

Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.

Вказаний правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справах №183/4661/16 (2-а/183/10/17) від 21 серпня 2019 року, №2340/4673/18 від 10 жовтня 2019 року, №826/12955/18 від 31 березня 2020 року, №826/1081/16 від 29 липня 2020 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з технічним паспортом на садовий (дачний) будинок, за адресою: АДРЕСА_3 (інвентар. справа № 52К/19/1) від 14.05.19 будівля складається з підвалу (гараж, комора) - 66,7 кв.м., першого поверху (коридор, туалет, житлова кімната, коридор, житлова кімната) - 68,6 кв.м., другого поверху (коридор, житлова кімната, житлова кімната, санвузол, ванна) - 74,8 кв.м., загальною площею будинку 210,1 кв.м., загальною площею земельної ділянки 174 кв.м. Садовий будинок, який належить позивачам на праві приватної власності, має присвоєну поштову адресу, знаходиться в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, зареєстрований як об`єкт нерухомого майна, та з огляду на житлову площу та відповідні технічні характеристики, призначений та придатний для постійного проживання у ньому, а також відповідає встановленим технічним вимогам.

Отже, сам по собі той факт, що садовий будинок був збудований на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому. Необхідно враховувати, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.

Щодо посилань скаржника на приписи абз. 2 п. 5 Порядку №321, відповідно до яких рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки є підставою для використання дачних і садових будинків як житла, зокрема для реєстрації місця проживання, Суд звертає увагу на таке.

26 січня 2022 року Верховним Судом розглянуто справу №420/1066/21 за позовом ОСОБА_4 , яка діє від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішень про відмову у реєстрації місця проживання, зобов`язання зареєструвати місце проживання.

При розгляді цієї справи Верховним Судом сформовано такі правові висновки.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, який є спеціальним відносно спірних правовідносин.

Статтею 10 цього Закону передбачено, що Правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 10 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 затверджено, зокрема, Правила реєстрації місця проживання.

29 квітня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України №321 затверджено Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який визначає механізм переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який з урахуванням внесених змін містить положення про те, що рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.

Верховний Суд зазначив, що ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Статтею 8 Конституції України визначено принцип верховенства права, відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі статтею 92 Основного Закону виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Таким чином, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Беручи до уваги наведене, Суд зазначив, що оскільки Закон №1382-IV має вищу юридичну силу, він превалює над дією Порядку №321.

Також колегія суддів звернула увагу на пріоритетність норм спеціального законодавства.

Відповідно до приписів ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Оскільки спеціальним законом, який безпосередньо регулює питання реєстрації місця проживання особи, є Закон №1382-IV, то в даному випадку застосуванню підлягає саме цей нормативно-правовий акт і розроблені на його основі Правила №207.

Беручи до уваги наведене, Верховний Суд зазначив, що при здійсненні процедури реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання особи застосування положень підзаконних нормативно-правових актів можливе лише в тому випадку, якщо такі нормативно-правові акти не суперечать положенням Закону №1382-IV та Правил №207.

Закон №1382-IV одним з обов`язкових документів, необхідних для здійснення процедури реєстрації місця проживання особи, визначає документ, що підтверджує право на проживання в житлі.

Пункт 18 Правил №207 конкретизує, що документом, що підтверджує право на проживання в житлі, є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).

Приписами ст. 6 Закону №1382-IV та п. 18 Правил №207 визначено вичерпний перелік документів, які подаються особою до органу реєстрації для реєстрації її місця проживання. При цьому положення вказаних правових норм містять застереження щодо заборони вимагати для реєстрації місця проживання інших документів.

Як установили суди при розгляді цієї справи (420/5813/21) позивачами при поданні заяв про реєстрацію місця проживання до органу реєстрації було подано, зокрема, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №173195793 та №173195815 від 09.07.2019 про реєстрацію права власності, що узгоджується з приписами п. 18 Правил №207.

Ураховуючи установлену положеннями ст. 6 Закону №1382-IV та п. 18 Правил №207 заборону вимагати для реєстрації місця проживання інші документи, Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про протиправність відмов відповідача у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року (з урахуванням зміни судом апеляційної інстанції) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н.В. Шевцова