Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.12.2019 року у справі №240/8190/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2020 року

Київ

справа №240/8190/19

адміністративне провадження №К/9901/34573/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 809/924/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України,

третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Міністерства оборони України

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (у складі судді Лавренчук О. В. )та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року (у складі колегії суддів Гонтарука В. М., Білої Л. М. Курка О. П. ),

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, Міноборони), за участю третьої особи Житомирський обласний військовий комісаріат (далі - третя особа, військкомат), в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 09 листопада 2017 року, внаслідок поранення, контузії, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформлене протоколом №41 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 08 квітня 2019 року.

- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду 2 групи внаслідок поранення, контузії і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії на дату встановлення інвалідності, а саме 09 листопада 2017 року, відповідно до Порядку №975 з урахуванням раніше виплаченої допомоги як інваліду 3 групи.

В обґрунтування своїх вимог зазначено, що дата отримання другої групи інвалідності і є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги. Позивач вважає протиправною відмову відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 09.11.2017, внаслідок поранення, контузії, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформлене протоколом № 41.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи із 09 листопада 2017 року внаслідок поранення, закритої черепно-мозкової травми, контузії, травми хребта, захворювання так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії Міноборони і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №41 від 05 квітня 2019 року.

Зобов'язано Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок травми, так, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 09 листопада 2017 року, з врахуванням проведених виплат, та факту подання ним усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975). В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того, чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 09 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №240/8190/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08 квітня 2015 року ОСОБА_1 отримав третю групу інвалідності. Причина інвалідності: поранення, контузія, травма хребта, захворювання так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії. Вказані обставини підтверджуються копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №206187. Допомога у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності позивачу була виплачена в сумі 182700 грн.

Медико-соціальною експертною комісією позивачу із 09 листопада 2017 року встановлено 2 групу інвалідності, що підтверджується довідкою серії 12 ААА №861841.

У зв'язку із вказаним фактом, позивач через Житомирський обласний військовий комісаріат звернувся із заявою до Міністерства оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги.

За результатами розгляду заяви позивача протоколом №41 від 05 квітня 2019 року відповідача, в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсацій, було відмовлено ОСОБА_1 у виплаті вказаної допомоги. Вказане рішення мотивоване встановленням позивачу другої групи інвалідності понад 2-х річний термін після первинного встановлення третьої групи інвалідності.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга Міністерства оборони України обґрунтована тим, що Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі-Закон № 2011-XII) допускає можливість виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у разі встановлення вищої групи інвалідності за наявності певних умов.

Скаржник зазначає, що другу групу інвалідності встановлено позивачу понад два роки після первинного встановлення третьої групи інвалідності. Таким чином, оскільки позивач вже скористався своїм правом на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі-Закон № 2011-XII) та Порядку № 975 він не має право на отримання одноразової грошової допомоги повторно у зв'язку з встановленням вищої групи інвалідності.

Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" мають право на її отримання.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року №5040-VI).

З метою реалізації норм статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності вважається підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01 січня 2014 року.

Згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

За таких умов норми частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.

Надалі, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) ~law30~ доповнено абзацом другим, яким передбачено: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Змістовно абзац другий ~law31~ є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.

Абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19.

Судова палата у вказаній справі відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі № 760/11440/17, від 30 вересня 2019 року у справі №825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII:

(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;

(2) передбачені ~law33~ обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;

(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що третю групу інвалідності ОСОБА_1 встановлено 08 квітня 2015 року, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №206187.09 листопада 2017 року позивачу встановлено другу групу інвалідності, що підтверджується довідкою серії 12 ААА №861841.

Таким чином, правовідносини щодо первинного встановлення інвалідності виникли після набрання чинності ~law34~, тому ~law35~ застосовується до позивача.

Крім того, Суд звертає увагу, що правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла на момент первинного встановлення інвалідності позивачу (08 квітня 2015 року).

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що з дня первинного встановлення третьої групи інвалідності (08 квітня 2015 року) до дня встановлення другої групи інвалідності (09 листопада 2017 року) минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Такий спосіб врегулювання спірних правовідносин повністю узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19.

Враховуючи вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України № 41 від 05 квітня 2019 року та зобов'язання Міністерство оборони вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок травми, так, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 09 листопада 2017 року, з врахуванням проведених виплат, та факту подання ним усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку № 975, а доводи та твердження Міністерства оборони України, викладені у касаційній скарзі є законними та обґрунтованими.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21,24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( № 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( № 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" ( № 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Ruiz Torija v. Spain", № 18390/91; п. 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v.

France", № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних ("Artico v. Italy", № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу.

Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи ("Van de Hurk v. Netherlands" № 16034/90, п. 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" ("Peleki v. Greece", № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" ("Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 351 КАС України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, касаційна скарга Міністерства оборони України задоволенню.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко