Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.12.2019 року у справі №826/3606/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2019 року

Київ

справа №826/3606/16

адміністративне провадження №К/9901/44430/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В. та судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Єврогазбанк" Оберемка Романа Анатолійовича про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Федорчука А. Б. від 21 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бужак Н. П., Костюк Л. О. та Троян Н. М. від 27 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Єврогазбанк" Оберемко Р. А. (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Єврогазбанк", відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Єврогазбанк" Оберемка Р. А., викладене у формі повідомлення № 2832-6-21 від 04 грудня 2015 року про нікчемність правочину операції/транзакції із залучення (перерахування) грошових коштів в розмірі 169 676 гривень від 17 червня 2014 року по банківському рахунку № НОМЕР_1 відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відсутні визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстави для визнання договору нікчемним, а рішення суб'єкта владних повноважень є необґрунтованим.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на поточний рахунок позивача було зараховано грошові кошти в сумі 169
676 гривень від ТОВ "КУА АПФ "Актив Плюс", тому є підстави для висновку, що фактично грошові кошти ОСОБА_1 не вносились до банку, а угода була укладена виключно з метою отримання відшкодування ТОВ "КУА АПФ "Актив Плюс" від Фонду шляхом збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 12 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/3606/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/3606/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я. О.

Учасники справи до суду касаційної інстанції письмових клопотань не подавали.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що між ОСОБА_1 та ПАТ "Єврогазбанк" укладено договір банківського рахунку від 16 червня 2014 року № 31698, за яким банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України та в іноземній валюті на підставі відповідних заяв про відкриття рахунку та відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

На поточний рахунок позивача 16 червня 2014 року було зараховано грошові кошти в сумі 169 676,00 (сто шістдесят дев'ять тисяч шістсот сімдесят шість) гривень від ТОВ "КУА АПФ "Актив Плюс" з призначенням платежу "надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №01/06-14/ГМКІ від 12 червня 2014 року".

На підставі постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2014 року № 424 "Про віднесення ПАТ "Єврогазбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16 липня 2014 року прийнято рішення № 57 про запровадження з 17 липня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 17 листопада 2014 року № 725 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Єврогазбанк", а на підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18 листопада 2014 року №121 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Єврогазбанк" та призначення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію третьої особи Ковальова В. М.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року №150 призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Оберемка Р. А. з 19 грудня 1014 року.

Із матеріалів справи вбачається, що Уповноваженою особою визнано нікчемними ряд правочинів, у тому числі і правочини операції/транзакції з залучення (перерахування) грошових коштів в розмірі 169 676,00 (сто шістдесят дев'ять тисяч шістсот сімдесят шість) гривень 17 червня 2014 року по банківському рахунку № НОМЕР_1, відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином всіх доказів по справі, що призвело до неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлює обмежень у частині походження коштів вкладу, а саме, що вкладом повинні бути лише кошти, внесені безпосередньо вкладником, та передбачає, що кошти, які надійшли для вкладника, вважаються вкладом у розумінні закону.

Від учасників справи заперечення або відзиву на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; ~law36~).

Відповідно до ~law37~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями ~law38~ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law39~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр ", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ~law40~.

Отже, ~law41~ пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10
грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 16 липня 2014 року № 424 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Єврогазбанк" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку ОСОБА_1, відкритому відповідно до договору банківського рахунку № 31698 від 16 червня 2014 року, знаходилась сума 169 676 гривень. 16 червня 2014 року на зазначений особовий рахунок були зараховані кошти від юридичної особи - ТОВ "КУА АПФ "Актив Плюс".

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до ~law42~ Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому ~law43~, відповідно до ~law44~, є тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до ~law45~ не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до ~law46~, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ~law47~ з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).

Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

~law48~ визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями ~law49~ Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ~law50~.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивача не було включено до списку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок Фонду, у зв'язку з тим, що договір банківського вкладу № 31698 від 16 червня 2014 року визнано нікчемним на підставі ~law51~, відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Зі змісту даної норми вбачається, що ~law52~ не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Єврогазбанк", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою ~law53~ є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування ~law54~, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, у яких відповідачем є Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Єврогазбанк", викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 826/602/15, від 11 липня 2019 року у справі № 826/22647/15, від 15 серпня 2019 року у справі № 826/603/15. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції у справі, що розглядається.

Отже, колегія суддів доходить до висновку про те, що ОСОБА_1 набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про неї, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Єврогазбанк" за рахунок Фонду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Суд зазначає, що Фонд або його Уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорювані дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.

Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договору банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.

Суд зауважує, що у випадку встановлення відповідним судовим рішенням у межах кримінального провадження обставин, які свідчать про нікчемність укладеного особою з банком правочину, Уповноважена особа не позбавлена права у відповідності до положень чинного законодавства подати до Фонду додаткову інформацію про зменшення кількості вкладників, а також застосувати наслідки нікчемності такого правочину.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині 1 статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи ~law55~,Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини 2 статті 215 ЦК України та ~law56~) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених ~law57~ підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ~law58~.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі, що розглядається.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійснення власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина 1 статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статтю 228 ЦК України, ~law61~, що відповідно до частини 1 статті 351 КАС України є підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення у цій частині нового рішення.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позовна вимога щодо скасування рішення Уповноваженої особи про застосування наслідків нікчемності до договорів банківських вкладів (депозитів) не підлягає задоволенню у зв'язку із наступним.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що наказ Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов'язків для третіх осіб, відповідно, видання такого наказу не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що ефективним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "Єврогазбанк", які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, та зобов'язання Уповноваженої особи включити дані про ОСОБА_1 до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Єврогазбанк" за рахунок Фонду, та надати доповнення до переліку рахунків до Виконавчої дирекції Фонду.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким частково задовольнити адміністративний позов.

Керуючись статтями 3,341,345,349,351,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві "Єврогазбанк", що полягає у невключенні даних про ОСОБА_1 до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Єврогазбанк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку від 16 червня 2014 року № 31698 на суму 169 676 гривень.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві "Єврогазбанк" включити дані про ОСОБА_1 до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Єврогазбанк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку від 16 червня 2014 року № 31698 на суму 169 676 гривень та надати доповнення до переліку рахунків до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для затвердження у реєстрі відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко