Історія справи

Постанова КАС ВП від 01.10.2025 року у справі №320/12784/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2025 року

Київ

справа №320/12784/24

адміністративне провадження №К/990/17714/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 320/12784/24 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСХІДПРО», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА», Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСТЄП ІНВЕСТ» про визнання договорів недійсними та стягнення коштів, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року (головуючий суддя Василенко Г. Ю.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року (головуючий суддя - Василенко Я. М., судді: Ганечко О. М., Мельничук В. П.) про закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у м. Києві (далі - позивач, контролюючий орган, ГУ ДПС) звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати недійсним договір, укладений між ТОВ «АГРОСХІДПРО» та ТОВ «АГРОСТЄП ІНВЕСТ» від 30 жовтня 2020 року №30/10-2020 на загальну суму 26604340 грн;

- стягнути з ТОВ «АГРОСТЄП ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 43723364) на користь ТОВ «АГРОСХІДПРО» (код ЄДРПОУ 42379204) 26604340 грн, отриманих в межах договору від 30 жовтня 2020 року № 30/10-2020;

- стягнути з ТОВ «АГРОСХІДПРО» (код ЄДРПОУ 42379204) 26604340 грн в дохід Державного бюджету України, отриманих у межах недійсного правочину від 30 жовтня 2020 року № 30/10-2020;

- визнати недійсним договір, укладений між ТОВ «АГРОСХІДПРО» та ТОВ «ОМЕГА» від 20 червня 2020 року № 20/06-2020 на загальну суму 352425624 грн;

- стягнути з ТОВ «АГРОСХІДПРО» (код ЄДРПОУ 42379204) на користь ТОВ «ОМЕГА» (код ЄДРПОУ 30982361) 352425624 грн, отриманих у межах недійсного правочину від 20 червня 2020 року № 20/06-2020;

- стягнути з ТОВ «ОМЕГА» (код ЄДРПОУ 30982361) 352425624 грн в дохід Державного бюджету України, отриманих у межах недійсного правочину від 20 червня 2020 № 20/06-2020.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 квітня 2024 року відкрив провадження у цій справі.

Однак, у подальшому, ухвалою від 21 травня 2024 року Київський окружний адміністративний суд провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суд роз`яснив, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 березня 2025 року зазначену ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позов у цій справі стосується договору, укладеного між рівноправними учасниками (суб`єктами господарювання), який не є адміністративно-правовим, а позовні вимоги спрямовані на припинення зобов`язальних правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів), що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 (провадження № 11-176апп23) про те, що статус позивача не є визначальним критерієм для віднесення спору у цій справі до юрисдикції адміністративних судів, суд зазначив, що контролюючий орган не є стороною оспорюваних договорів, не вповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину. Між сторонами відсутні відносини влади та підпорядкування, зміст правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним договору позивач втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору. Наділення законодавцем контролюючого органу повноваженнями на звернення з позовом до суду про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, з урахуванням наведеного вище, виходить за межі податкового контролю.

Суд дійшов висновку, що обраний контролюючим органом спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам. Позовна вимога направлена на припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері, а самого лише посилання позивача на наявність повноважень ініціювати судовий розгляд, зокрема повноважень контролюючого органу за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України), недостатньо, щоб стверджувати про адміністративну юрисдикцію спору.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить судові рішення скасувати та направити справу до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач наполягає, що станом на час звернення до суду з цим позовом (15 червня 2023 року) існувала стала практика Верховного Суду про належність спорів щодо визнання недійсними правочинів до юрисдикції адміністративних судів. Також Верховний Суд, в тому числі і Велика Палата, неодноразово наголошували на дотриманні принципу правової визначеності, який однак в даному випадку був порушений судом першої інстанції. Наголошує, що Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через виникнення так званих юрисдикційних конфліктів між національними судами.

Ухвалою від 08 травня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки доводів заявника касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

30 травня 2025 року від ГУ ДПС через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, в яких позивач звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі №420/12471/22, в якій здійснено відступлення від висновків, викладених в постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23, щодо підсудності всіх спорів з вимогами територіального органу Державної податкової служби України до платників про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства. Враховуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 травня 2025 року у справі №420/12471/22, а також наявність вироку Подільського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року у справі № 758/2655/21, ГУ ДПС вважає, що позовна заява у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

03 червня 2025 року від ТОВ «ОМЕГА» через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу. Заявник звертає увагу на безпідставність доводів ГУ ДПС, викладених в додаткових поясненнях від 30 травня 2025 року. На переконання ТОВ «ОМЕГА», за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08 травня 2025 року у справі №420/12471/22, умовою визначення адміністративної юрисдикції у спорах за позовами контролюючих органів про визнання недійсними правочинів є те, що сторони цих правочинів не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду. Натомість, у цій справі відсутній вирок суду, який би підтверджував, що ТОВ «АГРОСХІДПРО» та/або ТОВ «ОМЕГА», яке до того ж визнане критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період і має подяку від Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики, не здійснювали господарської діяльності. Відповідно, до поданої у цій справі позовної заяви застосовними є висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23, щодо підсудності цього спору господарським судам. ТОВ «ОМЕГА» зазначає, що вироком суду, на який посилається контролюючий орган, була затверджена мирова угода про визнання винуватості, за якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України (внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості). Тобто, діяння, щодо якого винесено зазначений вирок суду, не є тотожним не здійсненню господарської діяльності. Більш того, в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 826/17523/15 уточнено, що наявність вироку в кримінальній справі не є обставиною, що безумовно вказує на фактичне нездійснення господарської операції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Ключовим питанням у цій справі є визначення юрисдикції спору за зверненням контролюючого органу про визнання недійсними правочинів, з посиланням на наявність вироку суду, яким затверджена мирова угода про визнання винуватості, за якою ОСОБА_1 [з 23 жовтня 2020 року директор і кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «ДЖУН ІНВЕСТ», нова назва якого ТОВ «АГРОСТЄП ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 43723364)] визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України.

За змістом позовної заяви, позивач пов`язує недійсність правочинів, укладених між ТОВ «АГРОСХІДПРО» та ТОВ «АГРОСТЄП ІНВЕСТ» від 30 жовтня 2020 року №30/10-2020, а також між ТОВ «АГРОСХІДПРО» та ТОВ «ОМЕГА» від 20 червня 2020 року № 20/06-2020 з тим, зокрема, що директор ТОВ «АГРОСТЄП ІНВЕСТ» ОСОБА_1 , який підписував відповідний правочин від імені юридичної особи, заперечив свою участь у господарській діяльності ТОВ «АГРОСТЄП ІНВЕСТ», а щодо директора ТОВ «АГРОСХІДПРО» ОСОБА_2 здійснюється кримінальне провадження №32021100110000015 на підставі пункту 3 частини першої статті 276, частини першої статті 278 КПК України, в межах якого 22 жовтня 2021 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, та 21 грудня 2021 року повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28, частини першої статті 366, частини п`ятої статті 27, частини третьої статті 209 КК України.

Позов подав територіальний орган Державної податкової служби України на підставі підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України та статті 228 ЦК України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є суб`єктом владних повноважень у значенні КАС України.

Статтею 20 ПК України визначено права контролюючих органів.

Пунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відтак, заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.

При цьому відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 ЦК України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного "приватного" інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 травня 2025 року у справі №420/12471/22.

У вказаній постанові Велика Палата також вказала, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Тобто до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб`єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Видане [винесене, ухвалене, постановлене] суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи. Так само звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.

У понятті «владні управлінські функції» ознака «владні» полягає в наявності в суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо скарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Тобто норми КАС України регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Розгляд спорів у межах господарської юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, в той час як оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до ПК України.

Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 19 КАС України, пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України і статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) [яка згадує справи щодо визнання недійсними правочинів банкрута] дозволяє дійти висновку, що стаття 7 КУзПБ не скасовує дію статті 20 ГПК України, що містить пряму норму про винятки щодо спорів, пов`язаних з недійсністю правочинів, які, на думку контролюючих органів, спрямовані на приховування об`єктів оподаткування.

Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами ПК України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб`єкта - платника податків.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.

При цьому, в межах справи №420/12471/22, у якій Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 08 травня 2025 року, подібно до справи, що є предметом цього касаційного перегляду, контролюючий орган посилався на наявність вироку суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості і визнано винуватим керівника підприємства у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205-1 КК України.

Наявність вироку суду відносно директора ТОВ «АГРОСХІДПРО» ОСОБА_2 станом на час розгляду цієї справи суди не з`ясовували.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).

За обставин, що склались у цій справі, з огляду на завдання та принципи адміністративного судочинства, визначені Кодексом адміністративного судочинства України, а також враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 травня 2025 року у справі №420/12471/22, колегія суддів вважає, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року підлягають скасуванню із передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року скасувати.

Справу № 320/12784/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко