Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.08.2019 року у справі №1740/2294/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

01 жовтня 2019 року

справа №1740/2294/18

адміністративне провадження №К/9901/22890/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

суддів: Васильєвої І. А., Олендера І. Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року (суддя - Махаринець Д. Є)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року (суддя - Пліш М. А., Большакова О. О., Макарик В. Я.)

у справі №1740/2294/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Рівненській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, ОСОБА_2, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Киселюк Оксана Василівна

про визнання бездіяльності та відмови протиправними, -

УСТАНОВИЛ:

04 вересня 2018 року ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просив визнати протиправною бездіяльність податкового органу щодо не підготування висновку про повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 138468 гривень 35 копійок, зобов'язати відповідача у справі підготувати висновок про повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 138468 гривень 35 копійок та визнати протиправною відмову відповідача у справі у поверненні надмірно сплачених коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки, який слугував підставою для перерахунку податку на доходи фізичних осіб від продажу нерухомого майна на суму 134865,00 гривень та 3603,35 гривень, визнано недійсним. В результаті визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки позивач фактично не отримав доходу, що свідчить про наявність підстав для повернення надміру сплаченого податку.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року, задоволено адміністративний позов, визнано протиправною відмову податкового органу у поверненні позивачу помилково сплаченої суми податку з доходів фізичних осіб у сумі 138 468 гривень 35 копійок, визнано протиправною бездіяльність відповідача у справі щодо не підготування висновку про повернення ОСОБА_1 надмірно сплачених коштів у розмірі 138 468 гривень 35 копійок, зобов'язано податковий орган підготувати висновок про повернення позивачу у справі надмірно сплачених коштів у розмірі 138 468 гривень 35 копійок та подати його до виконання в Управління Державної казначейської служби України в м. Рівному Рівненської області.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податковим органом не надано належних документальних доказів на підтвердження факту наявності у контролюючого органу правових підстав для відмови у наданні висновку про повернення надміру сплачених коштів.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційний розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підпунктом 1.2 пункту 1 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06 листопада 2015 року укладеного між ОСОБА_1, (Продавець) та ОСОБА_2, (Покупець), передбачено, що за даним договором відчужується нежитлове приміщення, будівля кафе (літ. "А-2"), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 281,2 кв. м., що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:026: 0008, яка відчужується разом з вищезазначеним нежитловим приміщенням.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06 листопада 2015 року продаж нежитлового приміщення вчиняється за 2 697 300,00 (два мільйона шістсот дев'яносто сім тисяч триста) гривень 00 копійок, які Продавець отримав від Покупця повністю до підписання договору купівлі-продажу.

Пункт 1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_1, (Продавець) та ОСОБА_2, (Покупець), визначено, що Продавець продав, а Покупець купив земельну ділянку загальною площею 0,021 га, що належить Продавцю на праві приватної власності та була отримана ним на підставі рішення суду, серія та номер: 569/14997/14-ц, виданого Рівненським міським судом 15 липня 2015 року.

Місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1) (п.2 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 листопада 2015 року).

Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 листопада 2015 року продаж земельної ділянки, експертна оцінка якої згідно висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки становить 72067
(сімдесят дві тисячі шістдесят сім) гривень 00 копійок, які Продавець отримав від Покупця повністю, до підписання договору купівлі-продажу.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у справі №569/1651/16-ц зазначені вище договори визнані недійсними. Рішення суду набрало законної сили 26 квітня 2016 року.

Податковий орган вказує на те, що позивач у справі не надав контролюючому органу, не додав до позову доказів реституції за наслідками визнання недійсними зазначених договорів, зокрема, в частині повернення отриманих коштів продавцем покупцю.

Станом на час звернення з адміністративним позовом уточнюючого податкового розрахунку за ф. №1-ДФ щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь позивача у справі, і сум утриманого з нього податку, до контролюючого органу не подано.

20 серпня 2018 року відповідачем направлено запит приватному нотаріусу Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О. В., який посвідчував вказані договори про надання інформації документального підтвердження щодо нарахованого (сплаченого) на користь платника податку доходу за 4 квартал 2015 року з утриманням податку на доходи фізичних осіб за ознакою доходу "104".

Відповідь на даний запит до контролюючого органу не надходила.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об'єкти нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, у власності позивача відсутні.

Крім того, податковий орган зазначив, що 10 вересня 2018 року відповідачем направлено запит ОСОБА_2, про надання пояснення та документального підтвердження повернення йому грошових коштів, сплачених відповідно до договорів купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року (який отримано ОСОБА_2 11 серпня 2018 року). В даному запиті також зазначалось, що у разі ненадання такого пояснення документального підтвердження податковий орган вважатиме, що дані кошти не були повернуті покупцю.

Відповідь на запит контролюючого органу від 10 вересня 2018 року станом на момент звернення з адміністративним позовом не надходила.

Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що у нього відсутні підстави для повернення ОСОБА_1 грошових коштів, сплачених до бюджету 09 листопада 2015 року в сумі 138468,35 гривень, про що повідомлено йому листами від 20 серпня 2018 року №2215/ФОП/17-00-50-02, від 04 вересня 2018 року №2374 30-50-02, від 18 вересня 2018 року №2538/ФОП/17-00-50-02, від 26 вересня 2018 року №2661/ФОП/17.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які, на його думку, допущено позивачем, та зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги відсутність доказів реституції за наслідками визнання недійсними зазначених вище договорів, зокрема в частині повернення отриманих коштів продавцем покупцю.

Окрім того, як зазначає податковий орган, уточнюючого податкового розрахунку за формою №1-ДФ щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь позивача, і сум утриманого з нього податку, до контролюючого органу не подано.

Відзив від позивача на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд звертає увагу на те, що касаційну скаргу надіслано на адресу позивача зазначену в касаційній скарзі (співпадає з адресою зазначеною позивачем в адміністративному позові), однак до суду повернувся конверт у зв'язку з тим, що адресат за зазначеною адресою не проживає. 26 вересня 2019 року секретарем судового засідання складено акт про те, що за номерами телефонів наявних в матеріалах справи абонент не може прийняти дзвінок.

Позивачем в порушення вимог статті 131 Кодексу адміністративного судочинства України не повідомлено суди про зміну місця проживання (перебування, знаходження).

Пунктом 172.1 статті 172 Податкового кодексу України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Відповідно до пункту 172.2 статті 172 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункту 172.2 статті 172 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 172.4 статті 172 Податкового кодексу України під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому Підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України.

Відповідно до пунктів 43.1, 43.2 та 43.3 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) і 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Нормативно-правовим актом, який станом на момент виникнення спірних правовідносин регламентує процедуру повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, є Порядок взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1146 від 15 грудня 2015 року (далі-Порядок).

Згідно із пунктом 5 Порядку повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом ДФС на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надміру сплаченої суми протягом 1095 днів від дня її виникнення.

Пунктом 6 зазначеного Порядку вказано, що в заяві платник вказує суму і вид помилково та/або надміру сплаченого платежу та визначає напрям (и) перерахування коштів, що повертається.

Судами попередніх інстанцій не досліджено заяву позивача у справі щодо підготовлення висновку про повернення надміру сплачених коштів в частині дотримання зазначеного пункту 6, зокрема зазначення виду помилково та/або надміру сплаченого платежу та його відповідність виду (призначення) платежу зазначеному в платіжних дорученнях.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначали, що податковим органом не взято до уваги, що позивачем разом із заявою на повернення коштів було надано такі додатки як копія платіжного доручення №2 від 06 листопада 2015 року та №1 від 09 листопада 2015 року.

В той же час, судами не враховано, що в матеріалах справи відсутнє платіжне доручення №2 датоване 06 листопада 2015 року, не досліджено самі платіжні доручення наявні в матеріалах справи, зокрема їх реквізити (в тому числі дату платіжних доручень в контексті пункту 172.5 статті 172 Податкового кодексу України), призначення платежу (код бюджетної класифікації) та ін.

Окрім того, застосовуючи пункт 179.2 статті 179 Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій передчасно дійшли до висновку про відсутність у позивача обов'язку подання податкової декларації у зв'язку з тим, що він отримав дохід від операції продажу майна, при нотаріальному посвідченні договорів за яким був сплачений податок відповідно до Податкового кодексу України.

До зазначеного висновку Суд дійшов з огляду на те, що суди не врахували, що обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним лише за наявності певних умов, зокрема абзац четвертий пункту 179.2 статті 179 передбачає наявність наступних умов:

- платних податку отримав дохід від операцій продажу (обміну) майна, дарування;

- нотаріальне посвідчення договору;

- сплата податку відповідно до розділу 4 Податкового кодексу України.

У випадку відсутності умов передбачених пунктом 179.2. статті 179 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи відповідно до пунктом 179.2. статті 179 Податкового кодексу України. В той же час, суди попередніх інстанцій, взагалі не дослідили наявність всіх зазначених умов та дотримання процедури сплати податку від операції продажу майна, відповідно до розділу 4 Податкового кодексу України.

Зокрема, судами, при застосуванні положень пункту 179.2 статті 179 Податкового кодексу України, не досліджено дотримання положень пункту 172.5 статті 172 Податкового кодексу України в частині сплати податку до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Окрім того, судами попередніх інстанцій не оцінено доводи сторін - позивача, який стверджує, що не отримав коштів за об'єкти нерухомості, та відповідача - про відсутність доказів реституції за наслідками визнання недійсними зазначених договорів; не досліджено договори купівлі-продажу, які визнані недійсними в частині ціни договору та умов оплати.

Суд звертає увагу, що вказане має безпосереднє значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку про не встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

За змістом частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вказане та встановити відповідність заяви щодо підготовлення висновку про повернення надміру сплачених коштів вимогам законодавства, дослідити платіжні доручення датовані 09 листопада 2015 року через призму пункту 172.5 статті 172 Податкового кодексу України, встановити необхідність подання позивачем у справі податкової декларації враховуючи положення пункту 179.2 статті 179 Податкового кодексу України.

Для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року у справі №1740/2294/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р. Ф. Ханова

Судді І. А. Васильєва

І. Я. Олендер