Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2018 року

Київ

справа №815/3418/17

адміністративне провадження №К/9901/52536/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області

на постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2017 (суддя - Стеценко О.О.)

та Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 (судді - Яковлєв О.В., Танасогло Т.М., Запорожан Д.В.)

у справі №815/3418/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ИНДУСТРИАЛ ПРОГРЕСС»

до Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ИНДУСТРИАЛ ПРОГРЕСС» (далі Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.06.2017.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДФС дійшла помилкового висновку про те, що господарські операції позивача з його контрагентом не мали реального характеру. Відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00115031415 від 20.06.2017, стягнуто на користь позивача судовий збір у сумі 5 390, 64 грн.

Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову невірно оцінивши при цьому докази, що містяться у матеріалах справи.

Товариство відзиву на касаційну скаргу не надало, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.02.2016 по 31.03.2017, валютного та іншого законодавства за період з 04.02.2016 по 31.03.2017 контролюючим органом складено акт від 09.06.2017.

В акті викладено висновки контролюючого органу про наявність в діяльності позивача порушень п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5 ст.198 Податкового Кодексу України, ст.1, п.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.1, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 287 500 грн.

На цій підставі відповідачем 20.06.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення №00115031415, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 359 375 грн., у тому числі 287 500 грн. за основним платежем та 71 875 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДФС мотивує тим, що Товариством віднесено до складу податкового кредиту у відповідних періодах податкової звітності суми ПДВ від вартості будівельних робіт отриманих від підприємств ТОВ «Мигарон» та ТОВ «Маро-Макс» не пов'язаних з провадженням господарської діяльності у період з 04.02.2016 по 31.03.2017 на суму 287 500 грн.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

З огляду на приписи статей 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статей 14, 44, 198, 201 Податкового Кодексу України господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Матеріалами справи встановлено, що між Товариством та ТОВ «Мигарон» 01.08.2016 було укладено договір субпідряду, відповідно до умов якого останнє зобов'язалось виконати будівельні роботи обсяг, характер і вартість яких визначаються кошторисом, який є невід'ємною частиною цього договору.

Аналогічний за змістом договори укладено між позивачем та ТОВ «Маро-Макс» від 01.09.2016, 05.09.2016, 07.09.2016, 12.09.2016 та 22.09.2016.

На підтвердження виконання умов укладених договорів позивачем надано ідентичні за змістом акти виконаних робіт від 30.09.2016, від 31.10.2016, які різняться між собою датою їх складання та сумами виконаних робіт та акт виконаних робіт без дати його складання щодо виконання робіт за договором №134/118, укладеним 12.09.2016 з ТОВ «Маро-Макс».

Крім того, Товариством надано акти приймання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Мигарон» та від ТОВ «Маро-Макс».

Проте зміст вказаних документів не дає підстав для висновку про реальне виконання ТОВ «Мигарон» та ТОВ «Маро-Макс» будівельних робіт, обумовлених укладеними з позивачем договорами субпідряду, оскільки акти прийому-передачі не містять інформації ані щодо об'єкту, на якому здійснювалось будівництво, ані обсягу та характеру цих будівельних робіт.

Водночас, ДФС надано інформацію про відсутність у ТОВ «Мигарон» та ТОВ «Маро-Макс» трудових та матеріальних ресурсів для виконання будівельних робіт та про те, що вказані юридичні особи здійснюють протиправну діяльність з метою штучного формування податкового кредиту з ПДВ та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повне і всебічне з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи та дійшли передчасного висновку про те, що доводи контролюючого органу щодо відсутності реального характеру угод спростовано дослідженими під час розгляду справи доказами.

Під час нового розгляду справи судам попередніх інстанцій необхідно прийняти передбачені законом заходи щодо встановлення всіх обставин справи, з'ясувати якими об'єктивними доказами підтверджується реальність виконання укладених з між позивачем та ТОВ «Мигарон» та від ТОВ «Маро-Макс» будівельних робіт, пов'язаність цих угод із господарською діяльністю Товариства, запропонувати сторонам надати додаткові докази що дозволять конкретизувати характер, обсяг та умови виконання вказаних робіт та пересвідчитися у їх фактичному виконані, тощо.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною 1 статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити частково.

Постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2017 та Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова