Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.12.2020 року у справі №580/919/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року

м. Київ

справа № 580/919/20

адміністративне провадження № К/9901/30025/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (судді: Бєлова Л. В., Аліменко В. О., Безименна Н. В. ) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" до Головного управління ДПС у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" (далі - ТОВ Київ Інвест Груп", позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС у Черкаській області, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від
29.11.2019 №0003680507.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмолено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення першої інстанції.

Підставою до касаційного оскарження позивач вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що регулюють порядок ліцензування господарської діяльності, а саме Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 02.03.2015 №222-VIII (далі-Закон №222-VIII), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте фіскальним органом не у спосіб, передбачений законодавством України, з огляду на те, що останнім безпідставно не враховано відсутність законодавчо визначеного порядку отримання ліценції на право здійснення роздрібної торгівлі пальним станом на день набрання чинності Законом України від
23.11.2018 року №2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" (далі - ~law7~).

Так, зауважує, що до 01.07.2019 року Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон № 481/95-ВР) не передбачав ліцензування роздрібної торгівлі паливом. Зміна ж законодавчого регулювання спірних правовідносин була здійснена без перехідного періоду, що призвело до того, що 01.07.2019, тобто в день, коли органи ДПС отримали повноваження на розгляд і вирішення заяв суб'єктів господарювання на отримання відповідних ліцензій, діяльність таких суб'єктів без відповідної ліцензії визнавалась протиправною і мала наслідком притягнення до відповідальності.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.10.2019 Головним управлінням ДПС у Черкаській області була проведена перевірка ТОВ Київ Інвест Груп" з питань дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимоги з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено Акт від 28.10.2019 року №85/3/25/05/38744775.

Вказаним актом перевірки зафіксовано факт реалізації позивачем у період з
01.07.2019 по 07.07.2019 пального без одержання (отримання) відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, чим порушено частини 20, 33 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від
19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР).

На підставі встановлених у акті перевірки порушень Головним управлінням ДПС у Черкаській області 29.11.2019 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0003680507, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 250000 грн.

Вважаючи таке податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що неналежне виконання позивачем вимог податкового законодавства стосовно своєчасності отримання ліцензії відбулось не з вини позивача, за відсутності умислу останнього, що виключає протиправність дій платника податків, та, як наслідок, притягнення його до відповідальності. Відсутність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовила протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням про застосування фінансових санкцій.

Натомість, суд апеляційної інстанції, з огляду на визнання позивачем факту реалізації пального без наявності ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним у спірний період, дійшов висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 29.11.2019 №0003680507 та, як наслідок, відсутність правових підстав до скасування такого в судовому порядку.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, регламентовані Законом № 481/95-ВР.

23 листопада 2018 року Законом України №2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" внесено зміни до Закону №481, якими, зокрема, запроваджено ліцензування роздрібної торгівлі пальним, які набрали чинності з 01.07.2019 року.

Відповідно до статті 15 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) імпорт, експорт алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності без ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється за наявності у суб'єктів господарювання всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб'єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п'ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.

Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Після видачі/призупинення/анулювання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше наступного робочого дня з дня видачі/призупинення/анулювання відповідної ліцензії.

Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у Законом України №2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

За порушення норм Законом України №2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального суб'єкти господарювання притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Абзацом 8 частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР передбачено, що у разі здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у розмірі 250000 гривен.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює (встановлює, визначає) Закон України від 2 березня 2015 року № 222-VIII "Про ліцензування видів господарської діяльності" (далі - ~law14~).

Відповідно до ~law15~ (у редакції з 1 липня 2019 року) ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля пальним, які ліцензуються відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

~law17~ (у редакції на 1 липня 2019 року) передбачено, що у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.

Згідно з абзацом четвертим ~law18~ у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.

~law19~ встановлено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.

Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 Державна податкова служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 19.06.2019 року №545 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.

Вказана постанова набрала чинності 01.07.2019 року.

У зв'язку зі зміною правового регулювання Державна фіскальна служба України
30.05.2019 направила Головним управлінням ДФС у областях та м. Києві лист №17014/7/99-99-12-01-01-17, яким роз'яснила порядок отримання ліцензії, зокрема, і на роздрібну торгівлю пальним, в якому зазначила, що ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним та на право зберігання пального або рішення про відмову в їх видачі видається заявнику не пізніше 20 календарних днів з дня одержання зазначених у ~law20~ документів. Суб'єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензій (на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем розташування місць зберігання та роздрібної торгівлі пальним), починаючи з
12.06.2019 року. При цьому головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб'єктам господарювання починаючи з 01.07.2019 року.

Отже фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набрання чинності нормами ~law21~ (щодо ліцензування, у тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії) так і Постановою Кабінету Міністрів України №545

Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 21.06.2019 №3-25 позивач направив ГУ ДФС в Черкаській області заяву на отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Черкаська область, Черкаський район, сільрада Геронимівська, автодорога Канів-Чигирин-Кременчук, 70 км + 520 м.

08 липня 2019 року відповідач видав позивачу ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним №23250314201900199, терміном дії 08.07.2019 по 08.07.2024, на господарську одиницю позивача, розташовану за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Геронимівка, автодорога Канів-Чигирин-Кременчук, 70 км + 520 м.

Поряд із цим у період з 01.07.2019 року по 07.07.2019 року реалізація пального на вказаній вище господарській одиниці здійснювалась позивачем за відсутності діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

В контексті вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ураховуючи наведені вище зміни правового регулювання порядку роздрібної торгівлі пальним, затримка в отриманні позивачем відповідної ліцензії була зумовлена виключно відсутністю нормативно визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності ~law22~ - 1 липня 2019 року.

Наведене спростовує висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності покладення на позивача відповідальності за реалізацію пального без відповідної ліцензії саме 1 липня 2019 року, тобто в перший день, в який законодавець надав можливість отримати таку ліцензію.

Частиною 2 статті 6 та частиною 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat. com S.r. l. проти Молдови" (Megadat. com S.r. l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51).

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v.

Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само).

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

У рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа № 1-6/2018) зазначено, що основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність.

Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.

Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі "Звежинський проти Польщі", в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі "Беєлер проти Італії"). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).

Аналізуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, Суд у справі також бере до уваги те, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність позивача у спірний період могла б бути законною.

Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав. Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.

Такі правові висновки узгоджуються з чіткою та послідовною практикою Верховного Суду щодо подібних правовідносин, викладеною, зокрема, у постановах від 4 листопада 2020 року у справі №160/10203/19, від 1 грудня 2020 року у справі №580/1550/20, від 16 грудня 2020 року №520/13020/19, від 22 грудня 2020 року у справі №400/4113/19, від 28 січня 2021 року у справі №120/4046/19-а.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним.

У свою чергу, Шостий апеляційний адміністративний суд від 15 жовтня 2020 року неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Таким чином, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року підлягає скасуванню, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" задовольнити.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року скасувати.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І. Л. Желтобрюх

Судді: О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська