Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.04.2020 року у справі №580/2317/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року

м. Київ

справа №580/2317/19

адміністративне провадження №К/9901/9427/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року (судді: Мельничук В. П., Лічевецький І. О., Оксененко О. М. ) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" (далі - ТОВ "Агро-Рось", позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ГУ ДФС у Черкаській області, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2019 року № 0007071408.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з СВК "Три Колоси Україна", оскільки господарські операції між вказаними суб'єктами господарювання не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав п.1 ч.4 ст. 328 КС України, застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року по справі №823/957/17 та від 20 лютого 2018 року по справі №809/117/13-а.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Наголошує, що при формуванні даних бухгалтерського обліку за взаємовідносинами з СВК "Три Колоси Україна" діяв у відповідності до приписів законодавства і такі дані ґрунтуються на первинних документах, які підтверджують реальність руху його активів, складених за результатами фактичного (реального) здійснення господарських операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, а, відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ГУ ДФС у Черкаській області проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.04.2017 року по 31.12.2018 року, за результатами якої складено Акт від 21.05.2019 року № 170/23-00-14-0807/30929025, яким зафіксовано порушення ТОВ "Агро-Рось" вимог пункту 198.1 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України/

12 червня 2019 року на підставі зазначеного акту перевірки ГУ ДФС у Черкаській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0007071408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 207 594
грн, у тому числі за податковими зобов'язаннями - 1 471 729 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - 735 865 грн;

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що господарські взаємовідносини між позивачем та СВК "Три Колоси Україна" не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, СВК "Три Колоси Україна" також не має достатніх матеріальних та трудових ресурсів для проведення відповідного виду господарської діяльності, а тому оскаржуване податкове-повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов'язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підвереджують факт її проведення.

Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції.

Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.

При цьому, оцінюючи обґрунтованість заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з СВК "Три Колоси Україна".

Так, в ході проведення перевірки встановлено взаєморозрахунки між ТОВ "Агро-Рось" та СВК "Три Колоси Україна" за договором поставки сої урожаю 2018 року.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту в сумі 1 471 729 за такими операціями позивачем були надані: договір, видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспорті накладні.

Розрахунки з СВК "Три Колоси Україна" за отримані товари проводились через розрахунковий рахунок.

Таким чином з наданих позивачем первинних документів, копії яких долучено до матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, визначено сторони господарських операцій та осіб відповідальних за здійснення господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.

Предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

У свою чергу, контролюючим органом, за висновком суду апеляційної інстанції, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ "Агро-Рось" спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.

При цьому колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно визнав необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію (результати здійснених контрольних заходів щодо ТОВ "Агро-Рось") як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені його контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередньої участі у зловживаннях цих осіб. Проте, відповідачем під час здійснення перевірки таких фактів не встановлено.

Посилання відповідача на відсутність у контрагента позивача основних фондів також не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами.

Аналогічна правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 20 січня 2021 року по справі № 826/8525/16 та від 27 січня 2020 року по справі №2040/5325/18.

Колегія суддів також підтримує позицію апеляційного суду з приводу того, що сам по собі факт порушення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду або ухвали про закриття кримінального провадження із звільнення особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 20.02.2018 по справі №826/6280/13-а.

Певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що на обґрунтування своєї позиції посилається відповідач, також не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичне здійснення таких операцій. За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявленого контрагента порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару.

Більш того, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного слід зазначити, що, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а.

Пояснення водіїв, дані про яких містяться в товарно-транспортних накладних, також не можуть бути визнані належними та допустимими доказами безтоварності спірних господарських операцій, оскільки такі особи не були безпосередньо допитані судом, а їх письмові свідчення відсутні в матеріалах справи.

Таким чином відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого законом покладено тягар доказування у цій категорії справ, не здійснив належних у розумінні процесуального закону заходів щодо забезпечення допустимості їх як доказів.

У зв'язку з викладеним колегія судів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем підтверджено факт реальності господарських операцій з СВК "Три Колоси Україна" у період, що перевірявся, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про їх зміст, характер та учасників, тобто підтверджують факт здійснення таких операцій.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду за подібних, на його переконання, правовідносин.

Однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов'язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Аналіз висновків апеляційного суду у цій справі та в наведених скаржником рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення.

Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені відповідачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд апеляційної інстанції надавав правову оцінку встановленим у справі обставинам.

Отже, доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України. Таким чином, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

З урахуванням викладеного, колегією суддів КАС ВС не встановлено підстав до скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, передбачених частиною 1 , 2 статті 351, частинами 2 , 3 статті 353 КАС України.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. Л. Желтобрюх

Судді: О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська