Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року

Київ

справа №826/3432/14

адміністративне провадження №К/9901/4161/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Саніна Б.В., суддів: Кобилянського К.М., Клочкової Н.В. від 11 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шурка О.І., суддів: Василенка Я.М., Степанюка А.Г. від 10 липня 2014 року у справі №826/3432/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, Головного управління Міндоходів у м.Києві, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, рішень про результати розгляду скарг,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, Головного управління Міндоходів у м.Києві, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, рішень про результати розгляду скарг.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано на безпідставність прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки висновки, викладені в акті перевірки, не підтверджені належними доказами та суперечать приписам законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 07 жовтня 2013 року №0002612203.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а первинні документи, надані позивачем, відповідають вимогами чинного законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій не враховано акти щодо неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «Корса Групп», відповідно до яких останній за місцем реєстрації не знаходиться та встановлено відсутність у нього складських приміщень, автомобільного транспорту, а також устаткування.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 липня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. При цьому вказує на те, що посилання відповідача не є юридично значимими.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки позивача щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ «Корса Групп» за період з 01 лютого 2013 року по 31 березня 2013 року відповідачем складено акт від 17 вересня 2013 року №640/26-53-22-03-21/32305906, яким встановлено порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 1 979 506, 00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2013 року №0002612203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 2 474 382, 00 грн., в тому числі 1 979 506, 00 грн. за основним платежем та 494 876, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 05 грудня 2013 року №7255/10/26-15-10-04-01 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 14 грудня 2014 року №2977/9/6/99-99-10-01-15 скарги позивача на вказане податкове повідомлення-рішення залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

У справі, яка розглядається, суди виходили з того, що документами, складеними по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Корса Групп» на підставі договору купівлі-продажу олії соняшникової нерафінованої, українського походження, врожаю 2012 року (податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, банківські виписки), підтверджується реальне придбання позивачем вказаного товару.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується подальша реалізація придбаного товару ВАТ «Лакокраска».

Таким чином, касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про не недоведеність відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок доказування, правомірності свого рішення.

Помилковими є твердження відповідача про відсутність здійснення господарських операцій, зроблене на підставі отриманої податкової інформації, у тому числі у вигляді актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача, виходячи з відсутності у них об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, а також аналізу первинних документів по взаємовідносинам із позивачем.

Отже, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів податкового органу щодо порушень вимог податкового законодавства позивачем.

В іншій частині сторони із судовими рішеннями погодилися та в апеляційному порядку їх не оскаржували.

Таким чином, судами попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року у справі № 826/3432/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду