Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2018 року

Київ

справа №750/6738/17

адміністративне провадження №К/9901/5708/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 1 листопада 2017 року (суддя Логвіна Т.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року (головуючий суддя Ганечко О.М., судді: Ісаєнко Ю.А., Коротких А.Ю.) у справі №750/6738/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі по тексту - відповідач, пенсійний орган)в Чернігівській області , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість з недоплаченої щомісячної державної пенсії з урахуванням індексу інфляції з 2000 року по 2017 рік всього 23' 234,10грн. та встановити пенсію відповідно до грошового забезпечення з урахуванням 10-ти відсотків за роботу в умовах режимних обмежень.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що в матеріалах пенсійної справи містилась довідка про виплату 10-тивідсоткової надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, у зв'язку з чим вважає, що відповідач при обчисленні пенсії також мав встановити таку надбавку. При цьому, згідно розрахунків позивача, 10 відсотків має обчислюватись самостійно пенсійним органом з розміру самої пенсії. Також позивач зазначає про наявність підстав для індексації недоплаченої суми, виходячи з індексів інфляції встановлених у відповідний період 2000-2017р.р.

Ухвалою Деснянького районного суду м.Чернігова від 1 листопада 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 за період з 2000 року по 13 січня 2017 року залишено без розгляду.

Ухвали судів мотивовані тим, що позивач звернувся до суду першої інстанції із адміністративним позовом 14.07.2017 року, в якому заявлено вимоги про стягнення з пенсійного органу коштів за період з 2000 року по 2017 рік.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що з матеріалів справи не вбачається жодних клопотань від сторони позивача щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду та не наведено жодних аргументів, що такий не пропущено, у зв'язку з чим дійшли висновку, що позов в частині вимог за період, що виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду, підлягає залишенню без розгляду.

Не погодившись з ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить задовольнити його позовні вимоги та стягнути з відповідача заборгованість з недоплаченої щомісячної державної пенсії в розмірі 10%, що дорівнює 23'234,10грн. з 14.07.2000 року по 14.01.2017 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано норми статті 99 КАС України (в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин). Так, дана норма передбачає, що строки звернення до суду можуть бути встановлені іншими законами. Таким законом є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до статті 55 якого, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Окрім цього, позивач просить Верховний Суд порушити кримінальну справу по факту злочину проти Головного управління ПФУ в Чернігівській області по ст.364 КК України.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України, в редакції діючій до 15.12.2017 року, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Згідно ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що матеріали справи не містять клопотань від сторони позивача щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду та не наведено аргументів, що такий не пропущено. Відсутні такі посилання і в касаційній скарзі.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду, у визначені законом строки, з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважала, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються її права та законні інтереси. Виплати пенсії є щомісячними, а відтак, позивач знав розмір цих виплат і в разі не згоди мав право звернутися до суду.

Посилання ж позивача в касаційній скарзі на ст.55 Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є безпідставними, оскільки приписи наведеної норми застосовуються у випадках нарахування органом Пенсійного фонду належної до сплати суми пенсії, однак не виплаченої з вини органу. Що стосується даних правовідносин, то позивач оскаржує в суді неправомірні, як на його думку, дії органу Пенсійного фонду щодо ненарахування та невиплати належної суми пенсії, тобто підтверджує право на нарахування та виплату надбавки до пенсії.

З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (14.07.2017р.), колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позову в частині вимог, які заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду - по 13.01.2017 року, включно.

Вимоги позивача про задоволення позовних вимог в цій частині, тобто про вирішення спору по суті, є безпідставними, оскільки, по-перше, виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги на ухвали судів, постановлених з процесуальних питань, а по-друге, виходячи з вищенаведених висновків, підстави для скасування оскаржених судових рішень - відсутні.

Вимоги про порушення кримінального провадження відносно відповідача заявлені поза межами повноважень адміністративних судів. Згідно з частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Завданням же адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанції правильно застосовано норми процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 1 листопада 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року у справі №750/6738/17залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду