Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2018 року у справі №6/537
Постанова КАС ВП від 02.03.2018 року у справі №6/537

ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.03.2018 Київ К/9901/2796/18 справа №6/537

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Пасічник С.С.,

Васильєвої І.А.,

Юрченко В.П.

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

представника позивача Якименка Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Огурцова О.П. від 02 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Саприкіної І.В., Аліменка В.О., Кучми А.Ю. від 02 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство «Укртранснафта» (яке ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 листопада 2013 року замінено правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Укртранснафта»; далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (яку Вищий адміністративний суд України 02 квітня 2014 року замінив її правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників; далі - Інспекція) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 6 листопада 2007 року №0001944120/0 та від 22 квітня 2008 року №0000964120/2.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що відповідач безпідставно прийняв спірні податкові повідомлення-рішення, якими збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток, адже у позивача відсутні правові підстави для сплати до бюджету платежів, передбачених статтею 63 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік». Крім того, вказував, що платіж у вигляді частини прибутку (доходу) акціонерної компанії, що має сплачуватись на підставі статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», не є податковим зобов'язанням у розумінні законодавства з питань оподаткування.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 квітня 2014 касаційну скаргу Інспекції задоволено частково, скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 6 листопада 2007 року №0001944120/0 та від 22 квітня 2008 року №0000964120/2 стосовно визначення основного платежу з прибутку в сумі 63212000,00 грн. та в зазначеній частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; водночас, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів щодо протиправності податкових повідомлень-рішень в частині визначення позивачеві штрафних санкцій.

Приймаючи таке рішення, касаційний суд, зокрема, виходив з того, що встановлений статтею 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» обов'язок щодо сплати частини чистого прибутку суб'єктами господарювання до бюджету не є податковим зобов'язанням, а відтак встановлена підпунктом 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідальність платників податків, зборів (обов'язкових платежів) у вигляді штрафу не поширюється на сплату зазначеного платежу.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 червня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2014 року, позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 6 листопада 2007 року №0001944120/0 та від 22 квітня 2008 року №0000964120/2 в частині визначення основного платежу з прибутку в сумі 63212000,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи вказані судові рішення, погодились із позицією Товариства та зазначили, що оскільки пакет акцій позивача не є власністю держави, його не можна віднести до кола юридичних осіб, на яких поширюється дія статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій неправильно трактували обставини справи, оскільки належним чином не з'ясували чи поширювались на позивача вимоги статті 63 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» та не врахували положень статті 11-1 Закону України «Про управління об'єктами державної та комунальної власності».

У письмових запереченнях на касаційну скаргу, які надійшли до суду касаційної інстанції, позивач з твердженнями відповідача про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не погодився та зазначив, що Товариство, як підприємство НАК «Нафтогаз України», не входить до переліку суб'єктів, що зобов'язані сплачувати до Державного бюджету частину чистого прибутку.

Вказану касаційну скаргу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами перевірки Товариства складено акт від 24 жовтня 2007 року №894/41-20/31570412, згідно з яким позивачем порушено, зокрема, вимоги статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», у зв'язку з чим не нараховано та не сплачено частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за результатами першого півріччя 2007 року в сумі 63212000 грн., у тому числі за перший квартал 2007 року - 26035600 грн., за другий квартал 2007 року - 37176400 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 листопада 2007 року №0001944120/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання, зокрема, за основним платежем з частини прибутку (доходу) у розмірі 63212000 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2008 року №0000964120/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання, зокрема, за основним платежем з частини прибутку (доходу) у розмірі 63212000 грн.

Підставою для донарахування позивачу частини прибутку (доходу) слугували висновки контролюючого органу про те, що позивач, як господарська організація, на яку поширюється положення абзацу 3 частини 1 статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», повинен сплатити до Державного бюджету України частину прибутку (доходу) у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є засновником і єдиним акціонером позивача, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року №256-р «Про утворення ВАТ «Укртранснафта» погоджено пропозицію НАК «Нафтогаз України» щодо утворення на базі державних акціонерних товариств «Магістральні нафтопроводи «Дружба» (м.Львів) та «Придніпровські магістральні нафтопроводи» (м.Кременчук) дочірнього підприємства НАК «Нафтогаз України» - ВАТ «Укртранснафта» із залишенням 100 відсотків акцій цього товариства у державній власності із передачею їх до статутного фонду НАК «Нафтогаз України».

Пунктами 6.1, 6.2 та 6.3 Статуту ВАТ «Укртранснафта» (нова редакція), затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Укртранснафта» відповідно до протоколу від 10 серпня 2007 року № 8, визначено, що засновником і єдиним акціонером Товариства є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»; акціонер Товариства має право затверджувати розподіл прибутків Товариства та зобов'язаний виконувати обов'язки, передбачені чинним законодавством України та цим Статутом.

На підставі розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності в 2007 році, від 31 липня 2007 року, уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 20 липня 2007 року, прогнозом нарахувань та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету підприємствами НАК «Нафтогаз України» у серпні 2007 року суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач протягом 2007 року не здійснював виплату будь-яких дивідендів своїм акціонерам.

Спірні правовідносини у відповідний період регулювалися положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Так, статтею 63 наведеного Закону встановлено, що господарські організації сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу), зокрема акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать акції (частки, паї), та їх дочірні підприємства, - у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів.

Згідно з положеннями наведеної статті, господарські товариства, більш ніж 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, сплачують безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за 2006 рік.

Частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України або місцевих бюджетів за результатами фінансово-господарської діяльності 2006 року (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2007 році у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств.

Для акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств, зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюється Кабінетом Міністрів України (крім порядку і нормативу відрахування частини прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності або у статутних фондах яких є частка комунальної власності, які встановлюються відповідними радами).

Таким чином, до кола юридичних осіб, на яких поширюється дія статті 63 згаданого Закону, віднесено, зокрема, господарські товариства, у статутному фонді яких державі належить пакет акцій. При цьому не є власністю держави пакет акцій у статутному фонді акціонерного товариства, переданий нею до статутного фонду іншого суб'єкта господарювання, в якому їй належить 100 відсотків акцій. Власником цього пакета акцій стає зазначений суб'єкт господарювання. Поняття власності держави і власності такого суб'єкта не є тотожними, оскільки ця власність належить різним особам, самостійним учасникам цивільного обігу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 05 листопада 2008 року (справа №21-1471во08).

З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій обставини належності на праві власності НАК «Нафтогаз України» 100% акцій позивача, відсутні підстави для поширення на останнього дії норм Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», що регулюють сплату прибутку (доходу) господарськими організаціями, у статутному фонді яких державі належать акції (частки, паї).

Положеннями статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» передбачено обов'язок господарських товариств, більш ніж 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, сплачувати безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за 2006 рік.

Відтак, зважаючи на встановлену судами попередніх інстанцій обставину нездійснення позивачем виплат дивідендів акціонерам та той факт, що фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення слугувала саме несплата до Державного бюджету частини прибутку (доходу), а не дивідендів, правильним є висновок про задоволення позову.

Посилання ж податкового органу на положення статті 11-1 Закону України «Про управління об'єктами державної та комунальної власності» є безпідставними, оскільки вказана норма набрала чинності лише 1 січня 2011 року у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» 23 грудня 2010 року №2856-VI, а тому не може застосовуватись при визначенні обов'язку щодо нарахування та сплати прибутку (доходу) господарськими організаціями у 2007 році.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про невідповідність вимогам законодавства податкових повідомлень-рішень від 6 листопада 2007 року №0001944120/0, від 22 квітня 2008 року №0000964120/2 в частині визначення зобов'язання зі сплати 63212000,00 грн. та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко

Повний текст постанови складено 02 березня 2018 року.