ПОДІЛ ПАЙОВИХ ВНЕСКІВ В ГАРАЖНИЙ КООПЕРАТИВ МІЖ ПОДРУЖЖЯМ (Верховний Суд у справі № 640/11441/15 від 23 травня 2018 р.)

Фабула судового акту: Пленум Верховного Суду України у пункті 8 Постанови від 28 червня 1991 року № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов’язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів» роз’яснив, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд — продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (стаття 15 Закону України «Про власність»).

Внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю — наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв’язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що гараж є неподільним майном і не може бути поділений в натурі між колишнім подружжям. Повністю внесений пайовий внесок члена гаражно-будівельного кооперативу у вигляді грошових коштів за час дії Закону України «Про власність» трансформувався у право власності на нерухоме майно.

Факт набуття позивачем і відповідачем у власність гаражного боксу при розгляді справи не знайшов свого підтвердження, а тому об’єктом поділу між колишнім подружжям в даному випадку є пайові внески в у вигляді грошових коштів.

Оскільки об’єктом поділу між колишнім подружжям в даному випадку є пайові внески в у вигляді грошових коштів, а не у вигляді гаражного боксу, що не враховано судами попередніх інстанцій при розгляді справи, які допустили ухвалення і цій частині незаконних судових рішень через порушення норм процесуального права, то оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення спору про поділ пайового внеску в з ухваленням у цій частині нового рішення суду про часткове задоволення первісних і зустрічних позовних вимог у цій частині спору, як це передбачено вимогами статті 412 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що пайові внески саме у вигляді грошових коштів є об’єктом права спільної сумісної власностіколишнього подружжя і, враховуючи, що такі внески можуть бути трансформовані в неподільну річ, зокрема об’єкт права власності у вигляді гаражного боксу, то за кожним із сторін слід визнати право власності на належну кожному з них Ѕ частку в пайовому внеску і залишити це майно у їх спільній власності.

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 640/11441/15-ц

провадження № 61-3005 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6, представник позивача-ОСОБА_7,відповідач-ОСОБА_8,треті особи-садівниче товариство «Яблунька», -гаражно-будівельний кооператив «Центральний»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Харкова в складі судді Лях М. Ю. від 31 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області у складі суддів: Міненкової Н. О., Кругової С. С., Кокоши В. В., від 27 жовтня 2016 року.

Встановив:

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, треті особи: садівниче товариство «Яблунька» (далі - СТ «Яблунька»), гаражно-будівельний кооператив «Центральний» (далі - ГБК «Центральний»), про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої приватної власності на його частину.

Позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що з 21 квітня 1972 року по 31 травня 2010 року вона перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_8 За час шлюбу колишнім подружжям набуто нерухоме майно та автомобіль. Після розірвання шлюбу сторони погодилися розділити спільне сумісне майно в добровільному порядку, однак в 2015 році ОСОБА_6 стало відомо, що відповідач ОСОБА_8 частиною спільного майна розпорядився за власною волею, а відносно іншого майна відмовив позивачеві у його володінні. В добровільному порядку сторони вирішити цей спір не можуть, а тому ОСОБА_6 звернулася до суду з відповідним позовом.

Крім того, у позовній заяві ОСОБА_6 стверджує, що нею не пропущено строку, передбаченого статтею 72 Сімейного кодексу України(далі - СК України), оскільки про порушення свого права на спільне майно подружжя з боку ОСОБА_8 вона дізналася лише в 2015 році.

На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги (а. с. 2-5, 70-73, 224, т. 1), ОСОБА_6 просила суд розділити між нею та відповідачем майно набуте в шлюбі яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності шляхом:

- виділення у володіння ОСОБА_6 пайового внеску у вигляді гаражного боксу НОМЕР_2 площею 21.6 кв. м. у ГБК «Центральний»;

- визнання за ОСОБА_6 права особистої приватної власності на пайовий внесок у вигляді гаражного боксу НОМЕР_2 площею 21.6 кв. м. у ГБК «Центральний»;

- припинення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на пайовий внесок у вигляді гаражного боксу НОМЕР_2 площею 21.6 кв. м. у ГБК «Центральний»;

- визнання за ОСОБА_6 права особистої приватної власності на садовий будинок літ. «А_1» з господарськими будівлями та спорудами, сараю літ. «Б», літнього душу літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожі № 1, свердловини літ. «К», розташований в садівничому товаристві «ФЕД» (далі - СТ «ФЕД») в с. Циркуни Харківського району Харківської області;

- виділення у користування ОСОБА_8 двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м. у СТ «Яблунька» Зміївського району Харківської області загальною вартістю 47 650 грн;

- виділення у користування ОСОБА_8 автомобіля Mitsubishi, державний номер НОМЕР_1, загальною вартістю 123 450 грн;

- стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 компенсації вартості Ѕ частини двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м. у СТ «Яблунька» Зміївського району Харківської області у розмірі 23 825 грн та Ѕ частини автомобіля Mitsubishi, державний номер НОМЕР_1, у розмірі 61 725 грн, а загалом 85 550 грн.

У грудні 2015 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, треті особи: садівниче товариство «Яблунька», гаражно-будівельний кооператив «Центральний», про визнання права особистої приватної власності.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_8 мотивована тим, що з 2001 року ОСОБА_6 проживала окремо від ОСОБА_8 в Сполу́чених Шта́тах Аме́рики (далі - США) та сторонни фактично припинили з того часу шлюбні стосунки. Під час шлюбу сторонни набули спільно:

- двоповерхову цегляну будівлю з підвальним приміщенням розміром 6х8 м. у СТ «Яблунька» Зміївського району Харківської області, однак право власності не неї не оформлено, а вартість будівельних матеріалів становить 47 650 грн;

- пайовий внесок у сумі 1 743 грн 83 коп., який внесли в касу ГБК «Центральний»;

- садовий будинок літ. «А_1» з господарськими будівлями та спорудами, сараю літ. «Б», літнього душу літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожі № 1, свердловини літ. «К», розташований в СТ «ФЕД» в с. Циркуни Харківського району Харківської області, який ОСОБА_8 на 50 % добудовував особисто після припинення в 2001 році шлюбних стосунків з ОСОБА_6 і право власності на який у травні 2015 року оформлено на ОСОБА_6

Спірний автомобіль Mitsubishi, державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_8 вважає особистою приватною власністю, оскільки його було придбано в 2006 році після припинення фактичних шлюбних стосунків між сторонами у справі. Також ОСОБА_8 вважає, що вказаний вище будинок літ. «А_1» з господарськими будівлями та спорудами також підлягає поділу, оскільки його набуто сторонами в шлюбі та безпідставно оформлено на ОСОБА_6 уже після розірвання шлюбу.

На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, (а. с. 170-175, 203-206, т. 1) ОСОБА_8 просив суд поділити майно набуте подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_8 під час шлюбу шляхом:

- виділення ОСОБА_8 у власність садового будинку літ. «А_1» з господарськими будівлями та спорудами, сараю літ. «Б», літнього душу літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожі № 1, свердловини літ. «К», розташованого в СТ «ФЕД» в с. Циркуни Харківського району Харківської області;

- визнання за ОСОБА_8 права особистої приватної власності на автомобіль Mitsubishi, державний номер НОМЕР_1;

- виділення у власність ОСОБА_6 двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м. у СТ «Яблунька», смт Зідьки, Зміївського району Харківської області, вартістю 47 650 грн;

- виділення у власність ОСОБА_6 пайового внеску в ГБК «Центральний» у розмірі 1 743 грн 83 коп.

Також ОСОБА_8 просив суд відмовити в задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_6 через пропуск нею трирічного строку позовної давності (стаття 72 Сімейного кодексу України) на звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя після розірвання шлюбу, оскільки фактичні шлюбні стосунки між сторонами припинилися в 2001 році, шлюб офіційно розірвано в 2010 році та з того часу ОСОБА_6 не ставила питання про розподіл набутого в шлюбі сторонами майна.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року первісні та зустрічні позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_6 1/2 вартості будівельних матеріалів і конструкцій двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м., яка знаходиться у СТ «Яблонька» Зміївського району Харківської області.

Визнано за ОСОБА_8 1/2 вартості будівельних матеріалів і конструкцій двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м., яка знаходиться у СТ «Яблонька» Зміївського району Харківської області.

Визнано за ОСОБА_6 1/2 частину пайового внеску в ГБК «Центральний» у вигляді гаражного боксу НОМЕР_2, площею 21,6 кв. м.

Визнано за ОСОБА_8 1/2 частину пайового внеску в ГБК «Центральний» у вигляді гаражного боксу НОМЕР_2, площею 21,6 кв. м.

Визнано за ОСОБА_6 1/2 частину на автомобіль марки Mitsubishi Colt, кузов № НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

Визнано за ОСОБА_8 1/2 частину на автомобіль марки Mitsubishi Colt, кузов № НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами доведено факт набуття ними в шлюбі розділеного судом першої інстанції майна, доведено правовий режим цього майна як об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, а також належним чином обґрунтовано необхідність його розділу в рівних частинах. Суд вважав за необхідне розділити спірне майно між сторонами порівну у спосіб зазначений в резолютивній частині рішення суду. Відмовляючи в поділі садового будинку літ. «А_1» з господарськими будівлями та спорудами, сараю літ. «Б», літнього душу літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожі № 1, свердловини літ. «К», розташованого в СТ «ФЕД» в с. Циркуни Харківського району Харківської області, районний суд виходив з того, що сторонами не доведено того, що цей об'єкт нерухомості входить до загального обсягу майна, яке підлягає поділу в межах розгляду цієї справи.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року змінено шляхом його скасування в частині:

- задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_6 і ОСОБА_8 права власності по 1/2 частині пайового внеску в ГБК «Центральний» у вигляді гаражного боксу НОМЕР_2, площею 21,6 кв. м.;

- задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_6 і ОСОБА_8 права власності по 1/2 частині на автомобіль марки Mitsubishi Colt, кузов № НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску, і в цих частинах позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 про визнання за ним права власності на автомобіль марки Mitsubishi Colt, кузов № НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_8 право власності на автомобіль марки Mitsubishi Colt, кузов № НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_8 судовий збір на користь Держави за подачу апеляційної скарги в сумі 731 грн 05 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про необхідність поділу між сторонами спірного транспортного засобу, оскільки його було набуто ОСОБА_8 після припинення фактичних шлюбних стосунків з ОСОБА_6 і такий транспортний засіб є його особистою приватною власністю.

Також апеляційний суд встановив, що сторонами невірно обрано спосіб захисту порушеного права при зверненні до суду з вимогами про поділ пайового внеску в ГБК «Центральний» у вигляді гаражного боксу НОМЕР_2, площею 21,6 кв. м., з посиланням на те, що сторони можуть вирішити це питання в позасудовому порядку з власником вказаного спірного гаражного боксу НОМЕР_2, площею 21,6 кв. м., а саме ГБК «Центральний».

З іншими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодився, визнавши їх законними та обґрунтованими.

У касаційній скарзі, поданій в листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року і ухвалити у справі нове рішення суду про задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_6 у повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не задоволено первісні позовні вимоги ОСОБА_6 у повному обсязі. При цьому, касаційна скарга містить посилання лише на порушення судами попередніх інстанцій норм статті 392 ЦК України при вирішені спору в частині вимог первісного позову ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на садовий будинок літ. «А_1» з господарськими будівлями та спорудами в СТ «ФЕД» в с. Циркуни Харківського району Харківської області, з посиланням на те. Що таке право оспорюється відповідачем і воно має бути визнано в судовому порядку.

Інші посилання касаційної скарги зводяться до цитування норм Сімейного кодексу України Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), рішення Конституційного Суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України, однак без посилань на порушення судами попередніх інстанцій наведених правових актів.

Правом на подачу відзиву (заперечень) на касаційну скаргу інші учасники справи не скористалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Пленум Верховного Суду України у пункті 23 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 квітня 1972 року по 31 травня 2010 року. Первісні та зустрічні позовні вимоги ґрунтуються на тому, що частину спірного майна сторони набули за час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), а частину за час дії Сімейного кодексу України (далі - СК України).

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК Українизастосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Відповідно до вимог статті 22 КпШС України майно, набуте подружжя в період шлюбу, є їх спільної сумісною власністю, і кожен із подружжя має право володіти, користуватися та розпоряджатися ним.

Вимогами статей 28, 29 КпШС України визначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Як зазначено вище, між сторонами існує спір щодо поділу такого майна:

- пайовий внесок у ГБК «Центральний», при цьому ОСОБА_6 вважає пайовим внеском саме гаражний бокс НОМЕР_2 площею 21,6 кв. м. (а. с. 12, т. 1), а ОСОБА_8 вважає пайовим внеском суму внесену в касу ГБК «Центральний» при вступі до членів ГБК «Центральний» в розмірі 1 743 грн 83 коп. (а. с. 215, т. 1).

- садовий будинок літ. «А_1» з господарськими будівлями та спорудами, сараю літ. «Б», літнього душу літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожі № 1, свердловини літ. «К», розташований в садівничому товаристві «ФЕД» (далі - СТ «ФЕД») в с. Циркуни Харківського району Харківської області;

- двоповерхова цегляна будівля з підвальним приміщенням розміром 6х8 м., яка знаходиться у СТ «Яблонька» Зміївського району Харківської області;

- автомобіль Mitsubishi, державний номер НОМЕР_1, набуто у власність ОСОБА_8 в 2006 році під час перебування в шлюбі з ОСОБА_6 (а. с. 211-214, т. 1).

Щодо вимог позивачів про поділ пайового внеску в ГБК «Центральний» слід зазначити таке.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_8 у 1998 році під час шлюбу з ОСОБА_6 був прийнятий в члени ГБК «Центральний» для подальшого будівництва та експлуатації гаража НОМЕР_2 з умовою внесення до каси ГБК «Центральний» пайового внеску в розмірі 1 743 грн 83 коп. (а. с. 215, т. 1).

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 Постанови від 28 червня 1991 року № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів» роз'яснив, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (стаття 15 Закону України «Про власність»). Внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв'язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

На аркуші справи 14, том 1, міститься копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно з якого слідує, що право власності на гараж НОМЕР_2 в ГБК «Центральний» зареєстровано з 08 червня 2010 року за ГБК «Центральний» на підставі рішення господарського суду Харківської області від 25 листопада 2009 року, справа № 27/371-09.

Суд першої інстанції, здійснюючи розподіл між сторонами у рівних частинах пайового внеску в ГБК «Центральний» саме як гаражного боксу НОМЕР_2 площею 21,6 кв. м., не звернув уваги на те, що гараж є неподільним майном і не може бути поділений в натурі між колишнім подружжям, а також, що повністю внесений пайовий внесок члена гаражно-будівельного кооперативу у вигляді грошових коштів за час дії Закону України «Про власність» трансформувався у право власності на нерухоме майно. Факт набуття позивачем і відповідачем у власність гаражного боксу НОМЕР_2 площею 21,6 кв. в ГБК «Центральний» при розгляді справи не знайшов свого підтвердження, а тому об'єктом поділу між колишнім подружжям в даному випадку є пайові внески в ГБК «Центральний» у вигляді грошових коштів.

Апеляційний суд розглянув спір у цій частині без належного дослідження обставин справи та дійшов передчасних і помилкових висновків про те, що сторони можуть вирішити це питання в позасудовому порядку з власником вказаного спірного гаражного боксу НОМЕР_2, площею 21,6 кв. м., а саме ГБК «Центральний».

Оскільки об'єктом поділу між колишнім подружжям в даному випадку є пайові внески в ГБК «Центральний» у вигляді грошових коштів, а не у вигляді гаражного боксу НОМЕР_2, площею 21,6 кв. м., що не враховано судами попередніх інстанцій при розгляді справи, які допустили ухвалення і цій частині незаконних судових рішень через порушення норм процесуального права, то оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення спору про поділ пайового внеску в ГБК «Центральний» з ухваленням у цій частині нового рішення суду про часткове задоволення первісних і зустрічних позовних вимог у цій частині спору, як це передбачено вимогами статті 412 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що пайові внески в ГБК «Центральний» саме у вигляді грошових коштів є об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 і, враховуючи, що такі внески можуть бути трансформовані в неподільну річ, зокрема об'єкт права власності у вигляді гаражного боксу НОМЕР_2, площею 21,6 кв. м., то за кожним із ОСОБА_6 та ОСОБА_8 слід визнати право власності на належну кожному з них Ѕ частку в пайовому внеску в ГБК «Центральний» і залишити це майно у їх спільній власності.

Висновки суду першої інстанції, з якими обґрунтовано погодився і апеляційний суд, про визнання за ОСОБА_6 і ОСОБА_8, за кожним, по Ѕ вартості будівельних матеріалів і конструкцій двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м. яка знаходиться у СТ «Яблонька» Зміївського району Харківської області, є законними та обґрунтованими у зв'язку з таким.

При розгляді справи у цій частині суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що сторонами у справі не доведено факту проведення державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості, а тому суди встановили, що двоповерхова цегляна будівля з підвальним приміщенням розміром 6х8 м. яка знаходиться у СТ «Яблонька» Зміївського району Харківської області є незавершеним будівництвом і сторони в порядку поділу такого майна набувають рівного права на будівельні матеріали і конструкції.

Слід зазначити, що у ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350 351 ЦК України), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України), «об'єкт будівництва» (статті 876 877 879-881 883 ЦК України), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року, справа № 6-47цс16).

Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили при розгляді справи наведених вище обставин, які надають можливість здійснити поділ спірного об'єкта незавершеного будівництва, у спосіб вказаний позивачами за первісним та зустрічним позовами, а тому дійшли обґрунтованих висновків про визнання за цими особами права на будівельні матеріали і конструктивні елементи спірного об'єкта незавершеного будівництва, з дотриманням принципу рівності часток сторін у такому майні.

За таких обставин, судові рішення у справі в частині вирішення спору про поділ двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м. у СТ «Яблунька» Зміївського району Харківської області слід залишити без змін.

Висновки суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_6 і ОСОБА_8, за кожним, по 1/2 частині спірного автомобіля марки Mitsubishi, державний реєстраційний НОМЕР_1, є безпідставними, оскільки автомобіль є неподільною річчю, а якщо неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, то суд повинен визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 07 червня 2017 року, справа № 6-2670цс16).

Апеляційний суд, вирішуючи спір у цій частині і ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_8 права власності на цей автомобіль, обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_8 набув у власність цей автомобіль хоч і в шлюбі з ОСОБА_6, однак після припинення фактичних шлюбних стосунків між ними. Апеляційний суд визнав автомобіль особистою приватною власністю ОСОБА_8 і такі висновки суду не суперечать наведеним вище роз'ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», які зводяться до того, що при вирішенні спору між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного саме на час припинення спільного ведення господарства (пункт 23).

За таких наведених обставин судове рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення спору про поділ спірного автомобіля марки Mitsubishi, державний реєстраційний НОМЕР_1, слід залишити без змін.

Вирішуючи спір в частині розподілу спірного садового будинку літ. «А_1» з господарськими будівлями та спорудами, сараю літ. «Б», літнього душу літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожі № 1, свердловини літ. «К», розташованого в СТ «ФЕД» в с. Циркуни Харківського району Харківської області, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що таке майно не входить до загальної маси майна, що підлягає поділові між сторонами у справі в межах цієї справи, оскільки ОСОБА_6 набула у власність це майно після розірвання шлюбу з ОСОБА_8 (а. с. 184, т. 1) і питання правомірності набуття нею у власність цього майна, чи питання про компенсацію участі одного з подружжя у створені такого майна не є предметом цього спору. Тому судові рішення у справі в частині вирішення спору про поділ спірного садового будинку літ. «А_1» з господарськими будівлями та спорудами, сараю літ. «Б», літнього душу літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожі № 1, свердловини літ. «К», розташованого в СТ «ФЕД» в с. Циркуни Харківського району Харківської області слід залишити без змін.

Враховуючи наведені вище роз'яснення, касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року підлягають скасуванню в частині вирішення спору про поділ пайового внеску в ГБК «Центральний» з ухваленням у цій частині нового рішення суду про часткове задоволення первісних і зустрічних позовних вимог шляхом визнання за ОСОБА_6 та ОСОБА_8 право власності на належну кожному з них, по Ѕ частці за кожним, пайовому внеску в ГБК «Центральний» із залишенням цього майна у їх спільній власності. В іншій частині, а саме: в частині висновків суду апеляційної інстанції щодо вирішення спору про поділ спірного транспортного засобу; висновків про необхідність залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про поділ садового будинку літ. «А_1» з господарськими будівлями та спорудами, сараю літ. «Б», літнього душу літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожі № 1, свердловини літ. «К», розташованого в СТ «ФЕД» в с. Циркуни Харківського району Харківської області та в частині вирішення спору про поділ двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м. у СТ «Яблунька» Зміївського району Харківської області; в частині висновків апеляційного суду щодо розподілу судових витрат, рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року слід залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги, пропорційно до задоволених касаційним судом її вимог, а саме в сумі 1 000 грн, слід стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року скасувати в частині вирішення спору про поділ пайового внеску в гаражно-будівельний кооператив «Центральний».

Позовні вимоги ОСОБА_6 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_8 щодо поділу пайового внеску в гаражно-будівельному кооперативі «Центральний» задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на Ѕ часку пайового внеску в гаражно-будівельному кооперативі «Центральний».

Визнати за ОСОБА_8 право власності на Ѕ часку пайового внеску в гаражно-будівельному кооперативі «Центральний».

В іншій частині рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 1 000 грн в рахунок компенсації судових витрат понесених при розгляді справи касаційним судом.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик