Головна Блог ... Аналітична стаття Статті Інститут забезпечення позову: проблемні питання та ризики Інститут забезпечення позову: проблемні питання та...

Інститут забезпечення позову: проблемні питання та ризики

Відключити рекламу
 - 607298e795c903d2e889da0e86577ac9.jpg

Оскільки вирішення питання щодо обґрунтованості заяви про забезпечення позову здійснює виключно суддя на підставі наданих стороною доказів та відповідно до свого внутрішнього переконання, подальшу оцінку законності ухвали про забезпечення позову чи відмови у забезпеченні позову мають надавати виключно суди апеляційної та касаційної інстанції, а не Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя. (Джерело: Судово-юридична газета)

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб і держави.

Вказане завдання господарського судочинства, яке визначене у чинному процесуальному законодавстві, кореспондується із положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову по суті є обмеженням прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Слід зазначити, що реальне виконання рішень судів є важливою гарантією забезпечення права на справедливий суд. Відсутність належного виконання судових рішень визнається Європейським судом з прав людини порушенням Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов’язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, тобто, реальне виконання ухваленого судового рішення. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Заява про забезпечення позову може бути подана як особою, яка пред’явила позов до суду, так і будь-якою іншою особою, яка є учасником справи, а саме: 1) позивач; 2) відповідач, який пред’явив зустрічний позов; 3) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору; 4) органи та особи, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Різноманітність видів забезпечення позову зумовлюється складністю правовідносин суб’єктів господарювання, які в подальшому, звертаючись за захистом своїх порушених прав до суду, діють вже як учасники судового процесу. Кожен окремий вид забезпечення позову певною мірою відображає специфіку відповідних правовідносин.

На сьогодні, у статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено такі заходи забезпечення позову як: 1) накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) заборона відповідачу вчиняти певні дії; 3) заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов’язання; 4) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 5) зупинення продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 6) зупинення митного оформлення товарів чи предметів, що містять об’єкти інтелектуальної власності; 7) арешт морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 8) інші заходи у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Як бачимо, враховуючи різноманіття видів господарських правовідносин та їх динамічний розвиток, законодавець свідомо не став визначати перелік заходів забезпечення позову як вичерпний і залишив можливість учасникам процесу та суду діяти у певних випадках на свій розсуд, виходячи з конкретної ситуації.

Водночас, процесуальним законодавством досить чітко визначено, якими способами не можна забезпечити позов у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у певних категоріях спорів із Національним банком України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінетом Міністрів України та у справах пов’язаних з використанням матеріальних цінностей державних резервів, а також проведенні конкурсу, аукціону, торгів, тендерів чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави або територіальної громади.

При поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен виходити з того, що захід забезпечення має бути нерозривно пов’язаний з самим позовом, який поданий або буде поданий у майбутньому, проте, в жодному разі не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Особливу увагу у заяві про забезпечення позову слід приділити належному обґрунтуванню причин звернення з такою заявою та надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Також, господарський суд повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір, з’ясувати обсяг позовних вимог та дані про особу відповідача.

Про обґрунтовану необхідність застосування заходу забезпечення позову однозначно свідчить вчинення відповідачем дій, що спрямовані на ухилення від виконання своїх зобов’язань після пред’явлення вимоги чи подання позову до суду (зокрема, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Оцінка адекватності заявленого заходу забезпечення позову здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав, про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Важливим моментом є те, що обраний запобіжний захід (або заходи) не повинен в жодному разі перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, в іншому випадку це буде суттєвим порушенням прав особи та не забезпечить збалансованості інтересів сторін.

Необхідно зазначити, що на сьогодні існують ризики того, що інститут забезпечення позову може стати предметом зловживання учасниками справи своїми процесуальними правами.

Одним із своєрідних запобіжників від зловживання позивачем своїми процесуальними правами на забезпечення позову є інституту зустрічного забезпечення, який передбачає право суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, що можуть бути спричинені забезпеченням позову. Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Разом з тим, якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів, або 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.

Зустрічне забезпечення можна розглядати як засіб дотримання певного балансу прав та інтересів сторін судового процесу, запроваджений процесуальним законодавством з метою забезпечення принципу процесуальної рівності та спрямований на уникнення потенційної шкоди, що може бути завдана відповідачеві в результаті застосування господарським судом заходів до забезпечення позову.

Загалом, аналізуючи інститут забезпечення позову можна стверджувати, що прийняття рішення про задоволення або відмову у забезпеченні позову, застосуванні чи не застосуванні зустрічного забезпечення залежить від суддівського розсуду, оскільки більшість аргументів, які пов’язані із застосуванням забезпечення позову, мають оціночний характер.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Зокрема, суд встановлює наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття заходів забезпечення позову, з високою долею ймовірності можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову, при цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного господарського спору.

Скасування заходу забезпечення позову може бути здійснено як з ініціативи суду або за вмотивованим клопотанням учасника справи, при цьому відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин. Суд також може за клопотанням учасника справи допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.

Непоодинокими є випадки коли відповідачі та їх представники замість того, щоб, користуючись процесуальними правами скасувати чи замінити застосований судом захід забезпечення позову вирішують впливати на суд шляхом подачі до Вищої ради правосуддя скарги на суддю з вимогами про притягнення його до дисциплінарної відповідальності за постановлену ухвалу про забезпечення позову, мотивуючи це тим, що суддя не дослідив та/або не надав належної оцінки доводам позивача щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову.

Втім, необхідно мати на увазі, що ухвалюючи відповідне судове рішення (зокрема, щодо забезпечення позову), кожний суддя діє у межах суддівського розсуду, оцінює надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні. З огляду на це, у разі відсутності обставин, що свідчать про умисне або внаслідок недбалості істотне порушення суддею норм процесуального права (тобто, діянь, що містять ознаки складу дисциплінарного проступку) притягти суддю до дисциплінарної відповідальності за ухвалене рішення про забезпечення позову не є можливим.

На підтвердження цієї позиції свідчать Висновки № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи, в яких зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

Отже, оскільки вирішення питання щодо обґрунтованості заяви про забезпечення позову здійснює виключно суддя на підставі наданих стороною доказів та відповідно до свого внутрішнього переконання, подальшу оцінку законності ухвали про забезпечення позову чи відмови у забезпеченні позову мають надавати виключно суди апеляційної та касаційної інстанції, а не Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя.

Учасники справи мають достатній арсенал процесуальних заходів для оскарження ухвали про забезпечення позову, для заміни одного заходу забезпечення позову іншим або для скасування вже застосованого заходу забезпечення позову, а тому подання скарг до Вищої ради правосуддя з вимогою про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за ухвалене рішення не має юридичного підґрунтя і свідчить виключно про слабкість обраної учасником справи для захисту правової позиції.

Підсумовуючи викладений аналіз, необхідно зазначити, що забезпечення позову є важливим інструментом у господарському процесі, що гарантує реальне виконання рішень суду та сприяє ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб і держави.

При зверненні учасника справи із заявою про забезпечення позову слід особливу увагу приділити належному обґрунтуванню необхідності вжиття заходів забезпечення позову із наданням суду належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність або відсутність обставин (фактів) викладених у такій заяві, оскільки саме від того як учасник справи виконає свій обов’язок доказування буде залежати, яке рішення ухвалить суд.

Автор статті: Сергій Стасюк

суддя Господарського суду міста Києва

кандидат юридичних наук

  • 426

    Переглядів

  • 0

    Коментарі

  • 426

    Переглядів

  • 0

    Коментарі


  • Подякувати Відключити рекламу

    Залиште Ваш коментар:

    Додати

    КОРИСТУЙТЕСЯ НАШИМИ СЕРВІСАМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ та КОНСУЛЬТАЦІЙ

    • Безкоштовна консультація

      Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях

    • ВІДЕОДЗВІНОК ЮРИСТУ

      Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс

    • ОГОЛОСІТЬ ВЛАСНИЙ ТЕНДЕР

      Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію

    • КАТАЛОГ ЮРИСТІВ

      Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом

    Популярні аналітичні статті

    Дивитись усі статті
    Дивитись усі статті
    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст