1. На відміну від піднаймачів, правовою підставою для вселення яких є договір піднайму, а умовою їх проживання - плата за надане жиле приміщення, тимчасове проживання допускається без укладання окремого договору і при умові безоплатності користування приміщенням. Єдиною умовою для вселення тимчасових мешканців є згода наймача та членів його сім´ї. На практиці можливі випадки, коли між тимчасовим мешканцем та наймачем складаються сімейні стосунки і тимчасовий мешканець стає членом сім´ї наймача. Згідно ч. 2 ст. 64 ЖК членами сім´ї наймача може бути визнано не тільки дружину (чоловіка) наймача, їх дітей і батьків, а й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
2. Майже ідентичні до норм коментованої статті містяться в ст. 818 ЦК. Тобто порядок вселення тимчасових мешканців у житло державної, комунальної власності ідентичний порядку вселення тимчасових мешканців в приватний житловий фонд. Різниця полягає у строку виселення. За ЖК тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім´ї, які проживають разом з ним, зобов´язані негайно звільнити приміщення, а за ЦК тимчасові мешканці повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред´явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Особи, які вселились до квартири з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають (ВС/КЦС у справі № 214/1790/18 від 18.02.2021)
Вселення до квартири з метою здійснювати догляд за хворим родичем похилого віку дуже часто сприймається, як приховане бажання такого доглядача отримати у власність житло, або просто отримати можливість користуватись ним. Тому, юристи часто отримують питання щодо визначення правового статуса таких осіб, зокрема, які вони мають права на житло, якщо зареєстровані в ньому, чи довгий період часу проживають в ньому за згодою власника.
До суду звернулась жінка, що здійснювала догляд за своїми родичами похилого віку і стала проживати в квартирі після їх смерті. Позовні вимоги заявляла до виконкомів облради та міськради, зокрема, позивачка просила суд визнати її вселення до квартири родичів таким, що відбулося на законних підставах, та визнати за нею право користування цим житловим приміщенням, яке є її постійним місцем проживання.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, суд врахував, що позивачка користується приміщенням постійно і відкрито, сплачує комунальні послуги, веде побут, а відповідачі не довели незаконності підстав її перебування в квартирі.
Постановою суду апеляційної інстанції дане рішення було скасовано. Апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира має особливий статус, оскільки є службовою.
Як було встановлено судом апеляційної інстанції, померла родичка – бабуся позивачки працюючи двірником у ЖКО, отримала ордер на право зайняття службової жилої площі - двокімнатної квартири. Приватизація цієї квартири не здійснювалась, право приватної власності на це житлове приміщення ніким не було зареєстроване.
З огляду на зазначене, права наймача та члена його сім`ї на користування нею припинилися у зв`язку зі смертю, а проживання позивачки у спірній квартирі не створює для неї жодних прав за відсутності згоди власника службового житла на її вселення.
ВС погодився із висновками суду апеляційної інстанції та залишив касаційну скаргу без задоволення.
За положеннями ЖК УРСР, особливість права користування службовим житлом на підставі ордера полягає у тому, що воно надається у зв`язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого житла, а тому особа, яка користується службовим житлом усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.
ВС зазначив, що відповідно до ст. 106 ЖК УРСР, позивачка звертаючись із вимогами про визнання за нею право користування службовим житловим, повинна була надати докази того, що вона вселилась у квартиру саме як член сім’ї наймача.
ЖК УРСР передбачає, що що наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), зокрема опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача (ст. 98 ЖК УРСР).
Разом з тим, ВС звернув увагу на те, що особи, які вселились до квартири з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають. Таким чином, посилання позивачки на те, що вона вселилася до спірної квартири як член сім’ї наймача, оскільки доглядала за хворим дядьком, є безпідставними.