Державний акт на землю не може бути визнано недійсним лише з підстави непогодження меж земельної ділянки (ВС у складі КЦС, справа № 709/809/17 від 04.03.2021 р)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Державний акт на землю не може бути визнано недійсним лише з підстави непогодження меж земельної ділянки (ВС у складі КЦС, справа  № 709/809/17 від 04.03.2021 р) - 0_92983600_1620716188_609a2a9ce3088.jpg

Фабула судового акту: Як відомо, в процесі виготовлення документації із землеустрою розробник повинен підписати із суміжними землекористувачами акт погодження зовнішніх меж земельної ділянки. Часто розробник, а то й сам громадянин, якому відводиться земельна ділянка, вдаються до різних маніпуляцій з цим документом, як приклад, ставлять за всіх підписи. Але зараз не про це – розглянемо доволі поширені випадки відмови суміжників від погодження зовнішніх меж земельної ділянки та які можуть бути від цього наслідки.

Верховний Суд вже не один рік дотримується сталої позиції у таких спорах: непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Позови до суду зазвичай в таких ситуаціях стосуються визнання незаконними та скасування рішень місцевих рад, які відмовляють громадянам з причин непогодження меж. А от, у справі № 709/809/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглядав справу щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Звертаючись до суду, позивач зазначила, що успадкувала 1/2 частину будинку, відповідно має право й на частину земельної ділянки для обслуговування цієї частини будівлі. Проте позивач не може приватизувати земельну ділянку, оскільки суміжний землекористувач, на її думку, самовільно захопила частину належної їй землі. Також позивач стверджувала, що у документації із землеустрою, яка розроблялась на державний акт, підписи в акті погодження меж вчинені не нею. Відповідно, позивач просила суд визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Районний суд у задоволенні позовних вимог відмовив, обґрунтовуючи свою позицію тим, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. У випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу – акту погодження меж – слід вважати, що погодження меж не відбулося. Якщо суміжний землекористувач відмовляється ставити свій підпис у акті, комісія уповноважена розглядати земельні спори, повинна виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Складання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, а відтак, саме по собі не підписання суміжним користувачем акту погодження меж чи відсутність такого акту не може бути безумовною підставою для скасування державного акту.

Частиною 2 статті 90 ЗКУ передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх обґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що оскаржуваний державний акт на право приватної власності на землю порушує її права на земельну ділянку.

Частиною 1 статті 79-1 ЗКУ встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Доводи про те, що позивач акт погодження меж не підписувала ВС не взяв до уваги з оглядну на таке. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Як бачимо, у цьому питанні судова практика непохитна і позивачам слід про це пам’ятати. А от такий документ як «акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами» (враховуючи сьогоднішню судову практику) слід взагалі вважати зайвим аркушем у складі землевпорядної документації.

Залишається лише вказати, що підписати або не підписати акт погодження меж земельної ділянки є правом особи на вільне волевиявлення та реалізацію належних їй прав. Органам розпорядження землею, під час розгляду земельних спорів, слід виходити не лише з факту відсутності погодження меж, а з’ясовувати причини відмови, в такому разі, мабуть, і позовів до суду буде менше.

Аналізуйте судовий акт: Велика палата ВС: У вимогах про визнання права на приватизацію земельної ділянки БЕЗ погодження меж із суміжними землекористувачами суду слід відмовляти (ВП/ВС, № 545/1149/17 від 12 лютого 2020р.)

Оскільки приватна власність на з/д водного фонду неможлива, вимогу про її повернення слід розглядати як негаторний позов, на який не розповсюджується строк позовної давності (ВП/ВС у справі № 372/1684/14-ц від 07 квітня 2020 р.)

Зобов’язати особу не чинити перешкод у встановленні огорожі на спільній межі між земельними ділянками (будинками) є належним способом захисту порушеного права (ВС/КЦС у справі № 309/828/17 від 16 жовтня 2020 р.)

Земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства (ВС/КЦС у справі № 318/1274/18 від 20.01.2021)

Постанова

Іменем України

04 березня 2021 року

м. Київ

справа № 709/809/17

провадження № 61-19476св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13 червня 2019 року у складі судді Чубая В. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д.,Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 травня 1996 року вона успадкувала 1/2 частку жилого будинку на АДРЕСА_1 . Згідно з договором дарування від 13 грудня 2000 року вона прийняла в дар 1/2 частку жилого будинку на АДРЕСА_1 .

Вказувала, що вона є єдиним власником вказаного домоволодіння, отже, і земельної ділянки, необхідної для його обслуговування, яка згідно з погосподарською книгою рахувалася за її матір`ю ОСОБА_3 та відповідно до рішення Крутьківської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області від 20 травня 1996 року № 14 мала площу 0,43 га.

Зазначала, що відповідач у справі є суміжним землекористувачем, яка у відповідь на численні звернення з приводу неправомірного захоплення частини належної їй земельної ділянки повідомила, що межі земельної ділянки встановлені відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку. Після її неодноразових звернень у різні інстанції їй було надано копію технічної документації, з якої вона дізналась про порушення своїх прав та законних інтересів, оскільки підписи в акті визначення та погодження меж земельної ділянки вчинені не нею.

Стверджувала, що вона позбавлена можливості приватизувати належну їй земельну ділянку, а іншого способу захисту порушеного права, ніж у судовому порядку, не існує.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЖ № 127948 виданий на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрований 18 листопада 2008 року в книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі № 010879701331 та скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її права на земельну ділянку, а саме не доведено, що саме відповідачем, як суміжним землекористувачем, порушено межі належної їй земельної ділянки.

Районний суд з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, зазначив, що доводи представника позивача про те, що непогодження меж суміжних ділянок є підставою для скасування державного акту на право власності на земельну ділянку відхиляються, оскільки стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Отже, у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу - акту погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Таке погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Таким чином, підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, а відтак, саме по собі не підписання суміжним користувачем акту погодження меж чи відсутність такого акту не може бути безумовною підставою для скасування державного акту.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно та всебічно встановлено обставини справи, надано правильну кваліфікацію спірним правовідносинам та ухвалено обґрунтоване судове рішення про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому апеляційний суд посилався на правові висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-1952сво18) та правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 703/183/15-ц (провадження № 61-19984св18).

Апеляційний суд вказав, що позивач ОСОБА_1 , заявляючи вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 , не надала такого державного акту. В матеріалах справи є державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 листопада 2008 року, який позивач не просила визнати недійсним.

Крім того, доказів, що підтверджують правомірність володіння чи користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок на АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 в суд не надала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18 листопада 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Журавель В. І.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не забезпечено повне та всебічне з`ясування обставин справи, не надано належної правової оцінки письмовим доказам, які містяться у матеріалах справи, зокрема даних земельних книг про те, що за ОСОБА_2 невідомо звідки взялося 103 сотки присадибної ділянки, що на 10 соток більше, ніж зазначено в погосподарській книзі.

Зазначає, що судами неправильно застосовано положення статей 120, 152, 155 ЗК України, оскільки придбаваючи будинок, відповідач могла претендувати лише на ту частину земельної ділянки, яка належала продавцю.

Стверджує, що під час виготовлення технічної документації та видачі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_2 не було дотримано вимог пунктів 1.12, 1.13, 1.18 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року за № 43, тобто, не встановлено меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та не закріплено її межовими знаками.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, вважає, що погодження меж земельної ділянки із суміжним власником (користувачем) є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 травня 1996 року ОСОБА_1 і ОСОБА_5 стали співвласниками по 1/2 частині жилого будинку в с. Крутьки, Чорнобаївського району Черкаської області (том 1, а. с. 6).

Рішенням Крутьківської сільської ради від 20 травня 1996 року № 14 ОСОБА_1 відкрито погосподарський номер, залишивши в користуванні 0,125 га згідно зі статтею 67 ЗК України для обслуговування 1/2 частини жилого будинку та згідно зі статтею 73 ЗК України, 0,18 га в тимчасове користування.

Цим же рішенням сільської ради ОСОБА_5 згідно зі статтею 67 ЗК України залишено 0,125 га для обслуговування 1/2 частини жилого будинку (том 1, а. с. 9).

У довідці Крутьківської сільської ради народних депутатів від 03 березня 1998 року № 25 зазначено, що відповідно до погосподарської книги № 3 номер 282 за ОСОБА_3 в 1991 році рахувалося 0,25 га, згідно з переобміром 1992 року - 0,42 га, 1993-1995 роках - 0,43 га (а. с. 8).

Відповідно до договору дарування від 13 грудня 2000 року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , остання стала власником 1/2 частки жилого будинку в АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 7).

20 червня 2008 року було складено акт визначення на погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі. Акт підписаний землекористувачами ОСОБА_6 , ОСОБА_7

ОСОБА_1 вказаний акт не підписувала. В акті вказано, що межі не порушено (том 1, а. с. 12).

Відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку від 18 листопада 2008 року серія ЯЖ № 127948 ОСОБА_2 є власником 0,9116 га земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Державний акт видано на підставі рішення Крутьківської сільської ради від 12 червня 2008 року № 21-8.

Приватизована земельна ділянка складається із трьох окремих земельних ділянок. Одна із земельних ділянок межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 (том 1, а. с. 13).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 43 ЗК України права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статей 27, 28 цього Кодексу. Втручання в діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов`язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення власниками землі та землекористувачами земельного законодавства. Права власників земельних ділянок і землекористувачів можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 23 ЗК України (в редакції, чинній на час передачі спірної земельної ділянки в постійне користування) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Частиною 1 статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

У частині другій статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її права на земельну ділянку, а саме не доведено, що саме відповідачем, як суміжним землекористувачем, порушено межі належної їй земельної ділянки.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується та вважає їх обґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що оскаржуваний державний акт на право приватної власності на землю порушує її права на земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона акт погодження (встановлення) та закріплення в натурі меж не підписувала не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).

При цьому колегія суддів бере до уваги те, що у акті визначення на погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 20 червня 2008 року зазначено, що межі не порушено.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою посилання ОСОБА_1 , як на підставу для задоволення позову, на непідписання нею акту встановлення меж земельної ділянки, яким визначалися межі земельної ділянки ОСОБА_2 , не впливають на правильність вирішення справи.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову правильними, такими, що відповідають нормам матеріального права та ухвалені з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), Об`єднаної Палати Касаційного цивільного Суду, викладених у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18), Верховного Суду, викладених у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 583/1573/17 (провадження № 40025св18), від 10 червня 2020 року у справі № 577/2663/17 (провадження № 61-37573св18), від 27 березня 2019 року у справі № 703/183/15-ц (провадження № 61-19984св18)та ін.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13 червня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк

5741
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
0