Не можливо витребувати у добросовісного набувача видозмінене, перероблене чи знищене нерухоме майно (ВС КЦС у справі № 523/6336/16-ц від 11.12.2024 р.)

Фабула судового акту: У 2016 році Одеська міська рада звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності.

Справа а тім, що в далекому 2003 році начальник дільниці Комунального підприємства «Дирекція єдиного замовника «Пересипський» виявив на території обслуговування зазначеної дільниці порожнє нежитлове приміщення, що знаходилося в аварійному стані та розташоване на першому поверсі будинку, загальною площею 196 кв. м. Ну і як це часто, на жаль, буває - вирішив «прибрати його до рук».

Він отримав підроблені рішення районного суду про визнання за підпорядкованим йому працівником - місцевим сантехніком - права власності на вказане нежитлове приміщення.

Потім сантехнік продав це приміщення сину начальника, який в свою чергу, продав пʼятьом покупцям, які нічого не підозрювали.

Вказаний договором купівлі-продажу спірний об`єкт нерухомості було поділено на декілька часток. У подальшому щодо вказаних окремих об`єктів змінювався статус з нежитлових приміщень на жилі (квартири), з подальшою реєстрацією права власності на новостворені об'єкти за фізичними особами. Ну і звичайно, обʼєкт сильно видозмінився, бо там почали жити люди. При цьому дозволи і документи на реконструкцію надавала сама рада, яка зараз спробувала ці обʼєкти витребувати...

Заочним рішенням суду першої інстанції всі 5 квартир було витребувано у людей, які фактично і добросовісно були власниками такий довгий час… На щастя, суд апеляційної інстанції, як і ВС КЦС скасував витребування і у позові міськради відмовив.

При цьому апеляційним судом наголошено, що вимоги міської ради стосуються об'єкта нерухомості, який за час перебування в чужому незаконному володінні, видозмінився (в законному порядку) і за індивідуальними ознаками (конструктивні елементи, площа, статус нерухомого майна) не відповідає тому об`єкту нерухомості, який вибув з права власності Одеської міської ради у 2003 році. Оскільки річ (об`єкт нерухомого майна), перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася,застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України.

Погоджуючись із доводами апеляційного суду, ВС КЦС виснував:

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України.

Віндикаційним є позов власника про витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Об`єктом віндикаційного позову є індивідуально - визначене майно, що збереглося в натурі, тобто те саме майно, яке попередньо вибуло з володіння власника.Якщо індивідуально - визначене (індивідуалізоване) майно не існує, то позивач має право лише на відшкодування завданої шкоди.

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 751/1620/23 (провадження № 61-8723св24) зазначено, що витребувати можна лише те майно, яке є в наявності та фактично перебуває у незаконному володінні відповідача. Якщо ж майно, яке перебуває у чужому володінні, видозмінилося, було перероблене чи знищене, а позивач довів, що вказане майно йому належить, то в такому випадку стягується вартість майна. Інакше виконати судове рішення про задоволення позову буде неможливо.

Отже у цій справі: Таким чином у справі, що переглядається, можливість задоволення віндикаційного позову шляхом витребування нерухомого майна від добросовісних набувачів, залежить від обставин того, чи видозмінене, перероблене чи знищене це майно.

Згідно з технічним паспортом будинок є нежитловою будівлею, загальною площею 196 кв. м. Натомість реконструйований об`єкт нерухомого майна з новоствореними квартирами зі зміненим статусом з нежилого на жилий, зміненою площею (загальна сумарна площа новостворених 5 квартир - 162,5 кв. м) був прийнятий в експлуатацію державною приймальною комісією у грудні 2008 року, акт якої затвердив Виконавчий орган цієї ж Одеської міської ради своїм рішенням у лютому 2009 року.

Перелічені судом апеляційної інстанції документи, зокрема, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 11 лютого 2009 року про затвердження акта державної приймальної комісії про готовність закінчених реконструкцією квартир, розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 03 липня 2009 року про присвоєння адреси спірному об`єкту нерухомого майна, в якому створені квартири, як акти органу місцевого самоврядування достовірно підтверджують факт видозміни та її характер об`єкта нерухомого майна, тобто зміну конструктивних елементів приміщення, його функціонального та господарського призначення, площі.

Заперечуючи видозміну об`єкту нерухомого майна, який перебував у власності територіальної громади м. Одеси, Одеська міська рада не надала доказів, що спірне приміщення в результаті проведеної реконструкції докорінно не змінилося та може використовуватися за своїм попереднім призначенням.

Таким чином колегія суддів виснувала, що вимоги міської ради стосуються об'єкта нерухомості, який за час перебування в чужому незаконному володінні, видозмінився і за індивідуальними ознаками не відповідає тому об'єкта нерухомості, який вибув з права власності міської ради у 2003 році.

Крім всього цього - уточнив ВС КЦС - міськрада, посилаючись на незаконність вибуття об`єкта нерухомого майна з комунальної власності як підставу для його повернення, своїми діями в особі структурних підпозділів, наділених відповідними повноваженнями, фактично погодила здійснення реконструкції цього об'єкта, була обізнана про характер його видозміни, а також про перспективи подальших наслідків, пов'язаних зі зміною правового режиму володіння майном.

Верховний Суд звернув увагу на те, що міська рада одночасно є особою, з власності якої незаконно вибуло майно на підставі підробленого судового рішення, а також особою, за наявності відповідних рішень якої (як органу публічної влади) у відповідачів виникли правомірні очікування мирно володіти майном.

З огляду на фактичні обставини цієї справи, а також з урахуванням викладеного, витребування майна від добросовісних набувачів не вказує на правомірність заходу втручання у право на мирне володіння майном та дотримання справедливого балансу між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: Вибуття майна з володіння на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, є таким, що вибуло поза волею власника, отже може бути ним витребувано, навіть у добросовісного набувача (ВС КЦС, справа № 199/4884/17 від 27.04.2023 р.);

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Витребування у такого набувача майна - неможливе. (ВС КЦС № 947/10174/21 від 22.02.2023 р.);

Вимога про витребування спільного майна має бути заявлена до титульного володільця такого і добросовісність саме його дій підлягає оцінці судом. (ВС КЦС №757/12703/19 від 08.11.2024 р.);

Спадкоємець власника нерухомого майна, у якого майно вибуло за життя не з його волі, має право на витребування такого від добросовісного набувача (ВС КЦС № 183/1672/22 від 17.04.2024 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 523/6336/16-ц

провадження № 61-9362св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., від 21 травня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності.

Позов обґрунтовано тим, що СУ ГУ МВС України в Одеській області було відкрито кримінальне провадження № 12012170110000055, порушене за фактом заволодіння шахрайським шляхом об`єктом нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 358 і частиною третьою статті 358 КК України. Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 згідно з наказом від 14 січня 2003 року був призначений на посаду начальника дільниці № 2 Комунального підприємства «Дирекція єдиного замовника «Пересипський» (далі - КП ДЕЗ «Пересипський») та відповідно до посадових інструкцій керував усією організаційною діяльністю дільниці до 01 березня 2005 року. Так, приблизно у 2003 році, точної дати та часу в ході досудового слідства не встановлено, ОСОБА_7 , який володів інформацією щодо порожніх підсобних приміщень, розташованих на ввіреній йому території, будучи начальником дільниці № 2 КП ДЕЗ «Пересипський» в м. Одесі, виявив на території обслуговування зазначеної дільниці порожнє нежитлове приміщення, що знаходилося в аварійному стані та розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 196 кв. м. Зазначене приміщення належало Одеській міській раді. ОСОБА_7 отримав рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2003 року у справі № 2-366 про визнання за ОСОБА_8 , який працював у КП ДЕЗ «Пересипський» на посаді сантехніка та прямо підпорядковувався ОСОБА_7 , права власності на вказане нежитлове приміщення, загальною площею 196 кв. м.

Згідно з відповіддю Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2011 року вих. № 18847 за № 2-336/2003 зареєстровано цивільну справу за позовом ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, та відповідна справа немає жодного відношення до ОСОБА_8 .

Крім того, згідно з відповіддю Суворовського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2012 року № 31467 щодо перевірки алфавітних показників реєстрації цивільних справ за 2003-2004 роки дані за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_11 про визнання угоди купівлі-продажу дійсної та визнання прав власності на домоволодіння в архіві суду відсутні.

Надалі, приблизно в жовтні 2003 року, більш точної дати і часу слідством не встановлено, на підставі вказаного підробленого рішення Суворовського районного суду м. Одеси зареєстровано право власності в Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» Одеської Міської Ради (КП «ОМБТІ та РОН»), що підтверджується записом в реєстровій книзі під реєстром № 1134 на 18 сторінці від 18 серпня 2003 року, в результаті чого у ОСОБА_8 виникло право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 196 кв. м.

20 квітня 2004 року ОСОБА_7 продав нежитлове приміщення за вказаною адресою своєму синові ОСОБА_12 , що посвідчено договором купівлі-продажу, зареєстрованим в журналі реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Левченко Н. А. за № 2344.

У подальшому ОСОБА_12 продав нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 196 кв. м, ОСОБА_13 (26/100), ОСОБА_14 (24/100), ОСОБА_15 (18/100), ОСОБА_16 (18/100), ОСОБА_17 (14/100), що було посвідчено договором купівлі-продажу від 23 червня 2006 року № ВСР 163841, зареєстрованим в журналі реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Левченко Н. А. від 23 червня 2006 року № 681, а так само завіреним підписами ОСОБА_12 і вище переліченими покупцями.

Вказаним договором купівлі-продажу спірний об`єкт нерухомості було поділено на декілька часток. У подальшому щодо вказаних окремих об`єктів змінювався статус з нежитлових приміщень на жилі (квартири), з подальшою реєстрацією права власності на новостворені об`єкти за фізичними особами.

Станом на момент звернення з позовом у цій справі спірне нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , було поділено на 5 окремих частин, з наданням відповідним часткам статусу житлового приміщення - квартир, що знаходяться у власності відповідачів.

Таким чином, Одеською міською радою спірне майно не відчужувалося, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2003 року у справі № 2-366 є підробленим, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 196 кв. м, вибуло з володіння Одеської міської ради не з волі останньої, тому підлягає витребуванню від добросовісних набувачів, відповідно до статті 388 ЦК України.

Уточнивши 20 жовтня 2020 року позовні вимоги, Одеська міська рада просила суд:

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 38,6 кв. м;

- витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ;

- визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 33,2 кв. м;

- витребувати від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_6 ;

- визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 34,2 кв. м;

- витребувати від ОСОБА_5 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_8 ;

- визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 34,2 кв. м;

- витребувати від ОСОБА_6 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_10 ;

- визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_11 , загальною площею 22,6 кв. м;

- стягнути з відповідачів на користь Одеської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 12 405 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси у складі судді Аліни С. С. від 12 травня 2023 року позов Одеської міської ради задоволено.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , та визнано за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на цю квартиру, загальною площею 38,6 кв. м.

Витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , та визнано за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на цю квартиру, загальною площею 33,2 кв. м.

Витребувано від ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , та визнано за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на цю квартиру, загальною площею 34,2 кв. м.

Витребувано від ОСОБА_5 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_8 , та визнано за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на цю квартиру, загальною площею 34,2 кв. м.

Витребувано від ОСОБА_6 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_10 , та визнано за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на цю квартиру, загальною площею 22,6 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Одеська міська рада жодних намірів та дій щодо відчуження нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не вчиняла, спірне приміщення вибуло з її володіння поза її волею шляхом вчинення третьою особою ОСОБА_7 неправомірних дій щодо відчуження неналежного йому майна.

В ході досудового розслідування було встановлено вину ОСОБА_7 щодо незаконного заволодіння нежитловим приміщенням, загальною площею 196 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Внаслідок проведення реєстрації права власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на приміщення на АДРЕСА_1 на підставі підроблених документів, останнє незаконно вибуло із комунальної власності м. Одеси. Тобто, відповідачі набули у власність квартиру без відповідної на те правової підстави.

При цьому відповідачі є добросовісними власниками квартир на АДРЕСА_1 , оскільки вони не знали та не мали можливості знати, що особа, яка продала вищевказану квартиру, не мала права її відчужувати.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом витребування спірного майна від останіх набувачів на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Ухвалами Суворовського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року поновлено ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 строк на подання заяв про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2023 року.

Заяви ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2023 року - залишені без задоволення.

На підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2016 року провадження у справі було зупинено до розгляду кримінальної справи за обвинувальним актом кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 358 і частиною третьою статті 358 КК України щодо ОСОБА_7 , внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201170110000055 від 21 листопада 2012 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2019 року відновлено провадження усправі.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвоката Смирнова В. В. на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2023 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 січня 2024 року відмовлено у прийняті апеляційної скарги представника ОСОБА_2 адвоката Смирнова В. В. на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2023 року та повернуто зазначену апеляційну скаргу особі, яка її подала. Роз`яснено ОСОБА_2 , що тільки у разі залишення її письмової заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Постановою Одеськогоапеляційного суду від 21 травня 2024 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30 травня 2024 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 адвоката Смирнова В. В. задоволено частково. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову Одеської міської ради до вказаних відповідачів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у первісній редакції позову заявлено вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на витребуване майно.

В подальшому позивач подав уточнену заяву, в якій просив задовольнити позов у зміненій редакції - лише щодо вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, яка, як вбачається зі змісту описової частини оскаржуваного рішення, фактично прийнята районним судом до провадження. Будь-які процесуальні рішення про повернення заяви про зміну (уточнення) позовних вимог або відмову у її прийняття чи про не прийняття цієї заяви, судом першої інстанції не ухвалювалися.

Проте незважаючи на зазначене, суд фактично вирішив позовні вимоги у первісній редакції, задовольнивши позов у первісній редакції про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на це майно за позивачем.

У справі не встановлено недобросовісності відповідачів при набутті права власності на спірне майно.

Тобто, задовольняючи позов про витребування майна від добросовісних набувачів, суд виходив з пріоритетності того, що вибуття майна з володіння власника (Одеська міська рада) сталось не з його (власника) волі іншим шляхом.

При цьому апеляційним судом встановлено, що вимоги Одеської міської ради стосуються об`єкту нерухомості, який за час перебування в чужому незаконному володінні, видозмінився (в законному порядку) і за індивідуальними ознаками (конструктивні елементи, площа, статус нерухомого майна) не відповідає тому об`єкту нерухомості, який вибув з права власності Одеської міської ради у 2003 році.

З огляду на це, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення вимог про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Оскільки річ (об`єкт нерухомого майна), перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 червня 2024 року Одеська міська рада через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2024 року поновлено Одеській міській раді строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 523/6336/16-ц.

У серпні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі Одеська міська рада просить постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 22 листопада 2023 року у справі № 201/4546/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 15 липня 2020 року у справі № 464/12197/14-ц, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції констатував вибуття нежитлового приміщення площею 196 кв. м з володіння територіальної громади м. Одеси не з її волі, а іншим - незаконним шляхом, одночасно дійшов помилкового висновку про неможливість витребування на користь законного власника вказаного майна у зв`язку з його видозміною.

Водночас такий висновок апеляційного суду ґрунтується на припущенні, що суперечить вимогам статті 81 ЦК України.

У 2008 році відбулася реконструкція існуючої будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , а не будівництво нового будинку із 5 квартирами, що судом апеляційної інстанції залишено без уваги.

Реконструйовані, переплановані, поділені об`єкти нерухомого майна не можуть вважатися новоствореними об`єктами нерухомості та підлягають витребуванню.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази видозміни об`єкта, що б унеможливлювало витребувати спірне майно.

Суд апеляційної інстанції не врахував наданий відповідачами висновок судового експерта від 10 жовтня 2023 року № ЕС-2502-1-2121.23, відповідне процесуальне рішення не ухвалював.

Одночасне задоволення неефективних вимог разом із ефективними вимогами не впливає на правильність вирішення спору по суті пред`явлених вимог відповідно до статей 387 388 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у серпні 2024 року, представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвокат Смирнов В. В. заперечує проти доводів Одеської міської ради, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року - без змін.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2019 року ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні діянь за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 358 і частиною другою статті 366 КК України (в редакції статті від 05 червня 2001 року), на підставі статті 49 КК України, частини другої статті 284 КПК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до даного виду відповідальності, а кримінальне провадження №12012170110000055 від 21 листопада 2012 року - закрито.

Указаною ухвалою встановлено, що ОСОБА_7 , будучи службовою особою - начальником дільниці №2 КП «ДЕЗ «Пересипське», приблизно у 2003 році виявив належне Одеській міський раді порожнє, в аварійному стані нежитлове приміщення, загальною площею 196 кв. м, розташоване на першому поверсі буд. АДРЕСА_1 .

Діючи з корисливим умислом, спрямованим на заволодіння цим приміщенням шляхом обману (шахрайства), достовірно знаючи про належність виявленого приміщення Одеській міський раді, ОСОБА_7 отримав підроблене рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2003 року у справі

№2-366 про визнання за підлеглим йому сантехніком ОСОБА_8 права власності на зазначене нежитлове приміщення, після чого в жовтні 2003 року від імені останньої особи ОСОБА_7 зареєстрував це підроблене судове рішення в КП «ОМБТІ та РОН».

20 квітня 2004 року ОСОБА_7 реалізував вказане нежитлове приміщення за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу своєму синові ОСОБА_12 , який не був обізнаним із злочинними намірами обвинуваченого, після чого розпорядився отриманими від продажу коштами на власний розсуд, чим заподіяв Одеській міський раді матеріальну шкоду в розмірі 174 169 грн, що є особливо великим розміром.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 2004 року ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_12 купив нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 196 кв. м., та як добросовісний покупець продав це нежитлове приміщення ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , що підтверджується договором купівлі-продажу, серія ВСР, № 163840 від 23 червня 2006 року, зареєстрованого в журналі реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Левченко Н. А. за № 681 від 23 червня 2006 року. Вказаним договором купівлі-продажу спірний об`єкт нерухомості було поділено на декілька часток. В подальшому щодо вказаних окремих об`єктів змінювався статус з нежитлових приміщень на жилі (квартири), з подальшою реєстрацією права власності на новостворені об`єкти (т. 1, а. с. 24; 32-38; 134).

На підставі листа КП ОМР «БТІ» від 24 жовтня 2014 року № 6552-02/364 (т. 1, а. с. 14) суди встановили, що:

- на підставі договору дарування, серія ВЕТ № 534770, від 06 вересня 2007 року, який посвідчений державним нотаріусом Пашичевою Г. Л., ОСОБА_14 подарувала ОСОБА_18 24/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 196 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 21);

- відповідно до договору дарування від 24 грудня 2007 року ОСОБА_18 подарувала 24/100 частин вказаного об`єкта ОСОБА_19 (т. 1 а.с. 20);

- ОСОБА_19 отримала свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , відповідно до якого встановлено, що об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_19 на праві приватної власності. Об`єкт в цілому складається з приміщень, загальною площею 38,6 кв. м, житловою площею 9,2 кв. м, відображених у технічному паспорті від 08 липня 2009 року. Свідоцтво видано на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 11 лютого 2009 року № 138, розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 03 липня 2009 року 3408р; замість договору дарування від 24 грудня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Масловою М. В., у реєстрі за № 1-3523, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» від 27 грудня 2007 року (т. 1, а. с. 15);

- на підставі договору дарування, серія ВЕТ № 534769, від 06 вересня 2007 року, ОСОБА_15 подарувала ОСОБА_18 18/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 196 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 23);

- відповідно до договору дарування, серія ВКА № 844510, від 01 листопада 2007 року, ОСОБА_18 подарувала 18/100 частин вказаного об`єкта ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 22);

- ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_2 , відповідно до якого встановлено, що об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_2 , на праві приватної власності. Об`єкт в цілому складається з приміщень, загальною площею 33,2 кв. м, житловою площею 18,3 кв. м, відображених у технічному паспорті від 08 липня 2009 року. Свідоцтво видано на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 11 лютого 2009 року № 138, розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 03 липня 2009 року 3408р; замість договору дарування від 01 листопада 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Гуляєвою Н. В., у реєстрі за № 5-3477, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» від 09 листопада 2007 року, номер запису: 1134, в книзі 71 (т. 1, а. с.16);

- відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 лютого 2007 року, ОСОБА_20 отримав у спадок 18/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 196 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , після ОСОБА_16 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 26);

- відповідно до договору дарування від 06 березня 2007 року ОСОБА_20 подарував ОСОБА_21 18/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 196 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

- ОСОБА_21 отримала свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_3 , відповідно до якого встановлено, що об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_21 , на праві приватної власності. Об`єкт в цілому складається з приміщень, загальною площею 34,2 кв. м, житловою площею 18,7 кв. м, відображених у технічному паспорті від 10 грудня 2009 року. Свідоцтво видано на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 03 липня 2009 року № 408р, та договору дарування від 06 березня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Пашичевою Г. Л., у реєстрі за № 8-443, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» від 13 березня 2007 року, номер запису: 1134, в книзі 63неж-4 (т. 1 а.с. 17);

- відповідно до договору купівлі-продажу від 01 грудня 2009 року ОСОБА_21 продала, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 купили в рівних частках кожний квартиру АДРЕСА_7 (т. 1, а. с. 25);

- відповідно до договору дарування від 15 листопада 2007 року ОСОБА_13 подарував ОСОБА_22 26/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 196 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 28);

- ОСОБА_22 подарував 26/100 частин вказаного об`єкта ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 09 листопада 2007 року (т. 1, а. с. 31);

- ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_4 , відповідно до якого встановлено, що об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_21 , на праві приватної власності. Об`єкт в цілому складається з приміщень, загальною площею 34,2 кв. м, житловою площею 24,9 кв. м, відображених у технічному паспорті від 08 липня 2009 року. Свідоцтво видано на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 11 лютого 2009 року № 138, розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 03 липня 2009 року № 408 р; замість договору дарування від 22 грудня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Куценко О. І. у реєстрі за № 6-1631, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» від 25 рудня 2007 року, номер запису: 1134 в книзі 72 неж-147 (т. 1, а. с. 18);

- на підставі договору дарування від 09 листопада 2007 року ОСОБА_17 подарував ОСОБА_23 14/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 196 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_23 отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_12 , відповідно до якого встановлено, що об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_5 на праві приватної власності. Об`єкт в цілому складається з приміщень, загальною площею 22,6 кв. м, житловою площею 10,9 кв. м, відображених у технічному паспорті від 08 липня 2009 року. Свідоцтво видано на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 11 лютого 2009 року № 138, розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 03 липня 2009 року № 408р; замість договору дарування від 09 листопада 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Гуляєвою Н. В. у реєстрі за №5-3566, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» від 12 листопада 2007 року, номер запису: 134, в книзі 54неж-142 (т. 1, а. с. 19).

Відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_19 продала ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 117).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2022 року № 312023165 на підставі договору купівлі-продажу серія: 3-2358, виданого 18 грудня 2013 року Другою одеською державною нотаріальною конторою зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , номер запису про право власності від 18 грудня 2013 року № 3911098, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 грудня 2013 року № 9195060 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 246088751101), за ОСОБА_1 (т. 3, а. с. 75-76).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2022 року № 312023248 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_5 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 , номер запису про право власності від 21 серпня 2009 року, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 28089232), за ОСОБА_2 (т. 3, а. с. 82).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2022 року № 312023274 на підставі договору купівлі-продажу серія: №1-3376, виданого 01 грудня 2010 року державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори у рівних частках зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_7 , номер запису про право власності від 28 жовтня 2019 року № 33969956, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 листопада 2019 року № 49488360 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1951959551101), за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 3, а. с. 80-81).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2022 року № 312023305 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_6 від 13 серпня 2009 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_9 , номер запису про право власності від 21 серпня 2009 року, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 28089093), за ОСОБА_5 (т. 3, а. с. 77).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2022 року № 312023354 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 254, виданого 11 березня 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С. Б. зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_11 , номер запису про право власності від 11 березня 2021 року № 40932188, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 березня 2021 року № 57030036 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2288753951101), за ОСОБА_6 (т. 3, а. с. 78-79).

Згідно з технічним паспортом від 21 червня 2007 року будинок АДРЕСА_1 є нежитловою будівлею, загальною площею 196 кв. м.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 11 лютого 2009 року затверджено акт державної приймальної комісії про готовність закінчених реконструкцією квартир за адресою: АДРЕСА_1 , до експлуатації із внесенням змін до технічного паспорту об`єкту нерухомого майна за вказаною адресою та видачею свідоцтва про право власності на квартири. Рішення ухвалено з урахуванням матеріалів КП «ОМБТІ та РОН», а також висновків СЕС, ГУ МНС України в Одеській області, УІЗТ, УАМ, акта державної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів.

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 408р від 03 липня 2009 року новоствореним квартирам присвоєно номери та привласнено адресу одноповерхового житлового будинку, в якому вони створені: АДРЕСА_1 .

Загальна сумарна площа всіх новостворених 5 квартир в будинку АДРЕСА_1 складає 162,5 кв, м.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном недобросовісним набувачем передбачено статтею 387 ЦК України

За вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження

№ 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження

№ 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжкового володіння».

Як уже зазначалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)).

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України.

Суди встановили, що спірне приміщення вибуло з володіння Одеської міської ради поза її волею шляхом вчинення третьою особою ОСОБА_7 неправомірних дій щодо відчуження неналежного йому майна на підставі підробленого судового рішення.

Оскільки суди встановили незаконність первісної підстави відчуження нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , подальше набуття у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 складових цього приміщення у вигляді окремих квартир на підставі договорів купівлі-продажу також є таким, що відбулось без відповідної на те правової підстави. Однак за вказаних обставин судом встановлено, що відповідачі є добросовісними власниками квартир на АДРЕСА_1 , оскільки вони не знали та не мали можливості знати, що особа, яка продала вищевказану квартиру, не мала права її відчужувати.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Водночас, відмовляючи у витребуванні спірного майна від останіх набувачів на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги Одеської міської ради стосуються об`єкта нерухомості, який за час перебування в чужому незаконному володінні, видозмінився і за індивідуальними ознаками не відповідає тому об`єкту нерухомості, який вибув з права власності Одеської міської ради у 2003 році.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Віндикаційним є позов власника про витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Об`єктом віндикаційного позову є індивідуально-визначене майно, що збереглося в натурі, тобто те саме майно, яке попередньо вибуло з володіння власника.

Якщо індивідуально-визначене (індивідуалізоване) майно не існує, то позивач має право лише на відшкодування завданої шкоди.

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 751/1620/23 (провадження № 61-8723св24) зазначено, що витребувати можна лише те майно, яке є в наявності та фактично перебуває у незаконному володінні відповідача. Якщо ж майно, яке перебуває у чужому володінні, видозмінилося, було перероблене чи знищене, а позивач довів, що вказане майно йому належить, то в такому випадку стягується вартість майна. Інакше виконати судове рішення про задоволення позову буде неможливо.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 464/12197/14 (провадження № 61-40967св18), на яку заявник посилався у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (постанова Верховного Суд України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16).

У постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22), на яку заявник посилався у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що зміни, які відбулись із спірним нежитловим приміщенням у ході його реконструкції, з огляду на характер та вид виконаних новими власниками приміщення будівельних робіт, не призвели до зміни несучих стін та конструктивних елементів приміщення, його функціонального та господарського призначення. Проведені покращення не є настільки суттєвими та значущими, щоб стверджувати про те, що спірне нежитлове приміщення в результаті проведеної реконструкції докорінно видозмінилося та не може використовуватись за своїм попереднім призначенням. Тому вилучення та повернення нежитлового приміщення його законному володільцю - територіальній громаді міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради є можливим, а відповідач у разі наявності до того відповідних підстав вправі претендувати на відшкодування здійснених нею витрат на покращення спірного майна.

Таким чином у справі, що переглядається, можливість задоволення віндикаційного позову шляхом витребування нерухомого майна від добросовісних набувачів, залежить від обставин того, чи видозмінене, перероблене чи знищене це майно.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті

81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обгрунтовуючи видозміну спірного об`єкта нерухомого майна, суд апеляційної інстанції керувався тим, що згідно з технічним паспортом від 21 червня 2007 року будинок АДРЕСА_1 є нежитловою будівлею, загальною площею 196 кв. м. Натомість реконструйований об`єкт нерухомого майна з новоствореними квартирами зі зміненим статусом з нежилого на жилий, зміненою площею (загальна сумарна площа новостворених 5 квартир - 162,5 кв. м) був прийнятий в експлуатацію державною приймальною комісією у грудні 2008 року, акт якої затвердив Виконавчий орган Одеської міської ради своїм рішенням у лютому 2009 року.

Перелічені судом апеляційної інстанції документи, зокрема, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 11 лютого 2009 року про затвердження акта державної приймальної комісії про готовність закінчених реконструкцією квартир, розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 03 липня 2009 року про присвоєння адреси спірному об`єкту нерухомого майна, в якому створені квартири: АДРЕСА_1 , як акти органу місцевого самоврядування достовірно підтверджують факт видозміни та її характер об`єкта нерухомого майна, тобто зміну конструктивних елементів приміщення, його функціонального та господарського призначення, площі.

Заперечуючи видозміну об`єкту нерухомого майна, який перебував у власності територіальної громади м. Одеси, Одеська міська рада не надала доказів, що спірне приміщення в результаті проведеної реконструкції докорінно не змінилося та може використовуватися за своїм попереднім призначенням.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вимоги Одеської міської ради стосуються об`єкта нерухомості, який за час перебування в чужому незаконному володінні, видозмінився і за індивідуальними ознаками не відповідає тому об`єкту нерухомості, який вибув з права власності Одеської міської ради у 2003 році.

Крім того, в контексті висновків суду апеляційної інстанції про неможливість витребування у відповідачів спірного майна з огляду на видозміну об`єкта нерухомого майна, Верховний Суд звертає увагу на встановлення апеляційним судом обставин такої видозміни у законному порядку. Надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції встановив, що рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 11 лютого 2009 року ухвалено з урахуванням матеріалів КП «ОМБТІ та РОН», а також висновків СЕС, ГУ МНС України в Одеській області, УІЗТ, УАМ, акта державної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів.

Таким чином позивач, посилаючись на незаконність вибуття об`єкта нерухомого майна з комунальної власності як підставу для його повернення, своїми діями в особі структурних підпозділів, наділених відповідними повноваженнями, фактично погодив здійснення реконструкції цього об`єкта, був обізнаний про характер його видозміни, а також про перспективи подальших наслідків, пов`язаних зі зміною правового режиму володіння майном.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Верховний Суд послідовно наголошує, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

Правомірні очікування особи мирно володіти майном за наявності відповідного рішення органу публічної влади є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Подібні за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі 912/2797/21.

Верховний Суд звертає увагу на те, що Одеська міська рада одночасно є особою, з власності якої незаконно вибуло майно на підставі підробленого судового рішення, а також особою, за наявності відповідних рішень якої (як органу публічної влади) у відповідачів виникли правомірні очікування мирно володіти майном.

З огляду на фактичні обставини цієї справи, а також з урахуванням викладеного, витребування майна від добросовісних набувачів не вказує на правомірність заходу втручання у право на мирне володіння майном та дотримання справедливого балансу між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційноїскарги

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської міської радизалишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович