3.6. ЗАСАДА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ

Засада забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність – конституційно-правове положення, згідно з яким ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК України (ст. 29 Конституції України, ст. 12 КПК України).

Зміст цієї засади становлять такі правила:

• кожен із учасників кримінального процесу має право на свободу й особисту недоторканність, ніхто із них не може бути позбавлений свободи та права на особисту недоторканність;
• кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання;
• кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання;
• затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою;
• про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому КПК України;
• кожен, хто понад строк, передбачений КПК України, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений;
• затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого КПК України, тягне за собою відповідальність, установлену законом. Завідомо незаконні затримання або арешт тягнуть за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 371 КК України.

Винятками з цієї засади є те, що:

1) до особи (підозрюваного, обвинуваченого) може бути застосовано запобіжні заходи у виді тримання під вартою, домашнього арешту, виключно за рішенням слідчого судді (суду) та лише за наявності до того підстав і умов, визначених КПК України (статті 181, 183 КПК України);

2) особу може бути затримано, але тільки в разі нагальної необхідності запобігти кримінальному правопорушенню чи його припинити (статті 207-213 КПК України);

3) до підозрюваного, обвинуваченого та свідка може бути застосований привід (статті 140–143 КПК України);

4) право на недоторканість особи може обмежуватися при проведенні особистого обшуку (ст. 236 КПК України), під час дослідження у межах проведення освідування, медичної або психіатричної експертизи, отримання зразків для експертизи, зокрема й примусово (ч. 3 ст. 241, ч. 3 ст. 242, ст. 245 КПК України).