Зупинити провадження у справі можна до вирішення ІНШОЇ справи, натомість така можливість виключається, в разі оскарження судових рішень в ТІЙ ЖЕ СПРАВІ (ВС/КЦС у справі № 185/446/18 від 04.08.2021 р.).

Фабула судового акту: Той випадок, коли чоловік перераховує подрузі трохи більше мільйона на ведення спільного бізнесу, а вона витрачає їх на операцію по збільшенню грудей, оплату квартири та інші дрібнички. Якесь непорозуміння вийшло у «друзів»: чоловік стверджує, що став інвестором-бізнесменом, а жінка вважає його сім’єю і витрачає подаровані кошти. Ось і суд замислився, чи дійсно позивач у бізнес ідею вкладався?

До суду звернувся чоловік, який вважав, що подруга незаконно заволоділа його коштами і вимагав їх повернення, як безпідставно набутих за ст. 1212 ЦК України. Свою позицію пояснював тим, що будучи у дружніх стосунках із відповідачкою перерахував їй на банківський рахунок доволі велику суму коштів, які вони домовились вкласти спільно у бізнес. Однак, як стверджував позивач, відповідачка витратила кошти на власні потреби і відмовилась їх повертати.

В межах розгляду справи задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру позивачки та два автомобіля «Porsche Cayenne» та «Chevrolet Aveo».

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково, з відповідачки стягнуто майже всю заявлену суму вимог.

Суд виходив із того, що для подарунку це занадто велика сума і її дарування повинно було оформлюватись виключно у нотаріальній формі (ч.5 ст. 719 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції дане рішення скасував, зазначаючи, що кошти позивачем перераховувались на рахунок відповідачки добровільно та без зазначення призначення платежу для ведення спільного бізнесу, придбання товару, тощо, а тому кошти в розмірі 1 200 000,00 грн не є отриманими відповідачкою безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України та не є такими, що підлягають поверненню. Зокрема, суд врахував позицію відповідачки про те, що вона ніколи не отримувала від позивача грошових коштів з метою ведення спільного бізнесу, ніколи не надавала позивачу розписку на спірну суму на підтвердження отримання нею грошових коштів з метою ведення спільного бізнесу, а всі витрати здійснювались з дозволу та вказівкою позивача, оскільки в них були майже сімейні стосунки. Позивачем подано касаційну скаргу.

З тих підстав, що апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, суд першої інстанції скасував заходи його забезпечення та зняв арешт з майна відповідачки.

Не погоджуючись із даною ухвалою, позивач оскаржив її до суду апеляційної інстанції, з тих підстав, що рішення по суті справи розглядається у ВС, а суд зупинив провадження до вирішення спору по суті ВС.

Так у цій справі була подана ще одна касаційна скарга, але вже відповідачкою. Обидві скарги в межах однієї справи розглянуті ВС спільно.

Щодо вирішення справи по суті, ВС підтримав позицію апеляційного суду та відмовив у позові, однак з інших мотивів.

Зокрема, ВС зазначив, що в силу ст. 1212, 1215 ЦКУ та принципу «добросовісної поведінки» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Позивач, перераховуючи кошти відповідачу, які сторони спільно витрачали, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

Що ж до ухвали про зупинення провадження при розгляді питання скасування заходів забезпечення позову, ВС наголосив, що зупинення провадження відповідно до п. 6 ч.1 ст. 251 ЦПК України можливе до вирішення саме іншої справи. Натомість виключається можливість зупинення провадження, в разі оскарження судових рішень в тій же справі. За таких обставин підстави для зупинення провадження згідно п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України відсутні, а справа має бути розглянута судом апеляційної інстанції в загальному порядку.

Висновок: закінчувати відносини теж треба вміти красиво і достойно, а зупиняти провадження з вирішення процесуальних питань до розгляду тієї самої справи по суті – незаконно.

Аналізуйте судовий акт: Зупиняючи провадження у справі, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють оцінити обставини які є предметом розгляду (ВС/КГУС,справа № 910/12694/18, 20.06.19)

Сусідка «продала» не свій дім: як правильно повернути аванс, якщо договір купівлі-продажу укладено не було (ВС/КЦС по справі № 211/5994/17 від 09 грудня 2020 року).

Присвоєння коштів за попереднім договором без наміру укладати основний і виконувати за ним зобов’язання, кваліфікується як шахрайство (ВС/ККС у справі № 711/6944/14-к від 03.06.2021).

Зупинення провадження у справи з підстав проведення експертизи можливе ВИКЛЮЧНО у разі призначення такої експертизи СУДОМ (ВС/КАС № 808/3092/17 від 19.09.2019)

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 185/446/18

провадження № 61-434св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., та

касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_3 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.

Позов мотивований тим, що в липні 2017 року ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_2 . У подальшому між сторонами виникли дружні відносини та плани на ведення спільної підприємницької діяльності. У період із серпня 2017 року до грудня 2017 року він здійснював періодичне перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідачки (п/р НОМЕР_1 в АТ «ОТП БАНК», МФО 300528) окремими платежами на загальну суму 1 330 000,00 грн. Вказані грошові кошти перераховувалися відповідачці для початку спільного бізнесу (придбання товару та інше). Оскільки ОСОБА_1 довіряв відповідачці, то погоджені умови ведення спільного бізнесу не закріплялися в письмовому договорі.

Позивач вказував, що йому стало відомо, що ОСОБА_2 , зловживаючи його довірою, заволоділа його грошовими коштами без наміру ведення спільного бізнесу, а отримані кошти витратила на особисті потреби. Посилався на те, що відповідачка відмовилася добровільно повертати отримані кошти,

ОСОБА_1 просив:

стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 1 330 000 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанцій

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2019 року позов вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 200 000 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правова підстава отримання коштів між сторонами не виникла, будь-які письмові договори сторони не укладали, відповідачка категорично заперечує наявність усної домовленості щодо організації спільного бізнесу, сторонами також не надано доказів існування таких домовленостей (договори, будь-яка переписка з цього приводу), які відповідно до статей 1130 1131 ЦК України укладаються у письмовій формі, а тому кошти в розмірі 1 200 000,00 грн (за відрахуванням 130 000,00 грн, які сторони визнали, як такі, що були надані на придбання товару та витрачені за призначенням), вважається отриманою безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України, а тому підлягають поверненню.

Суд першої інстанції відхилив посилання відповідачки на те, що кошти отримані в якості подарунку, оскільки згідно з частиною п`ятою статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Проте такий договір між сторонами не укладався, нотаріально не посвідчувався.

Суд першої інстанції визнав необґрунтованими твердження відповідачки про те, що отримані кошти їй перераховувалися як засіб до існування, оскільки виписка з банківського рахунку відповідачки містить цільове призначення витрачення коштів (оплату операції по збільшенню грудей, внеску за квартиру, страхування автомобіля), що не є витратами на засоби до існування (їжа, ліки, проїзд тощо). Періодичне перебування позивача в квартирі відповідачки, наявність в ній деяких його речей без постійного спільного проживання та спільні подорожі не є доказами перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах чи інших сімейних стосунках, з відповідними взаємними правами та обов`язками в розумінні СК України. Докази стосовно оплати за операцію по збільшенню грудей є суперечливими, оскільки не містять підтвердження цільового надання коштів позивачем саме на дану операцію, чи його згоду на витрачання перерахованих коштів за цим призначенням.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову.

Скасовано заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2018 року, у справі № 185/446/18, а саме скасовано арешт:

квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування, серія та номер: ВРА № 930136, р. № 1355, посвідченого 24 вересня 2010 року приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Шлегою Г. І.;

автомобіля «Porsche Cayenne», 2008 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ;

автомобіля «Chevrolet Aveo», 2008 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки рішенням апеляційного суду у задоволенні позову відмовлено, то згідно з частинами дев`ятою, десятою статті 158 ЦПК України підстави для збереження заходів забезпечення позову на момент розгляду даного клопотання відсутні, а тому їх слід скасувати.

Збереження заходів забезпечення позову, якими було накладено арешт на майно відповідачки після набрання законної сили рішенням у даній справі про відмову у задоволені позову є порушенням прав відповідачки на вільне володіння своїм майном. Сам факт звернення позивача з касаційною скаргою у даній справі не є підставою для збереження заходів забезпечення позову. Представником позивача не було надано суду доказів про те, що на момент розгляду даного клопотання було відкрито касаційне провадження або було зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2019 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач зазначав, що він у період із серпня 2017 року до грудня 2017 року здійснював періодичне перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідачки окремими платежами на загальну суму 1 330 000,00 грн. Вказані суми грошових коштів перераховувалися їй для початку спільного бізнесу (придбання товару та інше), що свідчить про те, що вона набула майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою придбання у майбутньому товару для початку спільного бізнесу. Таким чином, згідно з позовною заявою грошові кошти не передавались у власність чи користування, їх було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як предмет договору. При цьому, як на підставу набуття ОСОБА_2 без достатніх правових підстав оспорюваних грошових коштів позивач посилався на те, що вона, зловживаючи його довірою, заволоділа його грошовими коштами без наміру ведення спільного бізнесу, а отримані від нього кошти витрачала на особисті потреби. Єдиним доказом на підтвердження позовних вимог позивача є виписка по його рахунку, проте, як зазначила відповідачка, вона ніколи не отримувала від позивача грошових коштів з метою ведення спільного бізнесу, ніколи не надавала позивачу розписку на спірну суму на підтвердження отримання нею грошових коштів з метою ведення спільного бізнесу, в той же час зазначала, що всі витрати здійснювались з дозволу та вказівкою позивача.

Апеляційний суд зазначив, що кошти позивачем перераховувались на рахунок відповідачки добровільно та без зазначення призначення платежу для ведення спільного бізнесу, придбання товару, тощо, а тому кошти в розмірі 1 200 000,00 грн не є отриманими відповідачкою безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України та не є такими, що підлягають поверненню. Суд першої інстанції не з`ясував всі обставини справи, зробив неправильний висновок щодо доведеності позовних вимог та можливості стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у сумі 1 200 000 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі задоволено.

Провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року зупинено до розгляду Верховним Судом касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Оскільки ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року скасовано заходи забезпечення позову у справі № 185/446/18 саме на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року про відмову у задоволенні позовних вимог, дію якої зупинено до закінчення її перегляду касаційним судом, законність постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року безпосередньо впливає на результат розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року. Тому колегія суддів зробила висновок про необхідність зупинення провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року до розгляду Верховним Судом касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.

Аргументи учасників

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року та залишити в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2019 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин. Апеляційний суд вказав, що правовідносини між сторонами не визначені, мета та умови перерахування позивачем та отримання відповідачкою спірних коштів сторонами не погоджені, проте зробив суперечливий висновок та не погодився із тим, що ці кошти отримані без правової підстави. Оскільки характер правовідносин сторін не визначений, є незрозумілим для якої мети та на яких умовах перераховувалися кошти, то правильним є висновок про те, що правовідносини сторін не є договірними і не регулюються жодної спеціальною правовою нормою, тому підстава отримання і утримання спірних коштів також відсутня, тобто, спірні кошти є безпідставно отриманими і підлягають поверненню в порядку статті 1212 ЦК України. Між сторонами не було укладено договору ні в письмовій, ні в усній формі, що встановлено судами. Існували лише домовленості та наміри спільно вести бізнес у майбутньому, але такі наміри не закріплені сторонами певними документами. При цьому, спірні грошові кошти було перераховано позивачем на рахунок відповідача не на підставі і не на виконання договору. Сама по собі добровільність передання грошових коштів від позивача відповідачу не створює правову підставу отримання таких коштів та відповідно не виключає застосування положень статті 1212 ЦК України.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду від 03 грудня 2019 рокуоскаржується в в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів в розмірі 1 200 000 грн. В іншій частині постанова апеляційного суду від 03 грудня 2019 року не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 надала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржену постанову залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач перерахував, а відповідачка отримала грошові кошти на виконання укладеного усного договору про спільну підприємницьку діяльність, за умовами якого вона зобов`язувалась придбати товар. Тому вона набула грошові кошти за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою їх зберігання та передачі для придбання у майбутньому товарів тощо. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно позивачу.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 надав відповідь на відзив, в якому вказав, що між сторонами відсутній укладений договір, а мали місце лише усні домовленості та наміри у майбутньому спільно вести бізнес, проте жодного договору про це сторони не уклали.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала до касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі, оскільки апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про скасування заходів забезпечення позову у межах тих фактичних обставин, які існували на момент її постановлення. На момент постановлення ухвали суду першої інстанції докази зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року були відсутні. Зупинення провадження у справі призводить до порушення строків її розгляду.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 надав відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 , а оскаржену ухвалу апеляційного суду - без змін.

У відзиві зазначає, що на час розгляду Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області клопотання про скасування заходів забезпечення позову справа перебувала на розгляді у Верховному Суді, остаточне рішення у справі прийнято не було. Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року безпідставно відмовлено у задоволенні заяви про зупинення провадження по розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову. Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року. Верховний Суд зазначив, що доданими до цього клопотання документами, зокрема клопотаннями про зняття арешту з майна, ухвалою суду Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2019 року підтверджується, що ОСОБА_2 після ухвалення зазначеної постанови апеляційного суду вживає заходи щодо зняття арешту з майна, накладеного в порядку забезпечення позову ОСОБА_1 , що створює загрозу невиконання чи утруднення виконання згаданого рішення суду першої інстанції у випадку залишення його без змін за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 ; витребувано матеріали справи із суду першої інстанції; клопотання та доповнення до клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії судового рішення задоволено; зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року до закінчення її перегляду касаційним судом.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження заявник вказує неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що апеляційним судом порушено пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України. Касаційна скарга подана зокрема містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.

Суди встановили, що з серпня 2017 року до грудня 2017 року ОСОБА_1 зі свого рахунку № НОМЕР_6 здійснював періодичне перерахування грошових коштів на поточний рахунок ОСОБА_2 (п/р НОМЕР_1 в АТ «ОТП БАНК» МФО 300528) окремими платежами на загальну суму 1 330 000,00 грн, цільове призначення платежів не зазначено.

У судовому засіданні відповідачка та її представник підтвердили факт переведення вказаних коштів позивачем на її особистий рахунок.

Витягом з рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_1 в АТ «ОТП БАНК» МФО 300528 підтверджено отримання коштів з рахунку позивача № НОМЕР_6 , та цілі, на які витрачалися кошти.

Сторони в письмових заявах по суті спору зазначили та в судовому засіданні підтверджено, що грошові кошти в розмірі 130 000,00 грн, переведені 04 грудня 2017 року, зняті 06 грудня 2017 року, були надані позивачем на придбання товару, і відповідачка їх витратила за призначенням на придбання товару - косметичних засобів.

У судовому засіданні позивач зазначав, що між ним та відповідачем були близькі стосунки, в тому числі і інтимні, вони разом проводили час, подорожували за кордон декілька разів, також він дарував подарунки.

Відповідачка у судовому засіданні зазначила, що стосунки з позивачем у них були близькі як чоловіка та жінки, вона сприймала ці відносини як сімейні, вони планували разом жити, і для цього шукали та купували квартиру, вона познайомила з позивачем свою доньку та друзів. Позивач часто перебував в квартирі, в якій вона проживала з донькою, ночував в ній, також в кватирі були його речі, вони часто разом обідали та вечеряли в ресторанах, також з її друзями. Позивач дарив їй багато подарунків, також збільшити груди, купити машину та квартиру це була його ініціатива, він «підтягував її до свого рівня». Також в квартирі у них перебували кошти, які давав позивач, та вони їх витрачали на спільні покупки. Але після того, як вона дізналась про дружину позивача, вони розійшлись, та він вирішив через цей позов повернуту кошти. Рахунок в банку вона, також відкрила, за пропозицією позивача, він переводив на нього кошти, які вони витрачали на спільній відпочинок, купівлю продуктів, на машину, збільшення грудей, квартиру та інше. Кошти витрачались тільки з дозволу позивача, він говорив скільки і для чого зняти, вона на вважала ці кошти своїми, ними розпоряджався позивач, вона робила все з його дозволу та вказівок. Кошти, які є предметом договору, позивач надавав добровільно, вона сприймала їх як кошти які він витрачає на неї, так як в них спільні сімейні відносини і він вкладає ці кошти в неї для того, щоб «підняти до свого рівня».

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

У справі, що переглядається:

при відмові в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 1 200 000 грн апеляційний суд вказав, що кошти позивачем перераховувались на рахунок відповідача добровільно та без зазначення призначення платежу для ведення спільного бізнесу, придбання товару, тощо, а тому кошти в розмірі 1 200 000,00 грн не є отриманими відповідачем безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України та не є такими, що підлягають поверненню;

апеляційний суд не врахував, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них;

апеляційний суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач, перераховуючи кошти відповідачу, які сторони спільно витрачали, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог стягнення коштів в розмірі 1 200 000 грн;

суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів в розмірі 1 200 000 грн, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів в розмірі 1 200 000 грн належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 подала заяву про скасування заходів забезпечення позову.

Підставою для зупинення провадження у справі апеляційний суд вказав пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України та те, що ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року було скасовано заходи забезпечення позову у справі № 185/446/18 саме на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року про відмову у задоволенні позовних вимог, дію якої зупинено до закінчення її перегляду касаційним судом, законність постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року безпосередньо впливає на результат розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року.

Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України).

Тлумачення пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України свідчить, що зупинення провадження відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України можливе до вирішення саме іншої справи. Натомість виключається можливість зупинення провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, зокрема в разі оскарження судових рішень в тій же справі.

У справі, що переглядається, апеляційний суд не звернув увагу на те, що зупинення провадження відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України можливе до вирішення саме іншої справи. Натомість виключається можливість зупинення провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, зокрема в разі оскарження судових рішень в тій же справі. За таких обставин підстави для зупинення провадження згідно пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України відсутні. Тому апеляційний суд зробив неправильний висновок про зупинення провадження і оскаржена ухвала апеляційного суду перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду - скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року клопотання та доповнення до клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії судового рішення задоволено; зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року до закінчення її перегляду касаційним судом. Оскільки оскаржена постанова апеляційного суду підлягає зміні, то її дію у незміненій частині необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в сумі 1 200 000,00 грн змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Поновити дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у незміненій частині.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року скасувати.

Передати справу № 185/446/18 для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов