12.02.2018 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВСУ: Сума боргу в іноземній валюті стягується у ній же та конвертується в національну валюту на день здійснення платежу (№ 6-1063цс17 від 01.11.2017)

Фабула судового акту: В даній справі банківською установою окаржено дії державного виконавця у зв'язку із закінченням зазначеного виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням судового рішення.

На думку банку позичальник повинен був здійснити погашення боргу за кредитним договором у швейцарських франках як валюті кредиту, а в разі проведення розрахунку в національній валюті – гривні сума платежу повинна відповідати необхідній до погашення частині кредиту у швейцарських франках (за графіком погашення кредиту); при цьому конвертація суми платежу повинна була здійснюватися за курсом, установленим банком за два банківських дні до дати платежу з погашення кредиту.

Проте, ДВС не вірно тлумачучи закон стягнув таку заборгованість у національінй валюті у зв'язку із чим внаслідок курсової різниці грошові кошти банком отримано не у повному обсязі.

Ухвалою суду першої інстанції скаргу банку залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду судове рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено неве, яким скаргу задоволено. Із такими висновками погодився і суд касаційної інстанції.

В свою чергу ВСУ погоджуючись із рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанції вказав, що виконавче провадження відкрито за виконавчим листом про стягнення з боржника на користь банку боргу за кредитним договором у розмірі 16 тис. 819 швейцарських франків 24 сантими, що за офіційним курсом НБУ на час постановлення судового рішення про стягнення становило 111 тис. 833 грн 85 коп.

Згідно положень статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

У даному випадку виконання зобов’язання за судовим рішенням у національній валюті, а не у валюті кредиту, без прив’язки до офіційного курсу валют НБУ на час здійснення платежу зумовило невиконання судового рішення в повному обсязі.

Аналізуйте судовий акт: Адмінсуди не розглядають позови або скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо законом, передбачений інший порядок їх оскарження (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-931цс16)

ВС/КСЦ: Матеріали перевірки, проведеної правоохоронними органами, не є належними доказами підтвердження договору позики, а розрахунок заборгованості проводиться за курсом НБУ на день ухвалення судом рішення (справа № 303/5407/15-ц, 30.01.18)

ВССУ: у випадку порушення зобов'язання, в якому кошти, виражені в еквіваленті в іноземній валюті, інфляційні втрати не стягуються, оскільки втрати від знецінення гривні відновлені еквівалентом іноземної валюти (справа № 423/468/16-ц, 11.10.17)

ВСУ: Виплата валютного депозиту здійснюється за курсом, який діяв на день початку процедури виведення банку з ринку (№ 6-1297цс17 від 11.10.2017)

ВССУ: Не суперечить законодавству стягнення заборгованості за кредитом і процентів за користування грошима в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором; неустойка стягується в національній валюті (справа № 754/12040/15-ц, 04.10.17)

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1063цс17: Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні богу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

          За положеннями частини третьої статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов’язання, що існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов’язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження». 

 

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

1 листопада 2017 року

 

                                           м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

суддів:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,  

 

Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Черкаси на дії та рішення державного виконавця за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від   22 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від         18 травня 2016 року, 

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний Банк України» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Черкаси    (далі – АТ «Укрексімбанк») звернулось до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця.   

Банк зазначав, що 2 червня 2014 року головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Канівського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області (далі – ВДВС Канівського МРУЮ) на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України від 24 квітня 1999 року        № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, відкритого з приводу примусового виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 квітня   2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором в розмірі 16 тис. 819 швейцарських франків 24 сантими.

Посилаючись на те, що заборгованість потрібно було стягнути у валюті отриманого кредиту – швейцарських франках, а не у гривнях, проте в ході виконавчого провадження ВДВС Канівського МРУЮ перевів на рахунок банку кошти саме в гривнях, які на виконання умов кредитного договору та рішення суду були конвертовані банком у швейцарські франки згідно з існуючим курсом валют, а тому на погашення заборгованості надійшло лише 13 тис. 473 швейцарських франки, тобто залишок заборгованості згідно з рішенням суду складав 3 тис. 346 швейцарських франків 24 сантими, банк просив скасувати зазначену постанову про закінчення виконавчого провадження, зобов'язавши державного виконавця поновити виконавче провадження і вжити заходів, спрямованих на виконання рішення суду в повному обсязі.

Канівський міськрайонний суд Черкаської області ухвалою від 16 лютого 2016 року поновив АТ «Укрексімбанк» строк для подання скарги на дії та рішення ВДВС Канівського МРУЮ; у задоволенні скарги АТ «Укрексімбанк» на дії державного виконавця ВДВС Канівського МРУЮ суд відмовив.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 18 травня 2016 року ухвалу суду першої інстанції скасував; скаргу АТ «Укрексімбанк» задовольнив: визнав неправомірною та скасував постанову про закінчення виконавчого провадження, винесену 2 червня 2014 року головним державним виконавцем ВДВС Канівського МРУЮ на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»; поновив виконавче провадження щодо виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 квітня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором від 26 квітня 2007 року на користь АТ «Укрексімбанк», зобов'язавши ВДВС Канівського МРУЮ вжити заходів, спрямованих на виконання рішення суду в повному обсязі. В іншій частині ухвалу суд залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 лютого 2017 року ухвалу апеляційного суду залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1, 2, 11, 17, 49, 53, 59 Закону України «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня, 10 листопада 2016 року, 23 лютого 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві               ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 травня 2009 року Канівський міськрайонний суд Черкаської області видав виконавчий лист на підставі рішення цього ж суду від 13 квітня 2009 року про стягнення з   ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі – ВАТ «Укрексімбанк») в особі філії ВАТ «Укрексімбанк» в м. Черкаси боргу за кредитним договором від 26 квітня 2007 року в розмірі 16 тис. 819 швейцарських франків 24 сантими, що на день ухвалення рішення за офіційним курсом Національного банку України (далі – НБУ) становило 111 тис. 833 грн 45 коп., у тому числі 15 тис. 877,30 швейцарських франків основного боргу; 827,12 швейцарських франків процентів за користування кредитом; 18,05 швейцарських франків плати за управління кредитом; 96,77 швейцарських франків пені за прострочення сплати зазначених платежів.

3 червня 2009 року головний державний виконавець ВДВС Канівського МРУЮ виніс постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання вказаного судового рішення про стягнення боргу на загальну суму 112 тис. 982 грн 19 коп., якою одночасно боржнику було запропоновано добровільно сплатити борг у строк до 8 червня 2009 року.

Канівський міськрайонний суд Черкаської області ухвалою від 28 липня 2009 року розстрочив виконання зазначеного рішення суду від 13 квітня        2009 року терміном на 3 роки 8 місяців шляхом щомісячних стягнень у рівних частинах.

Ухвалою цього ж суду від 4 вересня 2009 року за заявою АТ «Укрексімбанк» було роз'яснено рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 квітня 2009 року, зокрема, що з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто борг за кредитним договором у розмірі 16 тис. 819 швейцарських франків 24 сантими, що за офіційним курсом НБУ на                  23 січня 2009 рік становило 111 тис. 833 грн 85 коп.  

2 червня 2014 року головний державний виконавець ВДВС Канівського МРУЮ на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення зазначеного виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням судового рішення.

Згідно з довідкою банку про хід виконання вказаного рішення суду від 13 квітня 2009 року на погашення заборгованості за період з 3 червня 2009 року до 12 червня 2014 року ВДВС Канівського МРУЮ перерахував банку грошові кошти, які надходили у гривнях та які банк перераховував у швейцарські франки за курсом НБУ на дату надходження, у загальній сумі 114 тис. 457 грн 60 коп., які були конвертовані у 13 тис. 473 швейцарські франки, тобто з огляду на резолютивну частину вказаного рішення суду від 13 квітня 2009 року стягнуто лише частину боргу від загальної суми 16 тис. 819 швейцарських франків 24 сантими, а залишок заборгованості склав 3 тис. 346 швейцарських франків 24 сантими.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги АТ «Укрексімбанк» на дії державного виконавця ВДВС Канівського МРУЮ, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 квітня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором в розмірі 16 тис. 819 швейцарських франків 24 сантими, що за офіційним курсом НБУ становило 111 тис. 833 грн 85 коп., було належним чином виконано боржником, у зв'язку із чим державний виконавець обґрунтовано виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи ухвалу про задоволення скарги банку, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що за період з 30 липня 2009 року до         30 травня 2014 року на погашення заборгованості, визначеної рішенням суду від 13 квітня 2009 року, надійшло всього 13 тис. 473 швейцарських франки, а залишок несплаченої заборгованості складає 3 тис. 346 швейцарських франків 24 сантими. При цьому суд дійшов висновку про неправомірність дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки позичальник повинен був здійснити погашення боргу за кредитним договором у швейцарських франках як валюті кредиту, а в разі проведення розрахунку в національній валюті – гривні сума платежу повинна відповідати необхідній до погашення частині кредиту у швейцарських франках (за графіком погашення кредиту); при цьому конвертація суми платежу повинна була здійснюватися за курсом, установленим банком за два банківських дні до дати платежу з погашення кредиту (пункт 2.7.3 кредитного договору).

Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня, 10 листопада 2016 року, 23 лютого 2017 року суд касаційної інстанції вважав, що в разі стягнення боргу за рішенням суду в іноземній валюті із зазначенням гривневого еквіваленту державний виконавець повинен діяти відповідно до вимог статті 53 Закону України «Про виконавче провадження», тому виконання боржником у повному обсязі цього судового рішення в національній грошовій одиниці є підставою для закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».   

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 49, частини третьої статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частиною першою статті 14 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» виданий судом виконавчий лист є документом, на підставі якого державна виконавча служба здійснює примусове виконання.

При цьому у статті 11 зазначеного Закону визначено, що державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У зв’язку із цим на нього покладається обов’язок здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у разі фактичного  виконання  в  повному  обсязі рішення згідно з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню.

У справі, яка переглядається, виконавче провадження відкрито за виконавчим листом, виданим 21 травня 2009 року Канівським міськрайонним судом на підставі рішення цього ж суду від 13 квітня 2009 року. За виконавчим листом виконанню підлягало рішення суду про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ВАТ «Укрексімбанк» в особі філії ВАТ «Укрексімбанк» в м. Черкаси боргу за кредитним договором у розмірі 16 тис. 819 швейцарських франків 24 сантими, що за офіційним курсом НБУ становило 111 тис. 833 грн 85 коп.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов’язання, виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов’язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

          Таким чином, судове рішення не може змінювати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, а отже, сума, що підлягає стягненню за виконавчим листом, обчислюється в іноземній валюті, яка конвертується в  національну валюту на день здійснення платежу.

          Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

 

          З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні богу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

          Отже, державний виконавець зобов’язаний керуватися положеннями статті 53 Закону України «Про виконавче провадження», за частиною третьою якої в разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов’язання, що існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов’язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути  конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов’язання за виконавчим документом у національній  валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).

Таким чином, у справі, яка переглядається, під час виконавчого провадження виконання зобов’язання за судовим рішенням у національній валюті, а не у валюті кредиту, без прив’язки до офіційного курсу валют НБУ зумовило невиконання судового рішення в повному обсязі, тому суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче  провадження» є неправомірною та підлягає скасуванню, а виконавче провадження – поновленню.

Отже, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2016 року немає.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді

3
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення