Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини (ВП/ВС № 712/10623/17 від 04.07.2018)

Фабула судового акту: У зв’язку із лібералізацією візового режиму між Україною та країнами Європейського Союзу велика кількість громадян України виїжджають до країн Європи як із туристичною метою так і з метою пошуку роботи, навчання тощо.

У зв’язку із цим в судах побагатшало справ про надання судового дозволу на виїзд неповнолітніх дітей закордон оскільки їх батьки, які були колишнім подружжям згадуючи старі образи таким чином намагаються ускладнити один одному життя, таких дозволів не дають не беручи при цьому інтереси своїх дітей.

У даній справі мати дитини звернулась до суду із позовом про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини до Польщі на 2017/2018 навчальний рік, оскільки перебуваючи у вказаній країні (до речі теж на підставі судового рішення), де працює її мати, дитина знайшла багато друзів, з якими проводила вільний час і вдосконалювала знання не тільки польської, а й англійської мов. Крім того, позивачка з метою розвитку та навчання дитини влаштувала доньку до польської школи.

Рішенням районного суду з яким погодився і апеляційний суд позов було задоволено.

Батько дитини невдоволений такими рішеннями оскаржив їх у касаційному порядку мотивуючи свої доводи тим, що позов подано про постійне проживання його дочки за кордоном, а не тимчасовий виїзд з огляду на період проживання. Виїзд його дочки на такий тривалий період за кордон порушує баланс прав та обов'язків батьків. Крім того, дочка має сформований спосіб життя в Україні.

Оцінюючи матеріали цивільної справи та доводи сторін Касаційний цивільний суд із рішеннями місцевого та апеляційного судів погодився та вказав наступне.

Згідно документів та інших доказів, що містяться у справі дитина постійно проживає разом з матір'ю, відповідач проживає окремо, йому установлено спосіб участі у вихованні дочки, мати дитини піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, забезпечує дитину усім необхідним. Зі свого боку дитина бажає розвиватися, подорожувати та вивчати іноземні мови, хоче поїхати з матір'ю до Польщі на навчання. Відповідач не заперечує проти проживання дочки з матір'ю, однак згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон не надав, указуючи при цьому, що позивачка порушує його права на участь у вихованні дитини та спілкування з нею.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір'ю (проти чого відповідач не заперечує), яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку; заслухавши думку дитини та урахувавши те, що дитина тривалий час провела у Польщі, де вона зарахована на навчання, а мати має постійну роботу, житло і здатна забезпечити дитину усім необхідним, а також узявши до уваги положення статей 157, 161 СК України, суди дійшли обґрунтованого висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір'ю до Польщі із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Оскільки Декларація прав дитини НЕ є нормативним документом обов'язкового характеру у правовій системі України, при визначенні місця проживання дитини слід застосовувати Конвенцію про права дитини (ВС/КС 486/709/16-ц від 19.09.2018)

Інтереси дитини є пріоритетним і визначальним для вирішення спору щодо зміни прізвища дитини (ВС/КЦС, справа № 759/3363/16-ц, 15.08.18)

Дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди іншого може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. (ВП ВС,№ 712/10623/17, 04.07.18)

При наданні дозволу на виїзд за кордон дитини без згоди батька суду слід зазначати дозвіл на ОДНОРАЗОВИЙ виїзд з визначенням його початку й закінчення (Апеляційний суд Одеської області № 496/3624/16-ц від 21.02.2018)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 712/10623/17

Провадження № 14-244цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЛященкоН.П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 рокув цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 18 жовтня 2008 року по 5 березня 2012 року вона перебувала у шлюбі із ОСОБА_3 У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилась дочка ОСОБА_5 Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2012 року шлюб розірвано, з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_5

Після розірвання шлюбу відповідач майже не виконує батьківських обов'язків, участі у житті доньки не бере, а лише рідко забирає дочку у встановлені службою у справах дітей Черкаської міської ради дні і сплачує встановлені судом аліменти в розмірі 600 грн. Позивачка самостійно несе витрати з утримання дочки та має намір забезпечити її відпочинок і навчання за кордоном, а саме у Республіці Польща.

З цією метою, а також ураховуючи відмову батька дитини надати відповідну згоду, ОСОБА_4 у лютому 2017 року звернулася до суду з позовом про надання дозволу на виїзд з України громадянину - дитині, яка не досягла 16-річного віку, за кордон без згоди та супроводу батька.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2017 року, яке набрало законної сили, позов задоволено та надано дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_5 до Республіки Польща на строк із 19 травня до 31 серпня 2017 року без згоди та супроводу батька.

За час проживання в Польщі ОСОБА_5 знайшла багато друзів, з якими проводила вільний час і вдосконалювала знання не тільки польської, а й англійської мов. Крім того, позивачка з метою розвитку та навчання дитини влаштувала доньку до польської школи.

ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_7 мають у м. Хелі (РеспублікаПольща) постійну та достатньо оплачувану роботу, що підтверджується трудовими договорами. На час їхньої роботи роботодавець надав у безкоштовне користування повністю мебльоване та оснащене всім необхідним житло для їх проживання разом з дочкою ОСОБА_5, яка була прийнята до 3-го класу початкової школи Об'єднання загальноосвітніх шкіл у м. Хелі (Республіка Польща) в навчальному 2017/2018 році.

Оскільки батько дитини безпідставно не надає дозволу на виїзд дитини за кордон, ОСОБА_4 звернулась до суду під час дії дозволу на тимчасовий виїзд ОСОБА_5 до Республіки Польща і просила суд повторно надати дозвіл на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька на підставі судового рішення на час навчання дитини та надати дозвіл на виготовлення відповідного проїзного документа.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 послався на те, що надання дозволу, про який просить у позовній заяві ОСОБА_4, суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею. Крім того, зазначив, що виїзд ОСОБА_5 за кордон на тривалий час позбавить її можливості спілкування з братом - сином відповідача від другого шлюбу та сестрою, яка має народитися; може негативно позначиться на навчанні ОСОБА_5 в Україні. Позивачка не надала доказів необхідності оздоровлення дитини саме на узбережжі Балтійського моря у Польщі.

Представник служби у справах дітей Черкаської міської ради позов підтримав та просив його задовольнити, оскільки таке рішення відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року позов задоволено. Надано дозвіл на тимчасовий виїзд громадянки України - неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до РеспублікиПольща на 2017/2018 навчальний рік, тобто до 30 червня 2018 року, без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 Дозволено ОСОБА_4 або її офіційному представнику оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до Республіки Польща на період навчання без згоди та супроводу батька ОСОБА_3

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, не надаючи такого дозволу, порушує інтереси дитини, які є пріоритетними. Крім того, суд визначив строк дії такого дозволу з метою убезпечення дитини та можливості в подальшому її батькам спільно вирішувати питання щодо навчання та виховання дитини.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.

Погодившись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що районним судом дотримано положення статей 141 157 Сімейного кодексу України (далі - СК України), враховано інтереси дитини, визначено конкретний період, на який надається дозвіл на тимчасовий період виїзду за кордон.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позов подано про постійне проживання його дочки за кордоном, а не тимчасовий виїзд з огляду на період проживання. Виїзд його дочки на такий тривалий період за кордон порушує баланс прав та обов'язків батьків. Крім того, дочка має сформований спосіб життя в м. Черкаси. При цьому ОСОБА_3 послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-15цс17.

У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 1 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року зупинено за клопотанням ОСОБА_3 до закінчення касаційного провадження.

ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу і доповнення до нього, в якому зазначила, що саме вона піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, забезпечує її всім необхідним. Дочці подобається проживати та навчатися в Республіці Польща, де її зараховано до початкової школи, а позивачка працевлаштована та має житло. Відповідач не піклується про інтереси дочки. У зв'язку з викладеним ОСОБА_4 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки ними враховано найкращі інтереси дитини.

У відповіді ОСОБА_3 на відзив ОСОБА_4 викладено доводи, аналогічні наведеним у запереченнях проти позову та касаційній скарзі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Підпунктом 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої підпунктом 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Обґрунтовуючи зазначену підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на таке.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вважаючи інтереси дитини пріоритетними, узяв до уваги ті обставини, що малолітня ОСОБА_5 бажає проживати в РеспубліціПольща разом з матір'ю та що згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради її місце проживання визначено з ОСОБА_4, а відповідач, не даючи згоди на виїзд дитини за кордон, порушує права дитини, надав дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_5 за межі України до Республіки Польща на 2017/2018 навчальний рік, а саме до 30 червня 2018 року, без згоди та супроводу батька ОСОБА_3

Разом з тим у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-15цс17 Верховний Суд України указав на те, що виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень СК України Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу одного з батьків суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення одного з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

Таким чином, Верховний Суд України, розглядаючи справу про надання дозволу на виїзд дитини за межі України та застосовуючи норми, зокрема СК України, вважав, що пріоритетним у цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.

Проте, ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив (далі - ЄСПЛ), що в такій категорії справ основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (№ 6?15цс17), оскільки, ухвалюючи рішення в указаній категорії справ, суди мають насамперед охороняти права та інтереси дитини, визначивши, що найкраще відповідає її інтересам.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року зазначену справу прийнято до розгляду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Під час розгляду справи суди встановили, що з 18 жовтня 2008 року по 5 березня 2012 року ОСОБА_4 перебувала в шлюбі із ОСОБА_3

У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилась дочка ОСОБА_5 що підтверджується свідоцтвом про народження.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2012 року шлюб між сторонами у справі розірвано та стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти у твердій грошовій сумі (600 грн щомісяця) на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 до досягнення нею повноліття.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 5 лютого 2013 року № 124 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 з матір'ю ОСОБА_4; батькові ОСОБА_3 встановлено спосіб участі у вихованні малолітньої дитини та спілкуванні з нею щонеділі з 10:00 до 19:00. У подальшому години зустрічі з дитиною були змінені до двох днів на місяць, що не заперечується сторонами у справі.

У лютому 2017 року позивачка зверталася до суду з позовом про надання дозволу на тимчасовий виїзд з України громадянину - дитині, яка не досягла 16-річного віку, за кордон без згоди та супроводу батька.

Рішенням Соснівського районного суду від 30 березня 2017 року (справа № 712/2196/17-ц) позов задоволено та надано дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_5 до Республіки Польща на строк з 19 травня 2017 року до 31 серпня 2017 року без згоди та супроводу батька. Судове рішення набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржувалось.

ОСОБА_5 відвідувала школу в Республіці Польща, де навчалась письму та читанню, і була прийнята до 3-го класу початкової школи Об'єднання загальноосвітніх шкіл у м. Хелі у навчальному 2017/2018 році, що підтверджується довідкою про прийняття до початкової школи від 19 липня 2017 року.

Згідно з трудовим договором і довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «НетВіт.пл.» (далі - ТОВ «НетВіт.пл.») від 21 березня та 4 серпня 2017 року відповідно ОСОБА_4 прийнята на роботу в цьому товаристві на невизначений термін, не перебуває на стадії припинення дії трудового договору та отримує середньомісячну заробітну плату в розмірі 2 351 польських злотих. Її чоловік ОСОБА_7 отримує заробітну плату в розмірі 2 855 польських злотих.

Відповідно до договору оренди житлового приміщення ТОВ «НетВіт.пл.» на час роботи позивачки та її чоловіка надало в безкоштовне користування житло для їх проживання разом з донькою позивачки, яке складається з двох спалень, двох ванних кімнат, кухні, роздягальні та вітальні. Житло оснащене всім необхідним, зокрема радіотелевізійними відтворювачами та товарами побутового вжитку: мийкою, холодильником, пральними машинами, сушками, телевізором, а також меблями.

ОСОБА_3 проживає у м. Черкаси та позитивно характеризується за місцем проживання, що підтверджується характеристиками від сусідів. Разом з ним зареєстровані та проживають ОСОБА_8 - батько; ОСОБА_9 - дружина; ОСОБА_10 - син. У родині чекають на другу дитину.

З копій наданих платіжних доручень убачається, що ОСОБА_3 сплачує кошти ОСОБА_4 із зазначенням призначення платежу - аліменти.

Під час розгляду справи опитано малолітню ОСОБА_5, яка пояснила, що бажає разом з мамою проживати у Польщі, де в неї вже з'явилися друзі і її зараховано до школи. Протягом літніх канікул і до цього часу вона вивчає польську мову, їй сподобалося проживати в Польщі. Бажання проживати в сім'ї батька дитина не виявила.

На підставі зібраних доказів суд установив, що дитина постійно проживає разом з матір'ю, відповідач проживає окремо, йому установлено спосіб участі у вихованні дочки, мати дитини піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, забезпечує дитину усім необхідним. Зі свого боку дитина бажає розвиватися, подорожувати та вивчати іноземні мови, хоче поїхати з матір'ю до Польщі на навчання. Відповідач не заперечує проти проживання дочки з матір'ю, однак згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон не надав, указуючи при цьому, що позивачка порушує його права на участь у вихованні дитини та спілкування з нею.

У постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року, від висновку в якій вважає за необхідне відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, рішення судів попередніх інстанцій скасовано та передано на новий розгляд до суду першої інстанції справу № 235/139/16-ц (№ 6-15цс17), предметом позову в якій є визначення місця проживання дитини з матір'ю, яка отримала право проживання у Французькій Республіці, та надання дозволу на виїзд дитини за межі України на постійне місце проживання в цій країні. Тобто предмет позову та відповідно обставини у справі № 235/139/16-ц суттєво відрізняються від предмета позову та обставин у справі, яка розглядається.

Разом з тим, у зазначеній постанові Верховного Суду України викладено правовий висновок, згідно з якою пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відійти від цього висновку з огляду на таке.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141 150 153 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинутина інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір'ю (проти чого відповідач не заперечує), яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку; заслухавши думку дитини та урахувавши те, що дитина тривалий час провела у Польщі, де вона зарахована на навчання, а мати має постійну роботу, житло і здатна забезпечити дитину усім необхідним, а також узявши до уваги положення статей 157 161 СК України, суди дійшли обґрунтованого висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір'ю до Польщі із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, з урахуванням установлених судом обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права й не допустили порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків судів.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402-404 409 410 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді