Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 235/139/16-ц

провадження № 61-36629св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Артемівської міської ради Донецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 грудня 2017 року у складі судді Величко О. В. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Жданової В. С., Мірути О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Артемівської міської ради Донецької області, про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на тимчасовий багаторазовий виїзд малолітньої дитини за межі України.

Позовна заява мотивована тим, що з 14 лютого 2009 року по 16 травня

2012 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . Від сумісного проживання мають дитину ОСОБА_4 , 2009 року народження. Після розірвання шлюбу син залишився проживати разом з нею, вона займається вихованням дитини, створює їй всі умови для проживання і розвитку. ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання сина у розмірі 2 000 грн за рішенням суду, добровільно додаткових коштів на оздоровлення та відпочинок дитини не надає. Із 31 жовтня 2013 року вона перебуває у шлюбі із громадянином Франції, її син відповідно до довідки від 01 вересня

2015 року зарахований до приватної школи Сакре-Кер м. Саліні у Франції. ОСОБА_2 у справі має нову родину і постійне місце проживання в

м. Харків. Оскільки вона не може залишитись в Україні, її чоловік проживає та працює в іншій країні, де вона також має роботу, їх родина забезпечена житлом, дитині створені належні умови для проживання та навчання.

З урахуванням зазначеного та уточнивши позовні вимоги, просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , надати дозвіл на тимчасовий багаторазовий виїзд малолітньої дитини

ОСОБА_4 , за межі України до Франції та інших країн-учасниць Шенгенської угоди разом з матір`ю ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 на час проживання або перебування в цих країнах ОСОБА_1 , за умови обов`язкового повернення малолітньої дитини ОСОБА_4 на територію України у період з 01 січня по 11 січня кожного року під час зимових шкільних канікул та у період

з 01 серпня по 25 серпня кожного року під час літніх шкільних канікул, передбачених шкільним календарем; надати ОСОБА_1 дозвіл на отримання візи тривалого перебування у Франції з можливістю її продовження на ім`я малолітньої дитини ОСОБА_4 без згоди та присутності батька ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

від 18 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

від 18 березня 2016 року та ухвалено нове, яким позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Надано дозвіл на виїзд за межі України до Франції малолітнього

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Апеляційного суду від 07 червня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада

2016 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 07 червня

2016 року та рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Красноарміського міськрайонного суду Донецької області

від 07 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначенні місця проживання дитини, надання дозволу на тимчасові багаторазові виїзди дитини за кордон відмовлено.

Додатковим рішенням цього суду від 22 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про надання дозволу на отримання візи тривалого перебування у Франції з можливістю її продовження на ім`я малолітньої дитини ОСОБА_4 без згоди та присутності батька ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею. Окрім того, визначення місця проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері без зазначення певної адреси проживання, може призвести до маніпуляцій щодо проживання малолітньої дитини, зокрема проживання ОСОБА_1 за межами України разом з малолітньою дитиною, унаслідок чого батько дитини -

ОСОБА_2 буде позбавлений можливості приймати участь у вихованні сина.

Як вбачається з матеріалів справи виїзд дитини, в цьому випадку, не носить тимчасового характеру, пов`язаний з відпочинком і оздоровленням, а має на меті визначення місця проживання дитини та еміграцію.

Враховуючи обставини справи, надання за рішенням суду дозволу на багаторазовий виїзд дитини за межі України до досягнення нею шістнадцятирічного віку та без згоди батька фактично надає позивачці право на виїзд з дитиною з України на інше постійне місце проживання. Таке суперечить вищевказаним нормам матеріального права, змісту положень статей 141, 157 СК України, які визначають рівність прав і обов`язків батьків відносно виховання дитини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що позивач у позові не зазначила конкретну адресу, за якою вона просить визначити місце проживання дитини, а що стосується вимог про надання дозволу на тимчасовий багаторазовий виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька, то такі вимоги не ґрунтуються на законі, надання такого дозволу на майбутнє законом не передбачено, такі поїздки можуть мати лише разовий характер, з визначенням відповідного часового проміжку перебування дитини у іншій державі, строку та мети виїзду, що не було дотримано позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Артемівської міської ради Донецької області, про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на тимчасовий багаторазовий виїзд малолітньої дитини за межі України призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішені цього спору суди виходили не з інтересів дитини, а з інтересів відповідача - батька дитини, що суперечить вимогам законодавства України. Будь-які докази участі відповідача в утриманні та вихованні дитини, крім стягнення аліментів на підставі виконавчого листа, в матеріалах справи відсутні. Крім того, визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з матір`ю передбачає виїзд дитини за кордон. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди фактично залишили неврегульованим питання місця проживання дитини.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником -

ОСОБА_3 , у якому він просив відмовити у задоволенні вказаної касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Від сумісного проживання мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1

(а. с. 13, 16, т. 1).

З часу припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 визначили місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 - з матір`ю, ОСОБА_1 .

Згідно довідки з місця проживання малолітній ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 57, 59, т. 3).

ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно

(а. с. 58, т. 3).

Згідно довідки з місця роботи ОСОБА_1 працює викладачем у ДНЗ «Артемівський центр професійно-технічної освіти» (а. с. 60, т. 1)

Відповідно до характеристик від 07 червня 2017 року та від 21 червня

2017 року ОСОБА_4 закінчив перший клас Бахмутської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24, мати ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню сина, батько ОСОБА_2 у школі був два рази - у вересні 2016 року (а. с. 16, 45, т. 3).

Згідно довідки ТОВ «Промоушн Аутсорсинг» ОСОБА_2 дійсно працює у ТОВ « Промоушн Аутсорсинг» на посаді провідного інженера з охорони праці та техніки безпеки у відділі з обслуговування ТОВ «Шелл Екслорейшн енд Продакшн» з 16 квітня 2013 року, заробітна плата з грудня 2016 року по травень 2017 року становить 211 350 грн 55 коп. (а. с. 44, т. 3).

За місцем роботи ОСОБА_2 характеризується позитивно (а. с. 46, т. 3).

Згідно висновку органу опіки та піклування Бахмутської міської ради про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини

ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_1 орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 (а. с. 54-56, т. 3).

Відповідно до акта обстеження умов проживання родини ОСОБА_1

від 23 червня 2017 року санітарно-гігієнічний стан житла задовільний, створені всі умови для відповідного розвитку та проживання дитини

(а. с. 66, т. 3).

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 вийшла заміж на громадянина Франції ОСОБА_10 , малолітній ОСОБА_4 знайомий з чоловіком матері, має з ним добрі стосунки, неодноразово проводив з ним час у період перебування у Франції.

Вказана обставина підтверджена поясненнями сторін у судовому засіданні.

ОСОБА_1 має намір переїхати на постійне місце проживання у Францію до свого чоловіка для спільного проживання разом із дитиною.

ОСОБА_1 мала посвідку на тимчасове проживання у Французькій Республіці строком до 01 червня 2016 року, яка надає і дозвіл на роботу (а. с. 129, т. 1).

Згідно з довідкою, виданою 27 травня 2016 року префектом Департаменту Вандея Відділу з питань громадянства та іноземних громадян Префектури Управління регламентації та громадських свобод Французької Республіки, 27 травня 2016 року ОСОБА_1 подала запит на відновлення посвідки на тимчасове проживання у Французькій Республіці, нова посвідка на тимчасове проживання буде видана на один рік з відміткою «Приватне та сімейне життя» (а. с. 120, т. 2).

ОСОБА_1 має посвідку на тимчасове проживання у Французькій Республіці до жовтня 2018 року.

ОСОБА_2 на час розгляду справи проживає в м. Харків, у нього склалась інша родина.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.

Статтею 33 Конституції України закріплено право кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно статті 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року, ратифіковану постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно частини другої статті 154 СК України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із статтею 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов`язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними. Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.

Відповідно до положень статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із частиною другою статті 150, частиною першою статті 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Порядок виїзду за кордон громадян України визначено положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Порядок в`їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.

Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну.

Згідно статті 2 вказаного Закону документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (Стаття 3 вказаного Закону).

Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила) передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном; у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» питання виїзду з України на постійне місце проживання до інших країн не регулює.

За частиною другою статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду .

Отже, дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька, на підставі наведених нормативних актів, не передбачає можливості його видачі на майбутні, постійні поїздки, є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначену поїздку із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 викладено правовий висновок про те, що дозвіл на виїзд за кордон дітей у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, із визначенням його початку й закінчення.

Суди, на підставі належно оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька без визначення відповідного часового проміжку перебування дитини в іншій державі, строку та мети виїзду, не свідчить про одноразовий виїзд, що призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача, оскільки вони тривалий час будуть позбавлені права на особисті зустрічі, на піклування батька про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких позовних вимог ОСОБА_1 .

У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судами встановлено, що батьки дійшли згоди щодо визначення місця проживання дитини, відповідач у судовому засіданні не заперечував, що між сторонами після розірвання шлюбу визначено місце проживання дитини з матір`ю, він не проти проживання дитини з матір`ю у будь-якому місці на території України, але проти виїзду дитини на проживання до іншої країни.

З урахуванням встановлених у справі обставин та в якнайкращих інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд касаційної інстанції дійшов висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що способом захисту прав дитини може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду.

Таким чином, суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, не дотрималися норм матеріального права, не врахували висновки органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини, дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини.

Крім того, аналіз змісту рішення суду першої інстанції свідчить про те, що суд при вирішенні спору послався на Декларацію прав дитини, яка не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини

від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати в частині відмови ОСОБА_1 у визначенні місця проживання дитини. Ухвалити у цій частині у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задовольнити.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Артемівської міської ради Донецької області, про визначення місця проживання дитини скасувати і ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Артемівської міської ради Донецької області, про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на тимчасовий багаторазовий виїзд малолітньої дитини за межі України задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович