Зазначення у судовому рішенні початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації є обов’язковою, але ж не дуже… (ВС/КЦС № 523/7665/14-ц від 11.06.2018)

Фабула судового акту: «Це треба зробити обов’язково!!! Але ж якщо не зробиш – нічого страшного». Приблизно так можна охарактеризувати наступне судове рішення.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» визначено що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Отже законодавець чітко і однозначно у вказаній нормі навів виключний перелік питань, що мають висвітлюватись у резолютивній частині судових рішень такої категорії.

При цьому стала судова практика свідчить про те, що саме недотримання судами згаданої норми в частині визначення конкретної ціни у грошовому вираженні свідчить про незаконність прийнятих судових рішень та тягне за собою їх скасування.

Однак не все так однозначно…

У цій справі банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням місцевого суду у задоволенні позовних вимоги відмовлено. У своєму рішенні місцевий суд вказав, що пред'являючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач не надав суду оцінки іпотечного майна, а також не досяг згоди з боржником відносно вартості іпотечного майна. Зважаючи на викладене, у задоволенні пред'явленого позову суд вирішив відмовити у зв'язку з недоведеністю ринкової вартості іпотечного майна.

Однак таке рішення було скасовано апеляційною інстанцією у зв’язку з тим, що посилання районного суду на те, що позивачем не наведено ринкової вартості іпотечного майна є безпідставним оскільки договором іпотеки за згодою сторін визначено вартість іпотечного майна. Крім того, при розгляді справи у апеляційному суді сторонами надані оцінки вартості спірного майна.

Таке рішення відповідачем було оскаржено до касаційної інстанції оскільки на думку відповідача апеляційний суд безпідставно визначив початкову ціну предмету іпотеки. Позивач просив визначити початкову ціну предмету іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Оцінку майна позивачем у суді першої інстанції надано не було.

КЦС аналізуючи доводи касаційної скарги та матеріали справи вказав, що Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуги тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» визначення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні проводиться за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження мають право заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж та, що зазначена у резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, вартість майна змінилася.

Таким чином, визначення початкової ціни предмета іпотеки у резолютивній частині рішення суду не є остаточною, оскільки під час здійснення виконавчого провадження ціна предмету іпотеки може бути переглянута та повторно визначена на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності.

Отже не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ВП: У разі відсутності у договорі іпотеки іпотечного застереження позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється ВИКЛЮЧНО на підставі окремого договору (ВП/ВС № 554/14813/15-ц від 11.04.2018)

ВС/ВП: Кредитор має право на задоволення грошових вимог шляхом продажу заставного майна банкрута за ціною, визначеною на момент його продажу, а не його вартістю вказаною у договорі забезпечення (ВС/ВП № 902/492/17 від 15.05.2018)

Суд: Відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватись недійсною на підставі норм ЦК (Сихівський райсуд м. Львова № 464/2551/15-ц від 11.03.2016)

Іпотека не припиняється у будь-якому випадку, якщо зобов’язання не виконане, зокрема у випадку визнання недійсним аукціону на підставі якого право власності на іпотечне майно перейшло від іпотекодавця до третьої особи (ВСУ, 1.03.17 № 6-130цс17)

Постанова

Іменем України

11 червня 2018 року

м. Київ

справа № 523/7665/14-ц

провадження № 61-617ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Дрішлюка А. І., Цюри Т. В., від 12 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк») звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 19 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 78 845, 00 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 12,4 % річних за користування кредитом на строк до 19 грудня 2028 року.Того ж дня було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_5 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належить останньому на праві власності. У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору виникла кредитна заборгованість, яка станом на 10 квітня 2014 року становила 78 719, 07 доларів США. У подальшому заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2013 року (справа № 522/23274/13-ц) було визнано недійсним договір іпотеки від 19 грудня 2007 року та вилучені записи про іпотеку з реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна. За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 18 лютого 2014 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_4 належну йому квартиру, яка була передана в іпотеку банку. Вказане заочне рішення було скасовано ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2014 року, а при новому розгляді справи позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки були залишені без розгляду ухвалою місцевого суду від 30 січня 2014 року.

Посилаючись на викладені обставини та приймаючи до уваги те, що перехід права власності на іпотечне майно до іншої особи, в силу статті 23 Закону України «Про іпотеку» не припиняє дії іпотеки, банк просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року у розмірі 78 719, 07 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси, у складі судді Малиновського О. М., від 02 грудня 2015 року ПАТ «Укрсиббанк» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пред'являючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач не надав суду оцінки іпотечного майна, а також не досяг згоди з ОСОБА_4 відносно вартості іпотечного майна. Зважаючи на викладене, у задоволенні пред'явленого позову суд вирішив відмовити у зв'язку з недоведеністю ринкової вартості іпотечного майна.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ПАТ «Укрсиббанк». У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11270238000 від 12 грудня 2007 року у загальному розмірі 78 719, 07 доларів США, з яких: 60 787, 78 доларів США - заборгованість по кредиту, 15 686, 66 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 695, 79 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту, 1 548, 84 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому 845 201, 00 грн, що еквівалентно 31 527, 00 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що зміна власника квартири, яка перебуває в іпотеці, не позбавляє іпотекодержателя права задовольнити свої вимоги за рахунок вказаного майна навіть і в тому випадку, якщо новий власник не був попереджений про наявні обтяження придбаного нерухомого майна. Таким чином, ПАТ «УкрСиббанк», через неналежне виконання відповідачем ОСОБА_5 прийнятих на себе кредитних зобов'язань, має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, власником якого є співвідповідач ОСОБА_4 Апеляційний суд вказав на безпідставність висновку місцевого суду про те, що позивачем не наведено ринкової вартості іпотечного майна. Договором іпотеки передбачено, що за домовленістю сторін вартість предмету іпотеки становить 442 410 грн. Крім того, при розгляді справи у апеляційному суді сторонами надані оцінки вартості спірного майна.

28 грудня 2017 року ОСОБА_6 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ «УкрСиббанк» у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно визначив початкову ціну предмету іпотеки, оскільки позивач просив визначити початкову ціну предмету іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Оцінку майна позивачем у суді першої інстанції надано не було. Апеляційним судом не прийнято до уваги той факт, що заявник є добросовісним набувачем спірної квартири.

04 січня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.

09 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

23 січня 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 12 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком«УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), яке у подальшому змінило назву на ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11270238000, за умовами якого позивач надав відповідачу кредитні грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 78 845, 00 доларів США, а відповідач, отримавши грошові кошти, прийняв на себе обов'язок повернути кредит у повному обсязі не пізніше 19 грудня 2028 року, сплативши за його користування проценти в розмірі 12,4 % річних.

19 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 був укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого останній, як іпотекодавець, у рахунок належного виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором № 11270238000, передав банку - іпотекодержателю в квартиру АДРЕСА_3.

ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого банком відповідно до умов кредитного договору станом на 10 квітня 2014 року нарахована заборгованість на загальну суму 78 719, 07 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 935 057, 89 грн, яка включає заборгованість по поверненню кредиту у розмірі 60 787, 78 доларів США, прострочених процентах в розмірі 15 686, 66 доларів США, пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 695, 79 доларів США, пені за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту у розмірі 1548, 84 доларів США.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2013 року (справа № 522/23274/13-ц) було визнано недійсним договір іпотеки від 19 грудня 2007 року та вилучені записи про іпотеку з реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 18 лютого 2014 року ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_3.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2014 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2013 року скасовано. При новому розгляді справи позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки були залишені без розгляду ухвалою місцевого суду від 30 січня 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Наслідки переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи врегульовано статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною у розмірі 845 201, 00 грн (31 527 доларів США), що визначена на підставі звіту про незалежну оцінку вартості майна від 05 жовтня 2017 року.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуги тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» визначення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні проводиться за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження мають право заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж та, що зазначена у резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, вартість майна змінилася.

Таким чином, визначення початкової ціни предмета іпотеки у резолютивній частині рішення суду не є остаточною, оскільки під час здійснення виконавчого провадження ціна предмету іпотеки може бути переглянута та повторно визначена на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18) дійшла висновку про те, що не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог банку.

Апеляційним судом при вирішення справи правильно застосовано вищезазначені норми матеріального права, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, 2004 року).

Доводи касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді