Віднесення виплат за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в трудові обов’язки працівника до основної заробітної плати є недопустимим (ВС/КЦС № 754/8605/16-ц від 01.08.2018)

Фабула судового акту: У даній справі колишній працівник звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) звернувся із позовом до роботодавця про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні вважаючи суму компенсації за невикористані відпустки умисно заниженою та посилаючись при цьому на дані довідок про заробітну плату та про доходи, що на його думку є підставою для застосування норм ст. 117 КЗпП України тобто виплат компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Рішенням суду першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд позовні вимоги задоволено у повному обсязі оскільки виплати працівнику за виконання ним робіт у робочих групах й отримання індивідуальної винагороди за надання науково-технічних послуг мають бути включені для базового обчислення розміру середньої заробітної плати, оскільки виконання робіт за договорами визначено його посадовою інструкцією, ці виплати не були одноразовими і входили до кола трудових обов'язків позивача.

Проте на такі рішення роботодавцем подано касаційну скаргу з підстав того, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в трудові обов'язки працівника. Виконання договорів за науково-дослідною тематикою у складі робочої групи не є посадовим обов'язком позивача, а тому виплата сум винагород за роботу у складі робочих груп для виконання договорів не повинна враховуватись для визначення середньої заробітної плати для обчислення розміру компенсації за невикористану відпустку.

Переглядаючи вказану справу Касаційний цивільний суд скасував рішення місцевого та апеляційного судів та відмовив у задоволенні позову у зв’язку із тим, що за нормами пп. «а» п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, при обчислені середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в трудові обов'язки працівника.

При цьому положеннями нормативного акту підприємства та яке регулює діяльність підрозділу у якому працював позивач серед функцій, покладених на такий підрозділ, немає такої функції як виконання господарських договорів або договорів за науково-дослідною тематикою. При цьому покладання на підрозділ обов'язків, що не належить або виходить за межі її компетенції, не допускається.

Виплати у формі винагород за виконану роботу за договорами не є винагородою за виконану роботу відповідно до посадових обов'язків, вони є окремими видами виплат до різних складових структури заробітної плати.

Отже, згідно зазначених положень виконання господарських договорів не входило до посадових обов'язків позивача.

Таким чином роботодавець при обчисленні суми компенсації позивачу за невикористану щорічну відпустку правомірно не врахував виплати індивідуальної винагороди за участь у складі робочих груп при виконанні господарських договорів за науково-дослідною тематикою.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КАС: У випадку ліквідації (реорганізації) державної установи, під час якої працівника переведено до іншої, період обчислення середньої зарплати визначається за 12 місяців, враховуючи і роботу до переведення (справа № К/9901/5451/17, 31.01.18)

ВСУ: Зменшення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не передбачено Законом (ВСУ від 25 травня 2016р. у справі 6-511цс16)

ВСУ: Вимоги про стягнення середнього заробітку є вимогами, пов’язаними з виплатою заробітної плати (ВСУ у справі №6-1395цс16 від 26 жовтня 2016р.)

Не застосовується одночасне (подвійне) стягнення з роботодавця середнього заробітку і за ст. 117 КЗпПУ, і за ст. 235 КЗпПУ у випадку порушення прав звільненого працівника – обираємо щось одне (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2912цс16)

Постанова

Іменем України

1 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 754/8605/16-ц

провадження № 61-16060св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

відповідач - державна установа «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державної установи «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» на рішення Деснянського районного суду м. Києва у складі судді Галась І. А. від 14 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В., від 8 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до державної установи «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» (далі - ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці») про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з 21 січня 2013 року він працював у ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» на посаді завідувача науково-дослідного сектора юридичного забезпечення науково-дослідного відділу аналізу та розробки систем управління. 3 березня 2014 року його було переведено на посаду завідувача науково-дослідного сектора юридичного забезпечення науково-дослідного відділу нормативно-правового та економічного регулювання, а з 1 вересня 2015 року - на посаду завідувача науково-дослідного сектора юридичного забезпечення науково-дослідного відділу нормативно-правового та економічного забезпечення.

Наказом ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» № 29-к від 1 квітня 2016 року його було звільнено із займаної посади з 6 квітня 2016 року за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

25 квітня 2016 року із ним проведено розрахунок та виплачено, як вказано у листі ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» № 03/202 від 27 травня 2016 року, 797, 45 грн - заробітної плати за 4 відпрацьовані дні, 8 493, 42 грн - компенсації за невикористану відпустку тривалістю 63 календарних дні та 2 403, 22 грн - середнього заробітку за час затримки у 13 днів по день фактичного розрахунку. При цьому, згідно даних розрахункового листа розмір компенсації за невикористану відпустку становить 8 465, 36 грн.

ОСОБА_3 вважав, що в обох цих випадках сума компенсації за невикористану відпустку є невірною та з урахуванням довідок про заробітну плату за 2015 рік та довідки про доходи за 2016 рік має становити 9 829, 80 грн. Отже, із ним при звільненні не було проведено повного розрахунку та недоплаченою є сума компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1 364, 44 гри, що є підставою для застосування статті 117 КЗпП України.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» на його користь 1 300 грн - заборгованості з виплати заробітної плати, 60 900 грн - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» на користь ОСОБА_3 у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі 1 300 грн та 60 900 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Задовольняючи позовОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що виплати позивачу за виконання ним робіт у робочих групах й отримання індивідуальної винагороди за надання науково-технічних послуг мають бути включені для базового обчислення розміру середньої заробітної плати, оскільки виконання робіт за договорами визначено його посадовою інструкцією, ці виплати не були одноразовими і входили до кола трудових обов'язків позивача. Отже, при звільненні позивача роботодавцем не було виплачено всіх належних йому сум, а тому відповідно до статті 117 КЗпП України суд стягнув на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 8 лютого 2018 року апеляційну скаргу ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що при звільненні позивача було порушено трудове законодавство, оскільки із ним не було проведено повного розрахунку всіх належних йому при звільненні сум. Виплати за участь у робочих групах позивача підлягають обчисленню під час визначення середньої заробітної плати для обрахування розміру компенсації за невикористану відпустку, так як участь у виконанні договорів за науково-дослідною тематикою згідно з посадовою інструкцією входило до кола трудових обов'язків позивача.

У касаційній скарзі ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували те, що відповідно до підпункту «а» пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в трудові обов'язки працівника. Виконання договорів за науково-дослідною тематикою у складі робочої групи не є посадовим обов'язком позивача, а тому виплата сум винагород за роботу у складі робочих груп для виконання договорів не повинна враховуватись для визначення середньої заробітної плати для обчислення розміру компенсації за невикористану відпустку. Позивач згідно з наказами ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» «Про виплату індивідуальної винагороди» № 73-д від 27 жовтня 2015 року, № 66-д від 25 вересня 2015 року, № 31-д від 20 квітня 2015 року отримував індивідуальну винагороду як член робочої групи, така робота не була його прямим службовим обов'язком, а тому ці виплати не повинні братися у розрахунок заробітної плати.

В окремому клопотанні ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» просила вирішити питання про поворот виконання рішення суду та стягнути зі ОСОБА_3 62 200 грн., сплачених йому на виконання рішення суду.

У травні 2018 року ОСОБА_3подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначав, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Вказує, що його робота у робочих групах для виконання договорів за науково-дослідною тематикою входить до кола його посадових обов'язків, а виплати за цю роботу не були одноразовими. Суди дійшли вірного висновку про правомірність включення у розрахунок всіх отриманих ним сум за виконання роботи у робочих групах, які підлягають врахуванню під час визначення середньої заробітної плати.

В окремому клопотанні ОСОБА_3 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави наявності виключної правової проблеми, яка необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що з 21 січня 2013 року ОСОБА_3 працював у ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» на посаді завідувача науково-дослідного сектора юридичного забезпечення науково-дослідного відділу аналізу та розробки систем управління. 3 березня 2014 року його було переведено на посаду завідувача науково-дослідного сектора юридичного забезпечення науково-дослідного відділу нормативно-правового та економічного регулювання, а з 1 вересня 2015 року - на посаду завідувача науково-дослідного сектора юридичного забезпечення науково-дослідного відділу нормативно-правового та економічного забезпечення.

Наказом ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» № 29-к від 1 квітня 2016 року ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади з 6 квітня 2016 року за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

25 квітня 2016 року із ОСОБА_3 було проведено розрахунок та виплачено, як вказано у листі ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» № 03/202 від 27 травня 2016 року, 797, 45 грн - заробітної плати за 4 відпрацьовані дні, 8 493, 42 грн - компенсації за невикористану відпустку тривалістю 63 календарних дні та 2 403, 22 грн - середнього заробітку за час затримки у 13 днів по день фактичного розрахунку. При цьому, згідно даних розрахункового листа розмір компенсації за невикористану відпустку становить 8 465, 36 грн.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що сума компенсації за невикористану відпустку в обох цих випадках є невірною та має становити 9 829, 80 грн, оскільки роботодавцем при обчисленні середньої заробітної плати для обрахування розміру компенсації за невикористану відпустку не було враховано виплати, які були проведені із ним, за роботу у складі робочих груп при виконанні робіт згідно з договорами за науково-дослідною тематикою.

Задовольняючи позовОСОБА_3, суди виходили із того, що виплати за участь у робочих групах позивача підлягають обчисленню під час визначення базової середньої заробітної плати для обрахування розміру компенсації за невикористану відпустку, так як участь у виконанні договорів за науково-дослідною тематикою входило до кола його посадових обов'язків.

Разом з тим суди не звернули уваги на таке.

Відповідно до підпункту «а» пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (далі - Порядок обчислення середньої заробітної плати), при обчислені середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в трудові обов'язки працівника.

Згідно з пунктом 6 Положення про науково-дослідний сектор юридичного забезпечення науково-дослідного відділу нормативно-правового та економічного регулювання, затвердженого 3 березня 2014 року ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» (далі - Положення про науково-дослідний сектор), серед функцій, покладених на юридичну службу, немає такої функції як виконання господарських договорів або договорів за науково-дослідною тематикою.Пунктом 7 цього Положення визначено, що покладання на юридичну службу обов'язків, що не належить або виходить за межі її компетенції, не допускається.

Вищевказане Положення про науково-дослідний сектор було розроблено відповідно до Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1040 від 26 листопада 2008 року (далі - Загальне положення про юридичну службу).

Згідно з пунктом 1.4 Положення про оплату праці, затвердженого наказом ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» № 224-д від 21 грудня 2013 року (далі - Положення про оплату праці), основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) та посадових окладів.

У пункті 1.6 цього Положення про оплату праці передбачено, що інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за виконану роботу за договорами, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові виплати, які не заборонені актами чинного законодавства України або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз вищевказаних положень дає можливість зробити висновок, що виплати у формі винагород за виконану роботу за договорами не є винагородою за виконану роботу відповідно до посадових обов'язків, вони є окремими видами виплат до різних складових структури заробітної плати.

Отже, згідно зазначених положень виконання господарських договорів не входило до посадових обов'язків ОСОБА_3

Оцінюючи Порядок планування, виконання та фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та надання науково-технічних послуг за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету, затвердженого наказом ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» № 224-д від 21 грудня 2013 року (далі - Порядок планування робіт), зокрема пункту 4.3., суди дійшли висновку, що в термін «індивідуальна винагорода» входять такі складові, як заробітна плата-премія, премія, надбавка, доплата. Таким чином, суди дійшли висновку, що виплати за виконання господарських договорів є доплатами або виробничими преміями.

Разом з тим суди не звернули увагу на те, що порядок оплати праці працівників відповідача, структура заробітної плати, склад джерела витрат на оплату праці визначаються саме Положенням про оплату праці, зокрема пунктом 1.3., а не Порядком планування робіт.

При цьому позивач виконував господарські договори як член робочої групи.

Також суди, задовольняючи позов, виходили із Посадових інструкцій до посад, які обіймав ОСОБА_3, а саме пункту 13, згідно положень якого до завдань та обов'язків завідувача сектору належить участь у виконанні договорів за науково-дослідною тематикою.

У зв'язку з наведеним суди, відхиляючи доводи відповідача про те, що згідно з Положенням про науково-дослідний сектор робота у складі робочих груп для виконання договорів не була обов'язком завідувача науково-дослідного сектора юридичного забезпечення, тобто позивача, через те, що участь у виконанні договорів за науково-дослідною тематикою чітко визначено у Посадових інструкціях до посад, які обіймав позивач. При цьому суд зазначив, що Положення про науково-дослідний сектор не містить застережень щодо обмеження участі завідувача науково-дослідного сектора юридичного забезпечення у виконанні договорів за науково-дослідною тематикою, а Посадові інструкції до посад, які обіймав позивач, не суперечить цьому Положенню.

Разом з тим Положення про науково-дослідний сектор та Посадова інструкція є локальними правовими актами, вони приймаються роботодавцем у межах його компетенції, створюють правові наслідки для осіб, на яких розповсюджуються, і входять до системи джерел трудового права. Проте Положення про науково-дослідний секторрозповсюджується на всіх працівників цього підрозділу і в ієрархії локальних правових актів, прийнятих ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці», має вищу юридичну силу, ніж Посадова інструкція окремих працівників.

Крім того, Посадові інструкції до посад, які обіймав позивач, поширюються лише на одного конкретного працівника і не можуть суперечити Положенню про науково-дослідний сектор, Загальному положенню про юридичну службу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1040 від 26 листопада 2008 року, відповідно до якої Положення про науково-дослідний сектор й було розроблено. А також не можуть суперечити статті 7 Закону України «Про колективні договори та угоди», а саме колективному договору між адміністрацією та первинною профспілковою організацією ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці», згідно з пунктом 5.1.1. якого адміністрація зобов'язується здійснювати оплату праці працівникам згідно з Положенням про оплату праці.

Частиною першою статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до частини сьомої статті 10 ЦПК України у разі невідповідності правового акту правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акту вищої юридичної сили.

Отже, суди у порушення вищевказаних положень закону, при визначенні функціональних обов'язків позивача надали перевагу Посадовій інструкції, а не Загальному положенню про юридичну службу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1040 від 26 листопада 2008 року, яка безспірно має вищу юридичну силу.

З огляду на викладене, ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» при обчисленні суми компенсації ОСОБА_3 за невикористану щорічну відпустку правомірно не врахував виплати індивідуальної винагороди за участь у складі робочих груп при виконанні господарських договорів за науково-дослідною тематикою.

Отже, віднесення виплат за виконання господарських договорів до основної заробітної плати є недопустимим.

У зв'язку з викладеним відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо розгляду заяви ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» про поворот виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він відмовляє в позові повністю. Оскаржуване рішення районного суду ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» було виконано 26 березня 2018 року, про що подано меморіальний ордер.

Разом з тим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Зазначене узгоджується зі змістом частини другої статті 445 ЦПК України, згідно з якою у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Оскільки судові рішення, що скасовуються, не ґрунтувались на повідомленню позивачем неправдивих відомостей або поданих ним підроблених документах, то підстав для повороту виконання рішення суду немає.

Також колегія суддів не вбачає підстав для притягнення ДУ «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» до відповідальності за зловживанням процесуальними правами за подання заяви про поворот виконання рішення суду, як про це просить ОСОБА_3, оскільки подання такого клопотання є реалізацією права на судовий захист і не свідчить про зловживання процесуальними правами.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 8 лютого 2018 року скасувати.

У задоволенні позовуОСОБА_3 до державної установи «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

У задоволенні клопотання державної установи «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» про поворот виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді