Подані позивачем "уточнення" чи "доповнення" до позову - не дивлячись на те що процесуальним законодавством такі не передбачені - мають розглядатися судом, а не призводити до залишення позову без розгляду (справа № 234/11607/20 від 12.01.2022 р.).

Фабула судового акту: Справа стосувалась визначення місця проживання дитини. Після подання позову батька, зустрічний позов - про визначення місця проживання дитини з нею - подала мама. Справу об’єднано в одне провадження. Після цього, допоки підготовче провадження не було закрите, мати подала ще “уточнений зустрічний позов”.

Ухвалою суду першої інстанції залишено уточнений зустрічний позов без розгляду. Суд мотивував тим, що чинним ЦПК України не передбачено такого документа як уточнена позовна заява, а передбачено лише подання заяви про збільшення або зменшення позовних вимог. Зі змісту уточненого зустрічного позову вбачається, що відповідач фактично підтримує ті ж самі зустрічні позовні вимоги, не збільшуючи та не зменшуючи їх.

Також суд виходив з того, що уточнений зустрічний позов підлягає залишенню без розгляду, якщо в провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між такими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Мати оскаржила ухвалу в апеляційному порядку, і апеляційний суд скасував цю ухвалу, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ВС КЦС пояснив порядок розгляду і оцінки таких заяв:

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі ''«Дія 97» проти України'' від 21 жовтня 2010 року).

У п. 6, 7 ч.2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

• Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
• Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно із ч.3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Водночас не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

ВС неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

• подання іншого (ще одного) позову, чи;
• збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи;
• об`єднання позовних вимог, чи;
• зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Отже у цій справі:

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що для з`ясування законності оскаржуваної в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції необхідно порівняти зміст першої зустрічної позовної заяви та зміст уточненого зустрічного позову.

Так, у первісно поданому зустрічному позові відповідач просила закінчити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, у позовних вимогах позивача відмовити в повному обсязі, визначити місце проживання дитини разом з матір`ю за місцем її реєстрації та стягнути понесені судові витрати - теж саме вона просила в уточненні зустрічної позовної заяви.

Тож оскільки предмет зустрічного позову не змінений, збільшення зустрічних позовних вимог не відбулось, а вона фактично змінила підстави та обґрунтування зустрічного позову, що передбачено приписами ст. 49 ЦПК України, отже, висновок суду першої інстанції про те, що мати подала новий позов про той самий предмет і з тих самих підстав є необґрунтованим.

Враховуючи, що відповідач до закінчення підготовчого засідання подала письмову заяву, якою, незважаючи на назву такої заяви, фактично лише змінила підстави позову, суд першої інстанції не вправі був залишати таку заяву без розгляду.

Аналізуйте судовий акт: Збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог є зміна кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку заявлено в позові, а не доповнення новими вимогами (ВС/КГС у справі № 922/404/19 від 09.07.2020);

УСІ без винятку апеляційні та касаційні скарги подані в порядку господарського судочинства підлягають оплаті судовим збором (ВС/ВП № 915/955/15 від 29.05.2018);

Звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору є правом суду, не його обов’язком, а сторона повинна довести суду таку необхідність (ВС/ВГС від 17 травня 2018р. у справі № 904/9117/17);

Зміна предмету або підстав позову: теорія та практика (ВС/КГС у справі № 916/1764/17 від 13 березня 2018р.).

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 234/11607/20

провадження № 61-15126св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Краматорської міської ради,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Канурної О. Д., Мальованого Ю. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Краматорської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Краматорської міської ради, Краматорський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, про визначення місця проживання дитини з батьком.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 07 вересня 2020 року відкрито провадження за вказаним позовом. Справу призначено до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження на 10:30 год 07 жовтня 2020 року.

22 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 07 жовтня 2020 року зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1

19 травня 2021 року ОСОБА_2 подала до суду уточнений зустрічний позов.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 07 червня 2021 року у складі судді Романенко К. С. уточнений зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради, про визначення місця проживання дитини залишено без розгляду.

Клопотання ОСОБА_2 про виключення із справи третіх осіб та залучення органів, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб задоволено частково.

Виключено зі складу учасників справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Краматорський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

В іншій частині клопотання відмовлено.

Підготовче судове засідання закрито.

Справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Краматорської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради, про визначення місця проживання дитини призначено до судового розгляду. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15:00 год 22 червня 2021 року у залі судових засідань Краматорського міського суду Донецької області.

Ухвала суду першої інстанції в частині залишення уточненого зустрічного позову без розгляду мотивована тим, що чинним ЦПК України не передбачено такого документа як уточнена позовна заява, а передбачено лише подання заяви про збільшення або зменшення позовних вимог. Зі змісту уточненого зустрічного позову вбачається, що відповідач фактично підтримує ті ж самі зустрічні позовні вимоги, не збільшуючи та не зменшуючи їх.

Також суд першої інстанції, керуючись частиною четвертою статті 257 ЦПК України, виходив з того, що уточнений зустрічний позов підлягає залишенню без розгляду, якщо в провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між такими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Постановою Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 07 червня 2021 року в частині залишення без розгляду уточненого зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради, про визначення місця проживання дитини скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 змінила підстави та обґрунтування зустрічного позову, що передбачено приписами статті 49 ЦПК України. Висновки суду першої інстанції про подання ОСОБА_2 нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав не знайшли свого підтвердження. У зв`язку з наведеним у суду першої інстанції не було підстав для застосування вимог частини четвертої статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Краматорського міського суду Донецької області.

08 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права та зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази.

Також заявник вказує, що суддям апеляційного суду заявлено відвід, у задоволенні якого було безпідставно відмовлено.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19), застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі ''«Дія 97» проти України'' від 21 жовтня 2010 року).

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно із частиною третьою статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 189 ЦПК України).

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Водночас не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що для з`ясування законності оскаржуваної в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції необхідно порівняти зміст першої зустрічної позовної заяви та зміст уточненого зустрічного позову.

Так, у первісно поданому зустрічному позові відповідач ОСОБА_2 просила закінчити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, у позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 за місцем її реєстрації та стягнути понесені судові витрати.

В уточненій зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 просила закінчити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, у позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 за місцем її реєстрації та стягнути понесені судові витрати.

Суд апеляційної інстанції встановив, що предмет зустрічного позову не змінений, збільшення зустрічних позовних вимог не відбулось, оскільки як у первісно поданому зустрічному позові, так і в уточненому зустрічному позові відповідач просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Відповідно до зазначеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач ОСОБА_2 фактично змінила підстави та обґрунтування зустрічного позову, що передбачено приписами статті 49 ЦПК України.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 подала новий позов про той самий предмет і з тих самих підстав є необґрунтованим.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 до закінчення підготовчого засідання подала письмову заяву, якою, незважаючи на назву такої заяви, фактично лише змінила підстави позову, суд першої інстанції не вправі був залишати таку заяву без розгляду.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд залишив без реагування клопотання позивача про витребування з суду першої інстанції усіх без винятку матеріалів справи, не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду, оскільки за наслідками витребування Верховним Судом письмових матеріалів цієї цивільної справи відсутні підстави вважати, що зазначені обставини призвели до неправильного вирішення справи апеляційним судом.

Щодо доводів про те, що вказану справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід

Відповідно до частин другої, третьої статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій визначається зборами суддів відповідного суду (частини перша-третя статті 33 ЦПК України).

Відповідно до статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу) якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справу правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або необ`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися за суб`єктивними та об`єктивними критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто те, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі. Згідно з об`єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі будь-які сумніви в його безсторонності. У кожній окремій справі необхідно вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, які свідчать про відсутність безсторонності суду.

Поняття незалежності та об`єктивної безсторонності тісно пов`язані між собою. З суб`єктивної точки зору, суд не повинен виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання. Об`єктивний підхід стосується надання судом необхідних гарантій для відсутності можливості будь-якого правомірного сумніву щодо безсторонності і незалежності суду.

Перевіряючи заяву представника позивача про відвід у контексті наведених у ній доводів та враховуючи зазначені вимоги закону, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні заяви про відвід суддів.

Повторний автоматизований розподіл справи проводився у зв`язку з перебуванням суддів у щорічній основній відпустці, що свідчить про вжиття апеляційним судом заходів щодо розгляду справи у розумний строк.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про відвід суддів є необґрунтованими, оскільки зазначені заявником обставини не вказують на порушення встановлених правил щодо визначення складу суду, необ`єктивність чи упередженість суддів у цій справі.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але цене може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров