Хоч отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обовязком, відсутність такого свідоцтва не є підставою для відмови у стягненні з нього боргу (ВС/КЦС, № 192/2761/14, від 23.05.18)

Фабула судового акта: Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) позивалось до особи про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що ТОВ свого часу був укладений договір, за яким воно набуло право вимоги за цим кредитним договором. 20 грудня 2013 року воно довідалося про смерть позичальника і предявило вимоги до спадкоємців шляхом направлення до державної нотаріальної контори відповідної претензії щодо виконання договірних зобовязань позичальника за кредитним договором. Спадщину після померлого позичальника прийняв відповідач.

Заочним рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позовних вимог ТОВ було відмовлено. При цьому суди виходили з відсутності доказів, які в порядку, передбаченому положеннями статей 57-60 ЦПК України 2004 року, визначають обсяг спадкового майна та його вартість відповідно до ст. 1282 ЦК України, а відтак суд позбавлений можливості зробити висновок щодо обсягу відповідальності спадкоємця (відповідача) .

Звертаючись з касаційною скаргою, ТОВ вказувало, що матеріали справи містять докази належності позичальнику на час його смерті автомобіля марки «Renault», модель Kangoo, який перебуває у заставі товариства, 9/10 частин житлового будинку та 9/10 частини в єдиному комплексі будівель.

Посилався скаржник також і на те, що отримання свідоцтва про право на спадщину є виключно правом, а не обовязком спадкоємця, тому відсутність у нього такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. За нормами ч. 2 ст. 1282 ЦК України кредитор не позбавлений можливості у разі відмови спадкоємців від обовязкового одноразового платежу предявити вимогу про стягнення суми боргу, яка має бути задоволена судом з урахуванням вартості спадкового майна, звернення стягнення на яке, за наявності рішення суду, буде здійснено в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

І хоча ВС/КЦС цю справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, його висновки заслуговують на увагу, зокрема:

- спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора;

- спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості;

- отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину є його правом, а не обовязком, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні предявлених до нього вимог кредитора;

- у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину та не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Отже, якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов’язку, передбаченого ст. 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Оскільки зі смертю боржника зобовязання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст.1282 ЦК України щодо обовязку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому ч. 2 цієї статті.

Аналізуйте судовий акт: Якщо нотаріусу не подані документи, які підтверджують місце відкриття спадщини, то спадщина відкривається за місцезнаходженням нерухомого майна спадкодавця (ВССУ від 7 вересня 2017р. у справі № 521/4123/16-ц)

Заповіт є одностороннім правочином і може бути визнаний судом нікчемним тільки при зазначенні в рішенні спеціальної підстави передбаченої ст. 1257 ЦК України (ВСУ від 6 вересня 2017р. у справі № 6-2424цс16)

Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем (ВС/КЦС,справа № 484/747/17, 10.01.19)

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває це право, але до нього переходять майнові права, які належали спадкодавцеві (справа № 638/6703/16-ц, 19.10.17)

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 192/2761/14

провадження № 61-4724св18

Верховний Суд у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С.О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року у складі судді Омелюх В. М. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Пономарь З. М., Черненкової Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування заявлених вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» посилалося на те, що 18 травня 2012 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПростоФінанс» (далі - ТОВ «ПростоФінанс») укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким воно набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 02003099452, укладеним між ТОВ «ПростоФінанс» та ОСОБА_2 20 грудня 2013 року воно довідалося про смерть позичальника ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. 18 березня 2014 року воно пред'явило вимоги до спадкоємців шляхом направлення до Солонянської державної нотаріальної контори відповідної претензії щодо виконання договірних зобов'язань позичальника за кредитним договором. 25 липня 2014 року воно повторно направило запит до нотаріальної контори, на який отримало відповідь, що спадщину після померлого позичальника ОСОБА_2 прийняла в установленому законом порядку його донька ОСОБА_1 ОСОБА_2 не виконував належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 27 вересня 2013 року в нього утворилася заборгованість у розмірі 29 005, 89 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Заочним рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності доказів, які в порядку, передбаченому положеннями статей 57-60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), визначають обсяг спадкового майна та його вартість відповідно до статті 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а відтак суд позбавлений можливості зробити висновок щодо обсягу відповідальності спадкоємця ОСОБА_1 Крім того, вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям в натурі, про що позивачем вимоги не заявлялися.

У червні 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 рокуі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що матеріали справи містять докази належності ОСОБА_2 на час його смерті автомобіля марки «Renault», модель Kangoo, який перебуває у заставі товариства, 9/10 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та 9/10 частини в єдиному комплексі будівель АДРЕСА_2. Ухвалами апеляційного суду було призначено будівельно-технічну експертизу для визначення вартості нерухомого майна та судово-товарознавчу експертизу для визначення вартості автомобіля, однак ці експертизи не були проведені з вини відповідача. Крім цього, судами не враховано, що договором застави визначено вартість автомобіля в розмірі 93 470,34 грн. Вартість автомобіля повністю покриває борг ОСОБА_2 в особі його спадкоємця ОСОБА_1 Отримання свідоцтва про право на спадщину є виключно правом, а не обов'язком спадкоємця, тому відсутність у нього такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. За нормами частини другої статті 1282 ЦК України кредитор не позбавлений можливості у разі відмови спадкоємців від обов'язкового одноразового платежу пред'явити вимогу про стягнення суми боргу, яка має бути задоволена судом з урахуванням вартості спадкового майна, звернення стягнення на яке, за наявності рішення суду, буде здійснено в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». 26 березня 2014 року дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, тобто в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті батька.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі і витребувано її матеріали з Солонянського районного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу № 192/2761/14 передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Установлено, що 27 червня 2007 року між ТОВ «ПростоФінанс» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 02003099452, за умовами якого позичальник отримав кредит для придбання автотранспортного засобу марки «Renault», модель Kangoo, у розмірів 93 470,34 грн під 14,5 % річних від непогашеної суми кредиту на строк до 7 жовтня 2012 року.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 передав ТОВ «Простофінанс» у заставу зазначений вище транспортний засіб, на підтвердження чого було укладено договір застави транспортного засобу від 27 червня 2007 року № 02003099452, обтяження за яким було зареєстровано позикодавцем 16 липня 2007 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за реєстраційним номером 5308441.

Згідно зі статтями 512 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

18 травня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ПростоФінанс» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ТОВ «ПростоФінанс» відступило ТОВ «Кредитні Ініціативи» право вимоги за кредитними договорами, укладеними між ТОВ «ПростоФінанс» та фізичними особами, в тому числі за договором від 27 червня 2007 року № 02003099452.

26 червня 2012 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) було внесено зміни в частині обтяжень.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що 29 жовтня 2013 року відділом актів цивільного стану реєстраційної служби Солонянського районного управління юстиції у Дніпропетровській області вчинено актовий запис № 239.

Після смерті боржника ОСОБА_2 Солонянською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області була відкрита спадкова справа № 122/2014.

ОСОБА_1 є спадкоємцем (дочкою) померлого ОСОБА_2 Вона прийняла спадщину, звернувшись в установленому законом порядку до нотаріуса з відповідною заявою, однак станом на 29 липня 2014 року свідоцтво про право на спадщину не отримала.

Згідно з частиною першою статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (частина друга статті 1281 ЦК України).

У грудні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» стало відомо про смерть ОСОБА_2

18 березня 2014 року, тобто у строк, визначений статтею 1281 ЦК України, ТОВ «Кредитні ініціативи» як кредитор померлого спадкодавця направило до Солонянської державної нотаріальної контори претензію до спадкоємців ОСОБА_2

29 липня 2014 року Солонянська державна нотаріальна контора повідомила ТОВ «Кредині ініціативи» про те, що після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відкрита спадкова справа, спадщину прийняла в установленому законом порядку дочка померлого - ОСОБА_1, яка була ознайомлена з претензією.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину є його правом, а не обов'язком, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні пред'явлених до нього вимог кредитора.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК Україниспадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16.

Спадкування , тобто перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.

Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.

Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки на нового боржника.

Право на захист є складовою суб'єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Відповідно до усталеної судової практики судами традиційно визнавались за кредиторами спадкодавця права на вимогу до спадкоємців щодо виконання зобов'язань попереднього боржника, спадкодавця.

Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І «Основні положення», у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв'язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.

Верховний Суд дійшов висновку, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов'язку в натурі.

Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майноё яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов'язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.

Зазначені правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18).

Встановлено , що померлому спадкодавцеві ОСОБА_2 на день його смерті належало майно у вигляді транспортного засобу марки «Renault», модель Kangoo, 2006 року випуску, об'єм двигуна 1390, шасі (рама, кузов, коляска) НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, а також, за інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: 9/10 частини житлового будинку по АДРЕСА_1; 9/10 частини єдиного комплексу будівель по АДРЕСА_2. Відомості про вартість майна відсутні.

Ухвалами Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2015 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу та судово-товарознавчу експертизу щодо з'ясування вартості спадкового майна і зупинено провадження у справі на час проведення експертиз.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2016 року відновлено провадження у справі, оскільки справа було повернута з експертної установи, а експертизи не проведені.

Не проведення експертиз, призначених судом для встановлення вартості майна, яке було передане спадкоємцю боржника, обумовлено тим, що не було надано додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертиз, а також не було надано автомобіль для огляду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2015 року про призначення експертиз скасовано (а. с. 24 т. 2).

Судами встановлено, що станом на 27 вересня 2013 року в ОСОБА_2 утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 24 413,72 грн, за відсотками та комісією - 4 592,17 грн., а всього - 29 005,89 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком.

Виходячи з викладеного, ТОВ «Кредитні ініціативи» вправі вимагати стягнення суми заборгованості за кредитним договором з відповідача, оскільки обов'язок спадкоємця боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум за тілом позики та іншими нарахуваннями за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

За змістом наведених правових норм доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Отже, мета доказування - з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок з доказування. Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

За наведених обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відмову в позові з тих підстав, що позивач не заявляв вимоги про накладення стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям в натурі, і що відсутні докази, які визначають обсяг спадкового майна та його вартість, ґрунтується на неправильному застосуванні судами вищенаведених норм матеріального права і зроблений з порушенням норм процесуального права.

Разом з тим суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити нове рішення у справі з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 158 ЦПК України 2004 року розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК України 2004 року.

Частиною третьою статті 74 ЦПК України2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення- особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Згідно з частиною четвертою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення -завчасно.

Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Таким чином, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи може свідчити розписка.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Всупереч наведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ суд першої інстанції розглянув і вирішив справу за відсутності відповідача ОСОБА_1, щодо якої відсутні відомості про її належне повідомлення про час та місце розгляду справи, чим порушив конституційне право відповідача на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази та навести свої аргументи щодо пред'явлених до неї вимог.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд всупереч вимогам статей 304 305 ЦПК України 2004 року допущені місцевим судом помилки не виправив і також розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленої про час і місце її розгляду.

В матеріалах справи взагалі відсутні дані про те, що до ОСОБА_1 у будь-який спосіб була доведена інформація про перебування у провадженні суду цієї цивільної справи, в якій вона є відповідачем, що унеможливило справедливий розгляд справи та встановлення обставин, які входять у предмет доказування і мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права при розгляді цієї справи допущені судами обох попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, вирішити заявлені клопотання з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» частково задовольнити.

Заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко В.О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний