Апеляційний суд вправі повторно досліджувати докази навіть і за відсутності відповідного клопотання сторони (ВС/ККС у справі № 180/1597/17 від 20.10.2021)

Фабула судового акту: Положеннями частини 3 статті 403 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як вбачається із вказаної норми підставою для проведення судом повторного дослідження доказів є відповідне клопотання сторони.

Але ККС вважаю, що із урахуванням принципу диспозитивності заявлення такого клопотання не є обов’язковим.

У даній справі стороною захисту на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що докази у справі якими суди обґрунтовували наявність провини обвинуваченого в вчиненні злочину є недопустимими, але апеляційний суд на вказаний факт ваги не звернув.

ККС, переглядаючи справу, визнав вказані доводи визнав слушними та скаргу задовольнив.

Приймаючи таке рішення суд касаційної інстанції послався на те, що належний апеляційний перегляд забезпечує реалізацію права кожного на справедливий суд; перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції; виправлення помилок у застосуванні норм матеріального чи процесуального права; недопущення виконання незаконних і необґрунтованих судових рішень.

Той факт, що жодна зі сторін не заявляла клопотання про повторне дослідження доказів, не виключає права апеляційного суду в цьому випадку безпосередньо дослідити докази, керуючись загальними засадами кримінального провадження. За приписами ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені у ч. 1 ст. 7 КПК України.

Якщо апеляційний суд у ході перевірки кримінального провадження в порядку апеляційної процедури вбачає можливу відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженої особи в обсязі пред`явленого обвинувачення або можливість поліпшення становища такої особи в інший спосіб, він повинен за власною ініціативою безпосередньо дослідити необхідні докази, адже до цього спонукають завдання кримінального провадження, вказані у ст. 2 КПК України, та необхідність дотримання інших його засад, зокрема верховенства права, презумпції невинуватості й забезпечення доведеності винуватості, і це не суперечить такій засаді кримінального провадження, як диспозитивність.

Аналізуйте судовий акт: Неповідомлення обвинуваченого про призначення експертизи, позбавлення можливості брати участь в її проведенні, має наслідком визнання висновку експерта неналежним доказом (Христинівський районний суд Черкаської області № 706/1113/20 від 25.10.2021 р.)

ВС/ККС: Повторне дослідження обставин та доказів апеляційним судом є правом, а не обов`язком суду (ВС/ККС у справі № 154/2975/17 від 16.03.2021)

Формальний підхід до перевірка доводів засудженого, щодо незаконних методів ведення слідства є недопустимим (ВС/ККС у справі №752/6631/18-к від 13.04.2021)

Апеляційний суд має перевіряти ВСІ доводи скарги, що можуть вплинути на правомірність вироку, навіть якщо захисник не наводив їх в суді першої інстанції (ККС/ВС у справі № 759/833/18 від 28.04.2021)

Постанова

іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 180/1597/17

провадження № 51-1413км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г.М.,

суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Голубенко О.В.,

прокурора Подоляка М.С.,

в режимі відеоконференції засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040330000550,

за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України

(далі - КК),

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Левченка Анатолія Васильовичана вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2021 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 вересня

2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого

ч. 2 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання період його затримання

з 22 по 24 липня 2017 року та період тримання під вартою з 11 жовтня 2018 року до 05 червня 2019 року включно.

Судом вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

За вироком суду 22 липня 2017 року приблизно о 16 годині 10 хвилин ОСОБА_1 після телефонного дзвінка ОСОБА_2 з проханням про допомогу, а саме заспокоїти

її знайомого ОСОБА_3 , який перебував у неї вдома та завдавав їй тілесних ушкоджень, разом із ОСОБА_4 зайшли на подвір`я домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_2 . Виявивши, що двері та вікна до житлового будинку зачинені, ОСОБА_1 через хвіртку вікна проник усередину будинку, де перебували ОСОБА_3 і ОСОБА_2 . У цей час між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникла сварка, в ході якої останній обома руками взяв за шию ОСОБА_1 , у якого виник злочинний умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 . Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, ОСОБА_1 кулаками завдав не менше семи ударів у ділянку голови та не менше 20 ударів руками та ногами у ділянку тулуба потерпілого ОСОБА_3 , чим спричинив йому тілесні ушкодження, які у своїй сукупності розглядаються як сумісна тупа травма голови і тулуба, і за ознакою небезпеки для життя належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Після цього ОСОБА_1 вивів потерпілого ОСОБА_3 за межі домоволодіння та залишив його там, а потім направився в бік свого домоволодіння.

Цього ж дня о 16 годині 50 хвилин потерпілий ОСОБА_3 швидкою медичною допомогою був доставлений до КЗ «Марганецька центральна міська лікарня» ДОР», де в реанімаційному відділенні помер о 17 годині 20 хвилин від сумісної тупої травми голови і тулуба.

Також під час дослідження трупа виявлені тілесні ушкодження, які утворилися прижиттєво від ударної дії тупого твердого предмета (предметів) або в ході ударів

о такий (такі) та мають ознаки легких тілесних ушкоджень і в прямому

причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті не перебувають.

У ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження, які належать до середнього ступеня тяжкості, а також легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, легкі тілесні ушкодження, які мають незначні скороминущі наслідки.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 15 січня 2021 року залишив апеляційні скарги обвинуваченого, захисника та прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і закрити кримінальне провадження.

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений зазначає, що в його діях наявна необхідна оборона, він захищав своє життя та життя ОСОБА_2 від протиправних дій

ОСОБА_3 , який перебував на обліку в лікаря-психіатра з хворобою параноїдна шизофренія та намагався позбавити їх життя. Вказує, що він завдав ОСОБА_3 не більше двох ударів в обличчя, бо останній душив його. А тому, на думку засудженого, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував ст. 36 КК.

Засуджений також зазначає, що суд не дослідив дисків із записами слідчих дій, зокрема слідчих експериментів, а це на його переконання є порушенням вимог ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

За його твердженням, судом допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме взято до уваги докази, здобуті з порушенням норм КПК, та не проведено ряду експертиз.

Засуджений вказує, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення та не встановлені докази його винуватості, а тому кримінальне провадження підлягає закриттю.

Захисник Левченко А.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і закрити кримінальне провадження.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник зазначає, що у діях засудженого ОСОБА_1 наявні ознаки необхідної оборони, він побоювався за життя ОСОБА_2 та за своє життя, оскільки були реальні підстави вважати, що ОСОБА_3 може задушити їх. Коли загроза життю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відпала, останній не завдавав тілесних ушкоджень ОСОБА_3 .

На думку захисника, висновок суду про винуватість засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведено, а обвинувачення ґрунтується на припущеннях. Правильно кваліфікувати дії ОСОБА_1 можна лише після проведення додаткових судово-медичних експертиз.

Захисник указує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотань про призначення психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_1 , а апеляційний суд проігнорував таке клопотання та не розглянув його.

У касаційній скарзі наведено доводи про те, що експерт провела експертизу, не будучи присутньою під час слідчих експериментів, а зміст протоколу, як було встановлено судом, є нечитабельним, отже, не зрозуміло на підставі чого експерт зробила свої висновки. Здійсненого слідчим письмового відображення змісту вказаного протоколу учасники слідчих експериментів не читали і не підписували, а тому цей доказ не може бути врахований судом, а висновки додаткових експертиз, проведених на підставі цих експериментів, є недопустимими доказами.

На думку захисника, недопустимим доказом є і протокол огляду предмета від

19 вересня 2017 року, оскільки огляд проведено не спеціалістом у сфері медицини.

У касаційній скарзі також зазначено про порушення судом вимог ст. 23 КПК, оскільки до справи долучений протокол допиту ОСОБА_2 , яку в судовому засіданні не було допитано. Всупереч вимогам ч. 3 ст. 349 цього Кодексу суд не з`ясовував думки учасників стосовно дослідження речових доказів.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 підтримав вимоги касаційних скарг та просив їх задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, вважав їх необґрунтованими.

Захисник Левченка А.В. подав клопотання про здійснення касаційного розгляду без його участі.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, про причини неявки не повідомили, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості

ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, послався на досліджені

під час судового розгляду письмові докази, які визнав належними та допустимими,

а саме: протокол огляду місця події від 22 липня 2017 року, довідку чергового лікаря

КП «Марганецька центральна міська лікарня» від 22 липня 2017 року, лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_3 від 24 липня 2017 року № 140, висновок експерта № 140-Е від 22 липня 2017 року, протокол огляду предмета від 22 липня 2017 року, направлення на огляд особи з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 23 липня 2017 року, протокол огляду трупа від 24 липня 2017 року, протокол огляду предмета від 19 вересня 2017 року, висновки експертів від 01 вересня 2017 року № 859/Н, № 1014, № 855/Н, № 860/Н, від 02 серпня 2017 року № 853/Н, від

29 серпня 2017 року № 854/Н, від 31 серпня 2017 року № 856/Н, № 857/Н, № 858/Н, від 14 вересня 2017 року № 140-Е-Д-1, № 140-Е-Д-2, протокол проведення слідчого експерименту від 06 вересня 2017 року з відеозаписом, повідомленням про зміну раніше повідомленої підозри від 20 вересня 2017 року, висновок судово-психіатричного експерта від 07 березня 2017 року № 42. Також суд допитав обвинуваченого

ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Оцінивши сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Левченка А.В., апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та розміру призначеного обвинуваченому покарання, і залишив апеляційні скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За приписами статей 370 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Тобто закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався та належним чином

не перевірив доводів сторони захисту, викладених у поданих апеляційних скаргах.

Як убачається зі змісту апеляційних скарг та оскарженої ухвали апеляційного суду, засуджений апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що він не мав наміру нікого калічити або вбивати, він захищав життя ОСОБА_2 і своє життя, наніс тільки два удари в обличчя потерпілому, коли потерпілий його душив, а коли ОСОБА_3 відпустив його шию, він не бив його ні руками ні ногами. Захисник стверджував крім іншого про те, що засуджений ОСОБА_1 захищав своє життя та життя ОСОБА_2 , а коли загроза їх життю відпала, він припинив наносити тілесні ушкодження потерпілому. Отже в апеляційних скаргах сторона захисту стверджувала про те, що ОСОБА_1 здійснював захист від суспільно-небезпечних дій ОСОБА_3 .

Втім апеляційний суд зазначених доводів сторони захисту не перевірив, мотивів до спростування і визнання їх необґрунтованими в ухвалі не навів, обмежився перерахуванням доказів, покладених в основу вироку та твердженням про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з правильністю встановлення фактичних обставин, установлених місцевим судом, що в ході сварки потерпілий ОСОБА_3 обома руками взяв за шию ОСОБА_1 , у якого виник злочинний умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 . Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, ОСОБА_1 кулаками обох рук завдав не менше семи ударів у ділянку голови та не менше 20 ударів руками та ногами у ділянку тулуба потерпілого ОСОБА_3 , чим спричинив йому тілесні ушкодження, які у своїй сукупності розглядаються як сумісна тупа травма голови й тулуба і за ознакою небезпеки для життя належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Будь-яких інших обставин, які додатково характеризують обстановку та механізм заподіяння тілесних ушкоджень, зокрема, послідовність нанесення ударів, взаємне розташування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 один до одного, характер і спрямованість дій ОСОБА_3 після завдання йому першого з ударів і наступних за ним, а також того, що ОСОБА_1 продовжив наносити удари після того як ОСОБА_3 припинив стискання його шиї і загроза життю відпала, судами попередніх інстанцій не встановлено.

Як відомо, відповідно до ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, спрямованість, мета та межі вчинення дій особою, яка захищається, де шкода, завдана особі, яка здійснює посягання, має відповідати суспільній небезпечності посягання та обстановці захисту.

Стан необхідної оборони існує лише протягом наявності суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент. Право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоровью), а його кінцевим моментом є припинення таких дій і усвідомлення (реальна можливість усвідомлення) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка здійснює посягання, суспільно-небезпечних дій.

Заподіяння шкоди особі, яка здійснює посягання, обумовлено необхідністю негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди нападнику, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

Водночас оскаржена ухвала апеляційного суду не містить мотивів до спростування тверджень сторони захисту про наявність такої загрози для життя і здоров`я засудженого внаслідок вчинених ОСОБА_3 дій. Доводи апеляційних скарг засудженого та його захисника про те, що ОСОБА_1 здійснював захист від суспільно-небезпечного посягання в аспекті застосування приписів ст. 36 КК не знайшли оцінки за наслідками апеляційного перегляду в межах фактично встановлених обставин вчинення діяння, інкримінованого за ч. 2 ст. 121 КК.

Отже, належним чином не перевіривши доводів у апеляційних скаргах сторони захисту, не навівши достатніх мотивів до визнання їх необґрунтованими, не перевіривши відповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про залишення вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 без змін.

Належний апеляційний перегляд забезпечує реалізацію права кожного на справедливий суд; перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції; виправлення помилок у застосуванні норм матеріального чи процесуального права; недопущення виконання незаконних і необґрунтованих судових рішень.

Той факт, що жодна зі сторін не заявляла клопотання про повторне дослідження доказів, не виключає права апеляційного суду в цьому випадку безпосередньо дослідити докази, керуючись загальними засадами кримінального провадження. За приписами ч. 6 ст. 9 КПК, у випадках коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені у ч. 1 ст. 7 КПК.

Якщо апеляційний суд у ході перевірки кримінального провадження в порядку апеляційної процедури вбачає можливу відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженої особи в обсязі пред`явленого обвинувачення або можливість поліпшення становища такої особи в інший спосіб, він повинен за власною ініціативою безпосередньо дослідити необхідні докази, адже до цього спонукають завдання кримінального провадження, вказані у ст. 2 КПК, та необхідність дотримання інших його засад, зокрема верховенства права, презумпції невинуватості й забезпечення доведеності винуватості, і це не суперечить такій засаді кримінального провадження,

як диспозитивність.

Допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Враховуючи викладене, касаційні скарги засудженого та його захисника підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду слід урахувати наведене, ретельно перевірити доводи у апеляційних скаргах сторони захисту, дати їм належну оцінку із зазначенням мотивів прийнятого рішення та ухвалити рішення, яке б відповідало вимогам статей 370 419 КПК.

Інші доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів убачає такими, що можуть бути перевірені в ході нового апеляційного розгляду.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Левченка Анатолія Васильовича задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити з-під варти.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді