Явка з повинною отримана із порушенням прав є «отруєним деревом», а тому похідні від неї докази є недопустимими (ВП/ВС у справі № 1-305/2009 від 29.04.2020)

Фабула судового акту: Доктрина «плодів отруєного дерева» не відображена у жодному із законодавчих актів, а є, насамперед, сталою судовою практикою, яка спочатку знайшла своє відображення у рішеннях Європейскього суду з прав людини (Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України»), а вже потім і в судових рішеннях національних судів.

Суть цієї доктрини полягає у тому, що у разі якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його (джерела) допомогою, також будуть вважатися неналежними.

Розвиток цієї доктрини полягає у тому, що судам необхідно надавати оцінку допустимості всього ланцюга доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу.

У даній справі особу було засуджено за вчинення розбою (ст. 187 КК України) та незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України).

У подальшому вказану справу розглядав Європейський Суд з прав людини, який у своєму рішенні констатував порушення прав засудженого визначених у статті 3 Конвенції у її матеріальному аспекті у зв`язку з жорстоким поводженням працівників міліції із заявником; статті 3 Конвенції у її процесуальному аспекті у зв`язку з непроведенням ефективного розслідування твердження заявника про жорстоке поводження працівників міліції на національному рівні.

ЄСПЛ, зокрема, було визнано, що заявник зазнав жорстокого поводження під час затримання, у результаті якого року написав «явку з повинною». Ця явка була частиною доказів проти нього. За таких обставин, незалежно від впливу зізнавапьних показань заявника на результат кримінального провадження щодо нього, ЄСПЛ дійшов висновку, що цей доказ призвів до несправедливості кримінального провадження та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

У зв’язку із цим рішення національних судів були переглянуті Великою Палатою Верховного Суду.

Переглядаючи вказану справу ВП ВС вказала, що допустимість в якості доказів показань, отриманих в результаті катування або інших видів жорстокого поводження у порушення статті 3 Конвенції, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправедливості в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової цінності відповідних тверджень і від того, чи мало їх використання вирішальним для засудження підсудного судом

Одночасно застосування доктрини «плодів отруєного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел не пов`язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу.

Зазначені логічні операції не потребують здійснення дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.

Аналізуйте судовий акт: Протокол огляду місця події, що отриманий з істотним порушенням вимог КПК, правильно визнано судом недопустимим доказом, як і зазначені в ньому дані (ВС/ККС, № 755/6685/17,13.02.20)

Розмова з працівником поліції, в якій обговорено деталі вчиненого злочину, у будь-якому випадку має бути оформлена ПРОТОКОЛОМ про допит. Інший порядок –НЕЗАКОННИЙ (ВС/ККС № 666/5448/15-к від 05.03.2020)

Демонстрація зовнішності особи тому хто впізнає до проведення впізнання тягне за собою недопустимість такого доказу (ВС/ККС № 761/2021/16-к від 18.12.2019)

Отримання доказів до внесення відомостей до ЄРДР тягне за собою визнання таких доказів недопустимими (ВС/ККС № 607/14707/17 від 07.08.2019)

Не роз’яснення підозрюваному права щодо відмови свідчити проти себе під час проведення слідчої дії є підставою для визнання доказу недопустимим (ВС/ККС № 586/1121/16-к від 03.07.2018)

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 1-305/2009

Провадження № 13-97зво19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Яновської О.Г.,

суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Сергійчук Л.Ю.,

прокурора Трояна О.Л.,

розглянула кримінальну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанови Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і

В С Т А Н О В И Л А:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів

1. Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених частиною 4 статті 187, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК), та із застосуванням ст. 70 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна.

2. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , щодо яких питання про перегляд судових рішень не ставиться.

3. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, діючи за попередньою змовою групою осіб разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 08 січня 2007 року в м. Києві вчинив розбійний напад з метою заволодіння майном ТОВ «Лаура», із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я осіб, що зазнали нападу, і з погрозою застосування такого насильства, внаслідок чого заволодів майном на загальну суму 440754,71 грн., а також незаконно заволодів з проникненням у сховище транспортним засобом, належним ТОВ «Техномаркет Аладін », вартістю 50170, 46 грн.

4. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

5. Постановою Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року відмовлено у витребуванні матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

6. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 28412/10) від 21 листопада 2019 року, яке набуло статусу остаточного (далі - Рішення ЄСПЛ), констатовано порушення щодо ОСОБА_1 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), зокрема, статті 3 Конвенції у її матеріальному аспекті у зв`язку з жорстоким поводженням працівників міліції із заявником; статті 3 Конвенції у її процесуальному аспекті у зв`язку з непроведенням ефективного розслідування твердження заявника про жорстоке поводження працівників міліції на національному рівні; статей 3 та 13 Конвенції у зв`язку з неналежними побутовими умовами тримання заявника під вартою у Коростенській виправній колонії № 71, Райківській виправній колонії № 73 та Білоцерківській виправній колонії № 35 та відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим; частини 1 статті 6 Конвенції у зв`язку використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника (пункти 88, 98, 128, 132, 140 Рішення ЄСПЛ).

7. В решті вимог заява ОСОБА_1 визнана неприйнятною та необґрунтованою відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції (пункти 105, 142 Рішення ЄСПЛ).

8. ЄСПЛ зазначив, що прийняття зізнань, отриманих з порушенням статті 3, автоматично призводить до несправедливості відповідного кримінального провадження у цілому, незалежно від того, чи було їх використання вирішальним для засудження підсудного.

9. Суд визнав, що заявник зазнав жорстокого поводження під час затримання, у результаті якого 11 січня 2007 рокунаписав «явку з повинною». Ця явка була частиною доказів проти нього.

10. За таких обставин, незалежно від впливу зізнавапьних показань заявника від 11 січня 2007 року на результат кримінального провадження щодо нього, ЄСПЛ дійшов висновку, що цей доказ призвів до несправедливості кримінального провадження та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункти 137-140 рішення ЄСПЛ).

11. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_1 12 000 (дванадцять тисяч) євро на відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

Рух справи за заявою про перегляд судових рішень

12. 06 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року щодо нього у зв`язку із встановленням ЄСПЛ у рішенні «ОСОБА_1 проти України» від 21 листопада 2019 року порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

13. Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями у провадженні № 13-97зво19 від 06 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 призначено судді-доповідачу Єленіній Ж. М.

14. 10 грудня 2019 року суддя Великої Палати Верховного Суду Єленіна Ж. М. заявила самовідвід від участі у розгляді заяви ОСОБА_1 , мотивувавши тим, що 11 листопада 2009 року колегією суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва, до складу якої вона входила, постановлено ухвалу про залишення без змін вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року.

15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року заяву про самовідвід судді Великої Палати Верховного Суду Єленіної Ж.М. задоволено.

16. Відповідно до розпорядження керівника апарату Верховного Суду від 11 грудня 2019 року № 31/0/30-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» призначено повторний автоматизований розподіл заяви засудженого ОСОБА_1 про перегляд рішень суду (провадження № 13-97зво19).

17. Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями у провадженні № 13-97 зво19 від 11 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 призначено судді-доповідачу Яновській О. Г.

18. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху, із зазначенням недоліків заяви, та встановлено строк, необхідний для їх усунення.

19. На виконання вказаної ухвали, в межах встановленого судовим рішенням строку, ОСОБА_1 повторно надіслав на адресу Суду заяву про перегляд судових рішень в зв`язку із виключними обставинами з обґрунтуванням наведених вимог.

20. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 08 січня 2020 року розглянуто заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків, витребувано з Деснянського районного суду м. Києва матеріали кримінальної справи № 1-305/2009 щодо ОСОБА_1 , витребувано з Міністерства юстиції України автентичний переклад рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» від 21 листопада 2019 року та відкрито провадження у справі за заявою засудженого про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами.

21. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 призначено до розгляду.

ІІ. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника

22. У заяві ОСОБА_1 посилається на те, що встановлені порушення Конвенції, зокрема, використання доказів, отриманих під катуванням заявника, для забезпечення його засудження зробило кримінальне провадження в цілому несправедливим.

23. Посилаючись на вимоги Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), ОСОБА_1 М. А. просить скасувати вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року та постановити новий вирок, яким його виправдати.

Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження

24. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час його проведення. Клопотань про особисту участь в судовому розгляді його заяви не подавав.

25. Під час судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду прокурор заперечував проти задоволення заяви засудженого в частині скасування судових рішень. Вважав, що порушення Конвенції, встановлені ЄСПЛ, дають підстави для застосування заходів індивідуального характеру щодо ОСОБА_1 у вигляді зміни постановлених щодо нього судових рішень шляхом визнання доказів, отриманих з порушенням статті 3 Конвенції, недопустимими. Прокурор Троян О.Л. зазначив, що вина ОСОБА_1 доведена показаннями співучасників, потерпілих, свідків, протоколами відтворення обстановки та обставин події, огляду місця події та іншими доказами, сукупність яких є достатньою для доведення вини заявника у скоєні інкримінованих йому злочинів.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ

Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції

26. Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» від 21 листопада 2019 року набуло статусу остаточного у день його винесення відповідно до пункту 2 статті 28 Конвенції.

27. ЄСПЛ зазначив, що стосовно особи, яка позбавлена свободи, або взагалі, якій протистоять працівники правоохоронних органів, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було викликано суворою необхідністю внаслідок власної поведінки особи, принижує людську гідність та є порушенням права, гарантованого статтею 3 Конвенції (пункт 83 Рішення ЄСПЛ).

28. Суд акцентує увагу, що через п`ять днів після затримання заявника 16 січня 2007 року судово-медичною експертизою було встановлено наявність в нього великих синців на голові та тулубі, а також саден на коліні та руці. Хоча експерт кваліфікував ушкодження як «легкі», він зазначив, що вони утворилися у результаті щонайменше дванадцяти ударів тупими предметами. Він також підтвердив, що вони могли бути заподіяні 11 або 12 січня 2007 у спосіб, описаний заявником (пункти 10, 84 Рішення ЄСПЛ).

29. На думку Суду заявник надав достатньо послідовний та детальний опис обставин, за яких він зазнав цих тілесних ушкоджень. Згідно з його твердженнями він зазнав нападу двох працівників міліції, які намагались отримати від нього зізнавальні показання у вчиненні злочину. Хоча вони заперечили правдивість тверджень заявника, національні органи державної влади не надали жодного пояснення щодо походження його тілесних ушкоджень (пункти 8, 85 рішення ЄСПЛ).

30. У цій справі ЄСПЛ звертає увагу на те, що, як встановлено національними органами державної влади, затримання заявника було офіційно задокументовано із затримкою в один день, і що саме у той день він написав «явку з повинною». На думку Суду, сам факт того, що заявник зізнався у вчиненні злочину під час незадокументованого затримання за відсутності таких процесуальних гарантій, як доступ до захисника, та відмовився від зізнавальних показань невдовзі після цього, створює враження, що його зізнавальні показання могли бути надані недобровільно (див. для порівняння рішення у справі «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункт 63, від 07 листопада 2013 року). Цей факт, підтверджений доказами щодо тілесних ушкоджень, породжує обґрунтовану презумпцію застосування працівниками міліції фізичного жорсткого поводження, щоб зламати психологічний опір заявника з метою отримання зізнавальних показань (пункт 86 Рішення ЄСПЛ).

31. За таких обставин та з огляду на обов`язок держави надати правдоподібне пояснення щодо тілесних ушкоджень, отриманих особою, яка знаходиться під контролем міліції, ЄСПЛ дійшов висновку, що Уряд належним чином не встановив, що тілесні ушкодження заявника виникли за обставин, що виключають жорстоке поводження під час затримання, як стверджував заявник (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року), що в свою чергу свідчить про порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції (пункти 87-88 Рішення ЄСПЛ).

32. Оскільки у цій справі міжнародна судова установа встановила, що держава-відповідач несе відповідальність за статтею 3 Конвенції у зв`язку із жорстоким поводженням із заявником, то органи державної влади були зобов`язані провести його розслідування відповідно до визначених прецедентною практикою ЄСПЛ критеріїв ефективності (пункт 94 Рішення ЄСПЛ).

33. Разом з тим, 15 січня 2007 року заявник поскаржився органу державної влади на жорстоке поводження з ним після його затримання. Його твердження були підкріплені висновком судово-медичної експертизи від 16 січня 2007 року. Проте, 15 березня 2007 року прокуратура винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи з цього питання, встановивши відсутність в діях працівників міліції складу злочину. Зрештою цю постанову було залишено без змін судами трьох інстанцій (пункти 9, 10, 12, 16, 95 Рішення ЄСПЛ).

34. ЄСПЛ вважає це достатнім для висновку, що заявнику було відмовлено в ефективному розслідуванні його небезпідставної скарги на жорстоке поводження працівників міліції, та для встановлення порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції. Як Суд встановив у своєму рішенні у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine) (заява № 23893/03, пункти 169-182, від 15 березня 2012 року), така ситуація є результатом проблем системного характеру на національному рівні, що дозволяє представникам держави, відповідальним за таке жорстоке поводження, залишатися безкарними (пункти 97-98 Рішення ЄСПЛ).

35. Оцінюючи вплив допущених під час досудового розслідування порушень конвенційних прав заявника на справедливість судового провадження, ЄСПЛ виходив з того, щовизнання допустимими доказами показань, отриманих з порушенням статті 3 Конвенції, автоматично призводить до несправедливості відповідного кримінального провадження у цілому, незалежно від того, чи було їх використання вирішальним для засудження підсудного. У зв`язку з чим Суд дійшов висновку, що незалежно від впливу зізнавапьних показань заявника від 11 січня 2007 року на результат кримінального провадження щодо нього, цей доказ призвів до несправедливості кримінального провадження (пункти 137-140 рішення ЄСПЛ).

Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції

36. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві. Зокрема, відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

37. Крім того, відповідно до ст. 2 Закону №3477-IV та ст. 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

38. Згідно зі ст. 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і, якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

39. Положеннями глави 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.

40. За ст. 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (ст. 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

41. Звертаючись із заявою про скасування судових рішень щодо себе ОСОБА_1 фактично порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ права на такий захід індивідуального характеру як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

42. Згідно із ч. 3 ст. 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

43. У Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R (2000) 2) Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:

і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

44. Очевидно, що засудження особи та відбуття нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень.

45. Крім того, рішення ЄСПЛ у справі заявника спонукає до висновку, що рішення національних судів суперечить Конвенції по суті у зв`язку із констатацією порушення частини 1 статті 6 Конвенції, обумовленого використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника з метою його засудження.

46. Так, в пункті 62 рішення ЄСПЛ у справі «Зякун проти України» (Zyakun v. Ukraine), заява № 34006/06)) від 25 лютого 2016 року Суд зазначив, що допустимість в якості доказів показань, отриманих в результаті катування або інших видів жорстокого поводження у порушення статті 3 Конвенції, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправедливості в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової цінності відповідних тверджень і від того, чи мало їх використання вирішальним для засудження підсудного судом (див, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (<…>) [ВП], заява № 22978/05, п. 166, ECHR 2010 з подальшими посиланнями).

47. Тож, оскільки право на справедливий судовий розгляд належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна складова принципу верховенства права, порушення цього права є однією з беззаперечних підстав для скасування вироку та інших рішень у провадженні.

48. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду із відновленням провадження у справі.

49. Згідно з частиною першою статті 467 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК), при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами рішення, суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції. Таким чином, приймаючи відповідне рішення, Велика Палата вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою статті 467 КПК.

50. Відповідно до статті 433 КПК, якою визначаються межі перегляду судом касаційної інстанції, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

51. Саме тому особливої уваги Велика Палата має приділяти оцінці достатності сукупності доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел. Така позиція була висловлена і в постанові Великої Палати від 13 листопада 2019 року у справі № 107/07.

52 . Застосування доктрини «плодів отруєного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел не пов`язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу.

53. Зазначені логічні операції не потребують здійснення дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.

54. Загалом, аналізуючи аргументи, представлені прокурором в судовому засіданні, щодо можливості зміни постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень шляхом виключення з обсягу доказової бази недопустимих доказів, в тому числі, отриманих із порушенням ст.3 Конвенції, Велика Палата зауважує наступне.

55. До необхідних умов, при дотриманні яких представляється за можливе зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна віднести такі:

- рішенням міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом;

- встановлені порушення вплинули на загальну справедливість судового розгляду;

- встановлені порушення мали наслідком обмеження, звуження або позбавлення прав заявника, пов`язаних із процесом доказування (збором та оцінкою доказів, представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом);

- виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує здійснення дослідження доказів та не обумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів;

- при застосуванні доктрини «плодів отруєного дерева» сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.

56. Лише при дотриманні зазначених вище умов суд при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна змінити судове рішення, не застосовуючи додаткових заходів індивідуального характеру виправлення порушень Конвенції у вигляді скасування постановлених судових рішень та не відновлюючи юридичне становище, яке заявник мав до визнання його судом винуватим у вчиненні злочину.

57. Водночас, ураховуючи констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд у зв`язку із використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника, що обумовлює необхідність повторного дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи доказів, Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, визначених ч. 5 ст. 33, ст. 467 КПК України, ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, позбавлена можливості постановити нове судове рішення в цій справі щодо заявника.

58. Однак, зазначені вище порушення прав заявника, встановлені рішенням ЄСПЛ, свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону національними судовими органами, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 398 КПК 1960 року є підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень.

59. За таких обставин вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанову Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року щодо ОСОБА_1 належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

60. Під час нового розгляду суду необхідно дати належну оцінку всім зібраним у справі доказам з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності у своєму взаємозв`язку для висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених частиною 4 статті 187, частиною 2 статті 289 КК України.

61. Відповідно до змісту статті 33 КПК України 1960 року зі змінами в редакції Закону № 2453-VI (2453-17) від 07 липня 2010 року, судами першої інстанції, які розглядають кримінальні справи, є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Тому, після прийняття Великою Палатою Верховного Суду процесуального рішення, дану кримінальну справу необхідно направити для розгляду за правилами інстанційної підсудності з урахуванням указаних змін до КПК України 1960 року.

62. За правилами територіальної підсудності, передбаченими статтею 37 КПК України 1960 року, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин.

63. З урахуванням цих обставин та змісту статті 38 КПК України 1960 року, кримінальну справу належить направити до Деснянського районного суду м. Києва для здійснення нового судового розгляду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 400-21 400-23 400-24 КПК України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

Заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанови Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року щодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанову Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити кримінальну справу № 1-305/2009 на новий судовий розгляд.

Кримінальну справу направити до Деснянського районного суду м. Києва з метою забезпечення нового судового розгляду в суді першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді