Вибуття майна з володіння на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, є таким, що вибуло поза волею власника, отже може бути ним витребувано, навіть у добросовісного набувача (ВС КЦС, справа № 199/4884/17 від 27.04.2023 р.)

Фабула судового акту: Керівник місцевої прокуратури звернувся в суд до покупця квартири, з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння. Пояснював свої вимоги тим, що на спірну квартиру було видано ордер одній сім’ї. За додатковим рішенням суду дружину із цієї сім’ї було визнано власником, а інших членів такими, що втратили право користування. На підставі цього додаткового рішення, вона зареєструвала право власності на квартиру в реєстрі, а через декілька днів - продала її покупцю квартири. Коли потім, додаткове рішення суду, на основі якого продавчиня змогла продати квартиру було скасовано, прокуратура вирішила, що квартира має бути повернута в комунальну власність, а отже - витребувана у покупця. Покупець, яка вже зробила ремонт в квартирі, зареєструвала там свою дитину, подала позов про визнання її добросовісним набувачем.

Справа розглядалася неодноразово. У позові про визнання покупчині добросовісним набувачем було відмовлено в силу того, що цей факт не оспорюється, а ось позов прокурора, в кінці-кінців апеляційним судом було задоволено і витребувано квартиру у покупця. ВС КЦС, підтримуючи це рішення суду, зазначив наступне:

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення ст. 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Отже у цій справі: Верховним Судом констатовано, що наявні всі підстави для витребування майна у добросовісної влансиці - оскільки вказана квартира безпідставно вибула з володіння поза волею територіальної громади.

Колегія ВС порадила покупцю відновити своє право, пред`явивши вимогу до недобросовісного продавця, у якої вона придбала цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України.

Водночас колегія чомусь не врахувала, надаючи таку чудову пораду, що довести порушення і недобросовісну поведінку, розмір збитків (враховуючи ремонт), вину і причинно-наслідковий зв’язок, щоб забрати свої гроші - доволі складно. Також, ВС не пояснив, чому такий тягар - щось доказувати, забирати, судитися, нести судові витрати - покладено фактично на людину, яка чесно сплатила свої кошти за придбане майно, перевіривши його по реєстрам.

Аналізуйте судовий акт: «Пропорційність» втручання у право власності набувача, за вимогами про витребування майна, може встановлюватись лише після оцінки його добросовісності (ВС/КГС у справі № 14/5026/1020/2011 від 18.02.2021);

Спір про витребування із володіння майна та зобов’язання передати його власнику є майновим спором, а тому відповідне рішення підлягає виконанню як рішення майнового характеру (ВС/КЦС у справі № 201/12569/16 від 30.06.2021);

Інвестор в новобудову наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, а тому він має право на звернення до суду щодо їх визнання та витребування власності з чужого незаконного володіння (ВП ВС № 359/5719/17 від 14.09.2021 р.);

Позовна вимога про скасування держреєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна, отже в скасуванні реєстрації права власності слід відмовити. (ВП ВС № 466/8649/16-ц від 09.11.2021 р.).

Постанова

Іменем України

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 199/4884/17

провадження № 61-3601св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_3 , який діє в інтересах сина ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах сина ОСОБА_4 , на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року у складі судді Скрипник О. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2017 року керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа -Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та визнання права власності. Вказаним рішенням за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

18 листопада 2016 року державним реєстратором Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області Рудь-Міхарзаятовою О. В. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 листопада 2016 року ОСОБА_2 відчужила вказану вище квартиру на користь ОСОБА_1 .

Разом із тим, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2016 року додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц скасовано, а ухвалою цього суду від 27 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Отже, у ОСОБА_2 було відсутнє право власності на спірне майно і, відповідно, право його відчужувати. Крім того, квартира є комунальною власністю м. Дніпра, вибула з володіння міської ради незаконно, поза волею, а тому має бути витребувана у відповідача.

Зважаючи на викладені обставини, прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги та витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради про визнання добросовісним набувачем, у якому просила суд визнати її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 25 листопада 2016 року з ОСОБА_2 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 25 листопада 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого вона набула право власності на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначала, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартира належала на праві власності ОСОБА_2 та була зареєстрована за нею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та обтяжень.

Вважала себе добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки під час укладення договору купівлі-продажу у продавця було належно оформлене право власності на квартиру.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2018 року вищезазначені позови об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки та додаткового рішення від 28 березня 2019 року, позов керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про витребування майна із чужого незаконного володіння залишено без задоволення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради про визнання добросовісним набувачем залишено без задоволення.

Рішення суду мотивоване тим, що прокурор не ставить питання про визнання договору купівлі-продажу недійсним, на час вирішення справи він є чинним, а тому позов про витребування майна з чужого незаконного володіння є передчасним та задоволенню не підлягає.

Крім того, ОСОБА_1 здійснила ремонт у квартирі, що підтверджується відповідними квитанціями, доданими до матеріалів справи, та проживає в ній.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що судом не встановлена недобросовісність покупця - ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири, яка є юридично необізнаною та сплатила грошові кошти за договором купівлі-продажу, а тому встановлення її добросовісним набувачем у судовому порядку не вимагається.

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року позов керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без задоволення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради про визнання добросовісним набувачем залишено без задоволення.

Ухвалення додаткового рішення зумовлено тим, що при ухваленні судового рішення від 28 березня 2019 року суд у мотивувальній частині рішення вказану вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради про визнання добросовісним набувачем, не вирішив.

Додаткове рішення мотивовано тим, що судом не встановлена недобросовісність покупця - ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири, відтак суд вважав, що встановлення добросовісним набувачем в судовому порядку не вимагається, позов про визнання добросовісним набувачем задоволенню не підлягає.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційні скарги Прокуратури Дніпропетровської області задоволено частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року скасовано.

Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-270св20).

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив із того, що апеляційний суд не встановив, які права, свободи, інтереси та (або) обов`язки інших осіб ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) порушені рішеннями суду першої інстанції, за умови, що квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю Дніпровської міської ради, ордер на житлове приміщення № 02835 на підставі рішення засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 11 липня 2003 року № 6 про надання у користування ОСОБА_5 та його сину ОСОБА_6 майна не оскаржується та не заперечується позивачем, а предметом віндикаційного позову є витребування майна від титульного набувача у зв`язку з відчуженням квартири поза волею власника. Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позов прокурора стосується також прав ОСОБА_5 та його сина ОСОБА_6 , які можуть бути порушені, не зазначивши, яким чином вони будуть порушені.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційні скарги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року в оскаржуваній частині щодо відмови у задоволенні позову керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позов керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, задоволено.

Витребувано від ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1094332112101).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позов прокурора, суд апеляційної інстанції виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 , вибула з володіння власника на підставі скасованого додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц, а тому є такою, що вибула поза волею її власника.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 12 800 грн.

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишено без змін (провадження № 61-10946св21).

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування квартири АДРЕСА_1 у власність м. Дніпра, оскільки вказана квартира вибула з її володіння поза волею територіальної громади м. Дніпра, на підставі скасованого додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц. При цьому судом враховано, що ОСОБА_2 власником квартири не була, спірним приміщенням користувалася на підставі ордера, який не надавав їй прав на продаж квартири.

Верховний Суд вважав, що витребування квартири у ОСОБА_1 не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ОСОБА_1 , із власності якої витребовується квартира, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , у якої вона придбала цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2022 року ОСОБА_3 , який діє в інтересах сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 , який діє в інтересах сина ОСОБА_4 , мотивована тим, що предметом спору є витребування спірного майна від ОСОБА_1 на користь територіальної громади. На утриманні ОСОБА_1 є малолітній син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає та зареєстрований у спірній квартирі. Отже, права малолітньої дитини оскаржуваними судовими рішеннями порушені, зокрема право на достатній рівень життя та на право володіння і користування майном.

Зазначає, що до участі у справі не було залучено орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради, хоча 24 травня 2018 року відповідне клопотання було заявлено.

При цьому посилається на те, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки була придбана за час перебування його та ОСОБА_1 у шлюбі, відтак, судами порушено норми процесуального права у зв`язку з незалученням його до участі у справі. Про існування оскаржуваних судових рішень він дізнався 26 листопада 2021 року від ОСОБА_1 . Також просив поновити строк на касаційне оскарження.

Підставою касаційного оскарження рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року, додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не залучили орган опіки та піклування до участі у справі, та не врахували права малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , який не був залучений до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року прокурором Дніпропетровської обласної прокуратури подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки Верховним Судом під час розгляду цієї справи надано висновок, що відсутність процесуального рішення суду першої інстанції за клопотанням сторони про залучення до участі у справі органу опіки та піклування є порушенням норм процесуального права, проте таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи.

Також ОСОБА_1 у касаційній скарзі на оскаржувані судові рішення вказувалося на обставину проживання у спірній квартирі малолітнього ОСОБА_4 та зазначеним доводам надавалася оцінка судом касаційної інстанції.

Вважає, що посилання заявника на порушення його прав, як співвласника спірної квартири, не заслуговують на увагу, оскільки касаційна скарга ним подана в інтересах малолітнього ОСОБА_4 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 18 квітня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2022 року ОСОБА_3 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року, додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаної з вагітністю та пологами, справу передано судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.

Фактичні обставини, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 , є комунальною власністю Дніпровської міської ради.

Квартира на підставі ордера на житлове приміщення № 02835 та рішення засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 11 липня 2003 року № 6 надана ОСОБА_5 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_2 , сину ОСОБА_6 .

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та визнання права власності. Вказаним рішенням за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

18 листопада 2016 року державним реєстратором Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області Рудь-Міхарзаятовою О. В. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 листопада 2016 року ОСОБА_2 відчужила вказану квартиру ОСОБА_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2016 року додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц скасовано, а ухвалою цього суду від 27 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 , який діє в інтересах сина ОСОБА_4 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦПК України якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ОСОБА_3 , який діє в інтересах сина ОСОБА_4 , зазначає, що позов керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 про витребування майна з чужого незаконного володіння не підлягає задоволенню, отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для його задоволення.

Справа розглядалася судами неодноразово та була предметом касаційного розгляду. Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2021 року, розглядаючи касаційну скаргу відповідача у справі ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, надав правову оцінку висновкам суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 про витребування майна з чужого незаконного володіння (провадження № 61-10946св21).

Основною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень заявник зазначає порушення прав малолітньої дитини - ОСОБА_4 , який проживає та зареєстрований у спірній квартирі, на достатній рівень життя, право володіння і користування майном та незалучення до участі у справі органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги. Зазначене виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.

Верховним Судом за результатами перегляду постанови Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року не встановлено порушень апеляційним судом вимог статей 263-265 ЦПК України, відтак висновки апеляційного суду про наявність підстав для витребування у ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 у власність м. Дніпра, оскільки вказана квартира безпідставно вибула з її володіння поза волею територіальної громади м. Дніпра, відповідають нормам матеріального права.

Верховним Судом надавалася оцінка доводам зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради про визнання її добросовісним набувачем спірної квартири та не встановлено наявності підстав для його задоволення. При цьому судом роз`яснено, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , у якої вона придбала цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Посилання заявника на порушення прав малолітнього ОСОБА_4 , який проживає та зареєстрований у спірній квартирі, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на те, що неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише у разі набуття такого права батьками або законними представниками.

Відповідно до частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Таких вимог у цій справі не заявлено.

Ураховуючи наведене, судами не порушено прав малолітнього ОСОБА_4 .

У зв`язку з викладеним, доводи заявника про те, що 24 травня 2018 року ОСОБА_1 заявляла клопотання про залучення до участі у розгляді справи органу опіки та піклування, не мають правового значення.

Посилання заявника на неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (провадження № 61-6301св18), колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлено інші фактичні обставини, відмінні від справи, яка є предметом касаційного перегляду.

З огляду на зазначене, висновки суду апеляційної інстанції відповідають нормам процесуального права, а оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягає.

Оскільки встановлено, що норми процесуального й матеріального права апеляційним судом не порушено, районний суд правильно не залучив ОСОБА_4 й орган опіки та піклування до участі у справі.

Ураховуючи, що апеляційний суд з інших підстав скасував судове рішення суду першої інстанції, то відсутні підстави для скасування вказаних судових рішень.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Рішення суду першої інстанції скасовані постановою суду апеляційної інстанції, тому у цій частині касаційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 405 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах сина ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Д. Д. Луспеник