УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

Мостової Г.І., Ситнік О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення порядку спілкування з нею та визначення місця проживання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 липня 2016 року,

встановила:

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на те, що від народження дитина і до часу звернення з позовом дитина проживає разом з нею, окремо від відповідача, який не приділяє уваги дитині та самоусунувся від участі у його вихованні та утриманні. Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 154 від 20 лютого 2012 року ОСОБА_4 визначено порядок спілкування з малолітнім сином, проте батько жодного разу не скористався своїм правом на спілкування з дитиною; існує заборгованість зі сплати аліментів на сина.

Позивач вказує на те, що приклад батька може мати психотравмуючий вплив на емоційний стан сина, що в майбутньому може призвести до негативних наслідків, тому просила позбавити батька батьківських прав.

ОСОБА_5 звернувся із зустрічним позовом, у якому просив у судовому порядку зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у спілкуванні з сином, встановивши такий спосіб його участі у вихованні сина та у спілкуванні з ним:

перші та треті п'ятниці, суботи і неділі місяця з 11 год до 18 год на нейтральній території або за місцем проживання батька; під час канікул чи святкових днів за попереднім погодженням з батьком у будь-який день з 12 год до 20 год на нейтральній території або за місцем проживання батька.

Крім цього, просив визначити місце проживання дитини за адресою місця реєстрації матері ОСОБА_3

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 12 липня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_5 у спілкуванні з сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Встановлено такий спосіб участі ОСОБА_5 у вихованні та спілкуванні з дитиною:

перші та треті п'ятниці, суботи і неділі місяця з 11 год до 18 год на нейтральній території або за місцем проживання батька; під час канікул чи святкових днів за попереднім погодженням з батьком у будь-який день з 12 год до 20 год на нейтральній території або за місцем проживання батька.

Визначено місце проживання ОСОБА_6 за адресою місця реєстрації матері ОСОБА_3

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 липня 2016 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з матір'ю.

З 7 березня 2014 року ОСОБА_3 перебуває у шлюбі з ОСОБА_7

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини; перелік підстав для позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого, - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов'язки стосовно дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомо нехтування ними своїми обов'язками (п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57, 60 ЦПК України.

У цьому випадку ОСОБА_3, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що ОСОБА_4 як батько ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 і задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій виходили з того, що беззаперечні докази нехтування ОСОБА_4 своїми батьківськими обов'язками, які б свідчили про необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав, відсутні, проте він має право на участь у вихованні дитини та на спілкування з нею.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. 3 ст. 157 СК України).

Судами встановлено, що ОСОБА_3 чинить перешкоди ОСОБА_5 у спілкуванні з його малолітнім сином, що було підставою для звернення до ГУ МВС України в Київській області та направлення запитів до Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації для встановлення місця навчання дитини. З огляду на наведене суди, вирішуючи зустрічний позов, дійшли обґрунтованого висновку про необхідність встановлення порядку участі батька у вихованні сина, що визначений та погоджений рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 20 лютого 2012 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі ст.ст. 10, 58, 59, 60, 212 ЦПК України, правильно встановили обставини справи і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, оскільки висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу ст. 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи змісту іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Деякі недоліки судових рішень, на які вказує ОСОБА_8, не є правовою підставою для їх скасування і може бути усунені іншим шляхом.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ухвалила:

Касаційну скаргуОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О.Кузнєцов Судді: О.В.Кадєтова С.О.Карпенко Г.І.Мостова О.М.Ситнік