Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.03.2019 року у справі №236/1129/18

Ухвала

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 236/1129/18

провадження № 61-4535 ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованістьпо заробітній платі за період з вересня 2016 року по липень 2017 року у розмірі 31 562,75 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення судом рішення, виходячи з середнього заробітку у розмірі 122,13 грн.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 09 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2016 року по липень 2017 року у розмірі 31 562,75 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 34 074,27 грн.

Постановою Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 09 серпня 2018 року скасовано в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 34 074,27 грн та змінено в частині розміру стягнутої з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2016 року по липень 2017 року.

Відмовлено в позові ОСОБА_1 до ПАТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2016 року по липень 2017 року у розмірі 13
585,30 грн. В решті рішення залишено без змін.

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Для цілей ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини 6 , частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 65 637,02 грн, яка станом на 1 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100).

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень статті 19 ЦПК України, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

При цьому касаційна скарга не містить мотивів про те, що оскаржуване судове рішення підпадає принаймні під один із випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та наявність чіткої й незмінної судової практики, у тому числі у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року № 61-21105св18 у справі № 408/2305/17-ц, № 61-36757св18 у справі № 408/2392/17-ц, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Білоконь