Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.03.2020 року у справі №753/22982/19

Ухвала

Іменем України

23 березня 2020 року

м. Київ

справа № 753/22982/19

провадження № 61-5141ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, зобов'язавшись протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову пред'явити позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Заявник вказував, що 18 липня 2017 року його батьком ОСОБА_4 складений заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М., яким батько заповів йому свою квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та все своє майно.

ІНФОРМАЦІЯ_2 заповідач помер. Після смерті батька він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але нотаріус повідомив, що батько за місяць до смерті склав інший заповіт, в якому зазначену квартиру заповідав невідомим особам, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Заповіт посвідчений 08 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.

В.

Заявник вказував, що заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, тому що не підписаний ОСОБА_4 та не відповідає волі спадкодавця.

З огляду на викладене, заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, із забороною відчуження, внесення у відповідний реєстр відомостей про накладення арешту.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 із забороною відчуження, внесення у відповідний реєстр відомостей про накладення арешту.

17 березня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law21~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law22~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law23~.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана 17 березня 2020 року, тому вона підлягає розгляду відповідно до положень ЦПК України в редакції ~law24~.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у Пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду апеляційному порядку;

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України видами забезпечення позову є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що між сторонами виник спір щодо визнання недійсним заповіту, врахувавши співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову із заявленими вимогами, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру із забороною її відчуження та внесення відомостей у відповідний реєстр, оскільки невжиття таких заході призведе до утруднення виконання можливого рішення суд про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про порушення судами правил територіальної підсудності є безпідставними з огляду на таке.

Заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими частиною 3 статті 150 ЦПК України для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо (пункт 1 частини 1 статті 152 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 30 ЦПК України) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина 1 статті 30 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Враховуючи те, що спір між сторонами виник щодо спадкового нерухомого майна, а саме стосується правочину щодо квартиру АДРЕСА_1, тому заявник обґрунтовано відповідно до вимог частини 1 статті 30 ЦПК України подав заяву про забезпечення позову за місцезнаходженням майна.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до неправильно розуміння заявником норм процесуального права.

Отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик