Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.01.2020 року у справі №201/6992/19

Ухвала

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 201/6992/19

провадження № 61-1106 ск 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В.

О.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 02 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до державного закладу "Дніпровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України" про визнання незаконним та скасування наказу,

Встановив:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська з позовом до державного закладу "Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України" про визнання незаконним та скасування наказу від 30 травня 2019 року, № 109-ОД, "Про реорганізацію кафедр".

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до п'ятирічного контракту з науково-педагогічним працівником від 27 червня 2017 року, № 39, позивач з 01 вересня 2017 року займає посаду завідувача кафедри психіатрії, загальної та медичної психології у державному закладі "Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України" (далі - ДЗ "ДМА").

23 травня 2019 року Вченою радою ДЗ "ДМА" ухвалено рішення про реорганізацію кафедр психіатрії, загальної і медичної психології та кафедри психіатрії ФПО шляхом їх об'єднання у кафедру "Психіатрії, наркології і медичної психології".

На виконання вказаного рішення Вченої ради, 30 травня 2019 року відповідачем винесено наказ № 109-ОД "Про реорганізацію кафедр". У пункті 5 даного наказу було доручено відділу кадрів до 01 серпня 2019 року: попередити про переведення на новостворені кафедри співробітників реорганізованих кафедр (окрім завідувачів) за їх письмовою згодою із збереженням умов та оплати праці, терміну строкових трудових договорів; завідувачам кафедр, які будуть реорганізовані, вручити персональні повідомлення про зміну умов праці; у випадку скорочення чисельності співробітників, отримати попередню згоду профспілкового комітету співробітників академії; внести відповідні зміни до штатного формуляру ДЗ "ДМА", трудових книжок та особових карток працівників реорганізованих кафедр; ознайомити під розписку з цим наказом співробітників кафедр, що реорганізуються, згідно зі списком.

ОСОБА_1 не згодна із відповідним наказом, вважає його незаконним, оскільки даний наказ порушує її трудові права та інтереси, зокрема, в частині трудових правовідносин з роботодавцем (відповідачем), та на її думку об'єднання кількох структурних відділів (кафедр) відбулося незаконно.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДЗ "ДМА" про визнання незаконним та скасування від 30 травня 2019 року, № 109-ОД, "Про реорганізацію кафедр", відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 02 серпня 2019 року залишено без змін.

10 січня 2020 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, зокрема, що на думку заявника, зміна структури відповідача, шляхом об'єднання кількох кафедр відбулася неправомірно та без належного економічного обґрунтування та вказує, що вона за своєю кваліфікацією мала переважне право на залишення на посаді завідувача кафедри, ніж інші працівники. Також ОСОБА_1 зазначає про те, що їй не були запропоновані інші вакантні посади відповідачем взамін її посади. Разом із цим, заявник також вказує на те, що винесення оскаржуваного наказу відбулося без згоди профспілкового комітету, тобто з порушенням вимог статті 43 КЗпП України.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX, від 15 січня 2020 року (далі - Закон).

У пункті 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX, від 15 січня 2020 року установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX, від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX, від 15 січня 2020 року.

Таким чином, вирішення питання про відкриття касаційного провадження за даною касаційною скаргою слід здійснювати, враховуючи вимоги ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України (в редакції до 08 лютого 2020 року) підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту її права та інтересів, оскільки цивільне та трудове законодавство не передбачає право суду перевіряти доцільність, необхідність або економічну обґрунтованість реорганізації структурних підрозділів чи скорочення штату юридичної особи, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штату працівників.

Колегія суддів погоджується із відповідним висновками, викладеними у рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2019 року та постанові Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно контракту з науково-педагогічним працівником від 27 червня 2017 року, № 39, позивач ОСОБА_1 з 01 вересня 2017 року займає посаду завідувача кафедри психіатрії, загальної та медичної психології у державному закладі "Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України". Строк дії контракту - до 31 серпня 2022 року.

Державний заклад "Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України" входить до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України.

У пункті 1 Розділу VI Статуту ДЗ "ДМА" передбачено, що безпосереднє управління діяльністю навчального закладу здійснює ректор.

Разом із цим, у підпункті 19 пункту 1 Розділу VI Статуту зазначено, що ректор Академії в межах наданих йому повноважень самостійно вирішує усі питання управління (керівництва) діяльністю Академії за винятком тих, які законодавством віднесені до компетенції МОЗ України, Вченої Ради, Наглядової ради та конференції трудового колективу Академії.

Вчена рада Академії є колегіальним органом управління Академії, до компетенції якої, в тому числі входить ухвалення за поданням ректора Академії рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію структурних підрозділів (пункт 1 Розділу V Статуту).

23 травня 2019 року Вченою радою ДЗ "ДМА" ухвалено рішення про реорганізацію кафедр психіатрії, загальної і медичної психології та кафедри психіатрії ФПО шляхом їх об'єднання у кафедру "Психіатрії, наркології і медичної психології".

На виконання вказаного рішення Вченої ради, а також з метою виконання статті 33 Закону України "Про вищу освіту" щодо оптимізації кадрового забезпечення на кафедрі академії, удосконалення викладання навчальних дисциплін, навчальної, наукової і виховної роботи та у зв'язку з виробничою необхідністю, прийнято рішення з 01 вересня 2019 року реорганізувати, шляхом об'єднання кафедр психіатрії, загальної та медичної психології і кафедру психіатрії.

У зв'язку із цим, ДЗ "ДМА" 30 травня 2019 року винесено наказ № 109-ОД "Про реорганізацію кафедр".

Відповідно до пункту 5 даного наказу, доручено відділу кадрів до 01 серпня 2019 року: попередити про переведення на новостворені кафедри співробітників реорганізованих кафедр (окрім завідувачів) за їх письмовою згодою із збереженням умов та оплати праці, терміну строкових трудових договорів; завідувачам кафедр, які будуть реорганізовані, вручити персональні повідомлення про зміну умов праці; у випадку скорочення чисельності співробітників отримати попередню згоду профспілкового комітету співробітників академії; внести відповідні зміни до штатного формуляру ДЗ "ДМА", трудових книжок та особових карток працівників реорганізованих кафедр; ознайомити під розписку з цим наказом співробітників кафедр, що реорганізуються, згідно зі списком.

Дане рішення є чинним, в установленому законом порядку не скасовано та не визнано недійсним.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на порушення її трудових прав у зв'язку із тим, що оскаржуваним наказом скорочена займана нею посада завідувача однієї із кафедр, які були об'єднані.

Відповідно до статті 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому статті 62 ГК України та іншими законами.

Згідно статті 64 ГК України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів (стаття 65 ГК України).

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції було правомірно встановленому, що рішення стосовно внесення змін до організаційної структури ДЗ "ДМА" прийнято без порушення закону, компетентних керівним органом відповідача, в межах повноважень, визначених установчим документом (статутом) відповідача.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України передбачений вичерпний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оскаржуючи відповідний наказ, позивач обрала неналежний спосіб захисту її прав та інтересів, оскільки цивільне та трудове законодавство не передбачає право суду перевіряти організаційно-виробничу доцільність та економічну обґрунтованість реорганізації структурних підрозділів чи скорочення штату юридичної особи, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штату працівників.

З наведеного вбачається, що суди в оскаржуваних судових рішеннях дійшли правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог позивача у зв'язку із їх правовою та фактичною необґрунтованістю і безпідставністю.

Що стосується доводів заявника у касаційній скарзі про те, що об'єднання кафедр є недоцільним та економічно необґрунтованим, то вони не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку відповідач, як юридична особа, що є самостійним суб'єктом господарювання в особі уповноважених органів управління та з урахуванням процедури, визначеної в її статуті вправі самостійно вирішувати питання зміни своєї структури.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими аргументи ОСОБА_1, що вона має переважно право на залишення на посаді, а відповідачем не було запропоновано їй всі вакантні посади, оскільки дані доводи не стосуються предмета спору (наказу про об'єднання кафедр), тому що відповідним наказом вирішувалося питання про зміни в організації виробництва та праці на підприємстві, а не про звільнення працівників, зокрема, позивача з даних підстав, та відповідно дані доводи жодним чином не свідчать про незаконність оскаржуваного наказу.

Також не заслуговують на увагу обґрунтування заявника касаційної скарги щодо порушення відповідачем змісту статті 43 КЗпП України при винесенні даного наказу, оскільки вимоги даної статті слід враховувати роботодавцеві у разі прийняття наказу про безпосереднє звільнення працівників, з підстав, визначених у цій статті, та відповідно дана норма трудового законодавства не застосовуються при винесенні роботодавцем наказу про зміни в організації виробництва та праці на підприємстві.

Зазначені ОСОБА_1 в її касаційній скарзі інші аргументи, на підставі яких вона вважає незаконними рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, колегія суддів також вважає необґрунтованими та виключно її суб'єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій відповідних норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі, є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

У відповідності до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України (в редакції до 08 лютого 2020 року) у випадку оскарження рішення суду в справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справи, які відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України (в редакції до 08 лютого 2020 року) у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України (в редакції до 08 лютого 2020 року), у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України (в редакції до 08 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до державного закладу "Дніпровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України" про визнання незаконним та скасування наказу.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов