Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2020 року у справі №711/2032/20

Ухвала

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 711/2032/20

провадження № 61-8651ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

розглянув клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м.

Черкаси від 20 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову, в якій просила суд забезпечити майбутні позовні вимоги до ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на будинок та земельну ділянку, що знаходяться на АДРЕСА_1.

Заява обґрунтована тим, що 26 липня 2014 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб, від якого подружжя має доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказувала, що під час шлюбу ними було придбано нерухоме та рухоме майно, у тому числі, будинок та земельну ділянку, що знаходяться на АДРЕСА_1, автомобіль марки АУДІ А6, державний номерний знак НОМЕР_1,2004 випуску; автомобіль марки Nissan Pathfinder, державний номерний знак НОМЕР_2,1997 року випуску; автомобіль марки Мерседес - Бенс Спринтер, державний номерний знак НОМЕР_3,2006 року випуску, автомобіль марки Honda Civic, державний номерний знак НОМЕР_4,1999 року випуску, яке було зареєстроване на ОСОБА_1.

Зазначала, що шлюбні відносини не склалися і з грудня 2019 року сторонами прийнято спільне рішення про розірвання шлюбу, але до суду вона не зверталася, оскільки сподівалась на збереження сім'ї.

Звертала увагу на те, що відповідно до відкритого реєстру сервісного центру Міністерства внутрішніх справ, на даний час за її чоловіком залишився зареєстрованим лише один автомобіль, а саме Volkswagen LT46,2002 року випуску, який був придбаний ним до шлюбу.

Вважала, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ОСОБА_1 здійснюються дії, направлені на відчуження спільно набутого майна з метою уникнути його поділу при зверненні до суду з позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Отже, невжиття заходів забезпечення майбутнього позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення судом її позовних вимог.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження нерухомого майна, а саме: будинок та земельну ділянку, що знаходяться на АДРЕСА_1.

У червні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м.

Черкаси від 20 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті касаційна скарга відправлена до Верховного Суду 03 червня 2020 року.

Згідно із частиною 1 та 2 статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки копію повного тексту оскаржуваної постанови Черкаського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року його представник отримав 04 травня 2020 року.

Крім того, при вирішенні питання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення просить врахувати карантинні заходи, установлені постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11 березня 2020 № 211 (зі змінами).

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження ОСОБА_1 пропущено з поважних причин, його можливо поновити.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити повністю.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

~law12~ судам роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (пункт 4).

Крім того, пунктами 1-4 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У рішенні Дейвіда Горнсбі (David Hornsby) та Ади Енн Горнсбі (Ada Ann Hornsby) проти Грецької Республіки, № 18357/91, § 40 від 19 березня 1997 року, у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece), Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін".

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, районний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що є підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний будинок та земельну ділянку, оскільки обраний вид забезпечення позову є доцільним та співмірним з можливими вимогами майбутнього позову, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що предметом спору у даній справі, серед іншого, є вимоги щодо поділу майна подружжя, а невжиття співмірних заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та утруднити виконання ймовірного судового рішення у разі задоволення позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що при постановленні оскаржуваних судових рішень суди не застосували зустрічне забезпечення позову є безпідставними, оскільки існування обставин, за наявності яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, судами не встановлено.

Відповідно до частини 7 статті 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Згідно із частиною 1 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що суд має право, проте не зобов'язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.

Випадки обов'язкового застосування зустрічного забезпечення передбачені частиною 3 статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Крім того, положеннями частини 6 статті 154 ЦПК України передбачено право відповідача звернутись до суду першої інстанції з клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення та надати докази, які на його думку підтверджують наявність обставин для такого забезпечення.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною 6 статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судового рішення.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк