Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.03.2019 року у справі №583/4697/18

УХВАЛА

13 березня 2019 року

м. Київ

справа № 583/4697/18

провадження № 61-4544ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини.

Зазначала, що у 2017-2018 роках проживала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем та у них народилася дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Син проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач у добровільному порядку коштів на її утримання, як матері дитини, не надає, чим ставить її у скрутне матеріальне становище, так як вона не працює і самостійного заробітку не має, тому просила стягнути із відповідача аліменти на її утримання, у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу до досягнення дитиною трьохрічного віку.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня

2018 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду

від 07 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Вирішено стягувати з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку щомісяця на утримання дружини ОСОБА_1 до досягнення дитиною, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, трьох років, починаючи стягування з 06 листопада 2018 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У березня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольнити її позовні вимоги.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та наявність чіткої й незмінної судової практики, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом "в" пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для заявника.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подалакасаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду

від 07 лютого 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Коротун