Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.09.2021 року у справі №753/2212/21

Ухвала

13 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 753/2213/21

провадження № 61-14823ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г.

В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.

Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, третя особа - Фонд соціального страхування України, про збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом, у якому просив змінити розмір стягнутих рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2003 року з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування на його користь щомісячних виплат по компенсації на бензин, ремонт та технічне обслуговування автомобіля

з 89,29 грн на 3 452,64 грн, починаючи від 25 квітня 2015 року.

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 25 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва

від 29 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 25 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та

у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених

у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" передбачено, що з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі

2 270,00 грн.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 176 ЦПК України у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач ціна позову визначається сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік.

Ціна позову у справі становить 40 360,20 грн ( (3 452,64 грн - 89,29 грн) х 12), яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн).

Таким чином, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону

і окремого визнання її такою не потребує.

Згідно з частиною 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;

2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду;

4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Отже, згідно з частиною 4 статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), б), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому, доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилання ОСОБА_1 на підпункт б) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження у малозначній справі, також є безпідставними й не спростовують визначення цієї справи як малозначної, оскільки заявник не додав до касаційної скарги жодних доказів, які б підтверджували обставини, на які він посилається, зазначаючи про розгляд районним судом іншої справи, а сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі не свідчить про те, що заявник має необхідність у спростуванні обставин, встановлених оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи.

Крім того, аналіз судових рішень у справі та наведені заявником у скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для заявника (підпункт в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 274, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду

м. Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, третя особа - Фонд соціального страхування України, про збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць