Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.05.2019 року у справі №489/6097/17

Ухвала

25 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 489/6097/17

провадження № 61-7606 ск 19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Хопти С. Ф. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Миколаївська міська рада, про поділ майна, що є спільною частковою власністю, та визначення порядку користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив провести поділ домоволодіння та визначити порядок користування земельною ділянкою за другим варіантом висновку будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 149/17 від 26 жовтня 2017 року, який передбачає реальний поділ.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ в натурі частки майна, що є спільною частковою власністю та визначення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м.

Миколаєва від 09 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Поділено в натурі домоволодіння по АДРЕСА_1 з належними до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами. Виділено ОСОБА_3 житловий будинок лiт. "А " з прибудовою лiт. "а" інвентаризаційною вартістю 11 265 грн, господарські будівлі та споруди: літню кухню лiт. "Ж-1" вартістю 9 006 грн; тамбур до літньої кухні "Ж-1" вартістю 1 719 грн; погріб з шиєю "Кпд" вартістю 3 592 грн; сарай "З-1" вартістю 388 грн; вбиральню лiт. "С-1" вартістю 5 961 грн; № 2 - ворота вартістю 1 606 грн; № 3 - хвіртку вартістю 238 грн; огорожу № 12 вартістю 3 725 грн; № 15 - хвіртку вартістю 1 053
грн; частину огорожі № 16 (13,07 м. ) вартістю 3 192 грн 50 коп. ; І замощення вартістю 125 грн; частину замощення IV (пл. 8,5 кв. м) вартістю 1 404 грн.

Всього інвентаризаційною вартістю 43 274 грн 50 коп., що складає 23,1/100 частки, що на 0,1/100 більше ідеальної частки, що йому належить.

Виділено ОСОБА_1 житловий будинок лiт. "Б" інвентаризаційною вартістю 114 552
грн; господарські будівлі та споруди: літню кухню лiт. "Я" вартістю 5 054 грн; вбиральню лiт. "Ф-1" вартістю 2 488 грн; навiс лiт. "Х-1" вартістю 1 772 грн; частину сарая лiт. "Щ " (17,2 кв. м) вартістю 2 005 грн; навiс лiт. "Ш1-1" вартістю 2 759 грн; частину огорожі № 16 (6,0 м. ) вартістю 1 465 грн 50 коп. ; ворота № 7 вартістю 3 176 грн; басейн № 8 вартістю 1 576 грн; огорожу № 9 вартістю 3 141 грн; хвіртку № 11 вартістю 374 грн; ІІ замощення вартістю 632
грн; ІІІ замощення вартістю 1 132 грн; частину замощення IV (пл. 21,5 кв. м) вартістю 3 550 грн. Всього інвентаризаційною вартістю 143 676 грн 50 коп., що складає 76,9/100 частки, що на 0,1/100 менше ідеальної частки, що йому належить.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці розміру часток у розмірі 607 грн 82 коп. Визначено порядок користування земельною ділянкою наступним чином (додаток № 4 висновку будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 173/18 від 31 січня 2019 року). ОСОБА_4 виділено земельну ділянку загальною площею 310 кв. м (під будівлями - 92,6 кв. м, під двором та городом - 217,4 кв. м). ОСОБА_1 виділено земельну ділянку загальною площею 204 кв. м, (під будівлями - 97,5 кв. м, під двором та городом - 106,5 кв. м).

Покладено на ОСОБА_1 обов'язок за власний рахунок демонтувати споруду душу літ. "Ю" з перенесенням її на його частину земельної ділянки. Покладено на ОСОБА_1 обов'язок за власний рахунок зменшити площу сараю літ. "Щ" на 2,6 кв. м, надавши доступ ОСОБА_3 на земельну ділянку вказаної площі під цим сараєм.

У квітні 2019 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником - Трубою К. Б., на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказане судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, виходячи з наступних підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та незмінну судову практику у цій категорії справ

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, статтею 390, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником - ОСОБА_2, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист порушеного права на повагу до гідності та честі, стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя С. Ф. Хопта