Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.06.2021 року у справі №482/1819/19

Ухвала

07 червня 2021 року

м. Київ

справа № 482/1819/19

провадження № 61-9026ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ житлового будинку по АДРЕСА_1, вартість якого складає суму у розмірі 129 200
грн, шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину у цьому майні.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку по АДРЕСА_1 його особистою власністю.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, первісний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1. Зустрічний позов ОСОБА_1 відхилено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відхилення зустрічного позову виходив з того, що спірний будинок було нажито (набуто) у період шлюбу сторін за спільні кошти і внаслідок їх спільної праці, про належність їм цього будинку на праві спільної сумісної власності, який підлягає поділу виходячи з принципу рівності часток кожного із подружжя.

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу, що надійшла 31 травня 2021 року, в якій заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням наступного.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Пунктом 1 та 4 частини 4 статті 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зі змісту положень пункту 3 частини 3 статті 175, пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, що стягуються чи оспорюються, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом спору у цій справі є вимоги майнового (поділ майна подружжя) та немайнового (визнання майна особистою власністю одного з подружжя) характеру.

Ціна позову у цій справі за вимогою майнового характеру становить суму у розмірі 129 200 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн*250=567 500
грн).

Зазначена справа є незначної складності та не підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною 4 статті 274 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга разом з доданими до неї матеріалами не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціна позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Зазначені заявником доводи касаційної скарги по суті висновку суду попередньої інстанції не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services

v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції.

Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору; не зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара