Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.06.2018 року у справі №761/44019/17

Ухвала

Іменем України

09 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 761/44019/17

провадження № 61-16312ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання умов договору іпотеки недійсними,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання умов договору іпотеки недійними.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 15 листопада 2011 року між АКБ СР "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та нею укладено договір кредиту № 030.29-50/264-К, згідно з яким вона отримала кредит у сумі 200 000
доларів США зі сплатою 11,75 % річних з кінцевим терміном повернення до 14 листопада 2022 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки від 15 листопада 20019 року, згідно з яким вона передала в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Підпунктами 4.1,4.5.3,4.5.4 статті 4 договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку". Вказані пункти договору іпотеки суперечать статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору, а тому відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мають бути визнані недійсними.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, форма підписаного договору та викладені в ньому умови, були запропоновані банком, а ОСОБА_1 з ними погодилася.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року - без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та задовольнити позов.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, не застосували норми закону, що підлягав застосування, зокрема пункти 1 та 3 частини 1 статті 203 та частину 1 статті 215 ЦК України, у зв'язку з чим їй безпідставно було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у цій справі є визнання умов договору іпотеки недійсними.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання умов договору іпотеки недійсними.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук