Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2020 року у справі №471/936/19

Ухвала

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 471/936/19

провадження № 61-15252св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2020 року в складі судді Скарницької І. Б. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила розірвати договір оренди землі, укладений 14 березня 2012 року та зареєстрований у відділі Держкомзему у Братському районі 08 травня 2012 року за №
482104204003130.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений 14 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований у відділі Держкомзему у Братському району 08 травня 2012 року за № 482104204003130. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Братського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Братського районного суду Миколаївської області.

23 листопада 2020 року справа № 471/936/19 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є розірвання договору оренди землі.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 176 ЦПК України у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла ціна позову визначається сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Встановлено, що договором оренди землі сторони обумовили сплату орендної плати у розмірі 2 644,30 грн на рік.

Отже, ціна позову в даній справі становить 7 932,90 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню.

Верховний Суд таких випадків також не встановив.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v.
SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (..) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (..)". У пп. 107-109 рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". У цій справі Суд зазначає, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу Верховний Суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову Апеляційного суду, і такі дії не були передбачені Господарським процесуальним кодексом, що було підтверджено Урядом у його зауваженнях. Суд також зазначає, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному Суду ухвалювати такого роду рішення. І, нарешті, Суд вважає, що загальні положення Конституції України 254к/96-ВР, на які посилався Уряд, не могли слугувати достатньою правовою підставою для такої специфічної компетенції, яка не надавалась відповідним законодавством. Суд повторює, що у деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначено законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень. Проте у даній справі Верховний Суд не надав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення Господарського процесуального кодексу і ухвалення такого роду рішень, що, як вказувалось Урядом, стало звичайною практикою Верховного Суду України. На думку Суду, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у Господарському процесуальному кодексі, Верховний Суд не може вважатися "судом, встановленим законом" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, № 29458/04 та 29465/04, §. 24-28, ЄСПЛ, від 20 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним із помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v.
CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).

Таким чином, оскаржене судове рішення ухвалене у справі, ціна позову в якій не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За таких обставин касаційне провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України статтями 19, 260, 389 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження у цивільній справі № 471/936/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков