Історія справи

Ухвала ККС ВП від 13.04.2020 року у справі №520/9011/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 року

м. Київ

справа № 520/9011/17

провадження № 51-1778ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Дідича Є. В. на вирок Київського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у кримінальному провадженні № 12017160480002061 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Десантного Кілійського району Одеської обл., жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Суть питання

За вироком Київського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом терміну попереднього ув'язнення у строк покарання"; далі - ~law24~) у строк покарання ОСОБА_1 зараховано термін попереднього ув'язнення з 02 червня 2017 року до 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 01 червня 2017 року у період часу з 20 до 23 год, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з метою помсти за образливі висловлювання в свій бік, умисно завдав руками, ногами та дерев'яними палицями потерпілій ОСОБА_2 численні удари в голову, грудну клітку, живіт, сідниці, руки та ноги, чим заподіяв потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала її смерть.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2020 року змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання та застосування ч. 5 ст. 72 КК. Постановив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців. Крім того, апеляційний суд на підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції ~law25~ зарахував у строк покарання ОСОБА_1 термін попереднього ув'язнення з 02 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили, а саме 13 лютого 2020 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник Дідич Є. В., не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, через суворість, просить змінити постановлені щодо засудженого судові рішення і призначити останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Обґрунтовуючи свої вимоги захисник указує на те, що суд апеляційної інстанції, зменшуючи засудженому покарання врахував лише частину обставин, що його пом'якшують, однак не врахував того, що потерпіла будь-яких майнових та моральних претензій не має, а також те, що ОСОБА_1 намагався надати ОСОБА_2 медичну допомогу, викликавши швидку допомогу. Також, за твердженням Дідича Є. В., апеляційний суд за наявності вказаних обставин не зазначив у своєму рішенні про можливість застосування до засудженого ст. 69 КК. Крім того, захисник вказує, що відповідно до ст. 69-1 КК, враховуючи те, що у ОСОБА_1 відсутні обставини, що обтяжують покарання, а також те, що останній визнав свою вину, на думку захисника, свідчить про можливість призначення засудженому покарання, яке не може перевищувати двох третин максимального строку покарання, передбаченого санкцією статті за якою його засуджено.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 ККВерховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині захисник не оскаржує.

При цьому, твердження в касаційній скарзі захисника стосуються невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і є безпідставними з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень ст. 65 КК .

Відповідно до положень ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ст. 69 КК , або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ст. 69 КК за цей злочин.

Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання згідно з указаними нормами закону врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є умисним, тяжким злочином. При цьому суд, не встановив обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання засудженого.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, визначивши його строк у межах санкції статті, за якою останнього засуджено.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду засуджений та його захисник подали апеляційні скарги, в яких наводили доводи щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним злочину через суворість.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, дійшов висновку про можливість пом'якшення засудженому призначеного покарання в межах санкції статті. На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції указав на те, що під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 визнав винуватість у вчиненні злочину та щиро розкаявся. Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 раніше не судимий, має на утриманні матір пенсіонерку, позитивно характеризується за місцем проживання.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність пом'якшення призначеного ОСОБА_1 покарання. Своє рішення апеляційний суд належно мотивував.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає, як і не вбачає підстав для застосування статті 69 КК.

Не є прийнятними доводи захисника про наявність підстав для застосування апеляційним судом положень ст. 69-1 КК припризначенні ОСОБА_1 покарання, з огляду на таке.

Так, безумовною підставою для застосування ст. 69-1 КК є встановлення трьох складових: 1)наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених ст. 69-1 КК ; 2) відсутності обставин, що обтяжують покарання; 3)визнання обвинуваченим своєї вини.

Таким чином, призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавленні волі на строк 8 років 6 місяців було визначено апеляційним судом саме з урахуванням визнання вини засудженого та відсутності обставин, що пом'якшують покарання та його обтяжують. Тому підстав для застосування положень ч. 1 ст. 69-1 КК апеляційний суд не мав, оскільки обставини, що пом'якшує покарання засудженому, передбаченої пунктом 2 ч. 1 ст. 66 КК, встановлено не було.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення апеляційного суду в частині визначення розміру призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає принципам індивідуалізації та справедливості.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_1, та могли б бути підставами для їх зміни, захисник у касаційній скарзі не навів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Дідича Є. В. на вирок Київського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський С. Б. Фомін