Історія справи

Ухвала ККС ВП від 16.02.2021 року у справі №761/3820/18

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 761/3820/18

провадження № 51-666 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Булейко О. Л.,

суддів Іваненка І. В., Фоміна С. Б.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора Горбаня В. В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 6 серпня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1,

встановив:

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 6 серпня 2018 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, українця, неодруженого, освіта середня, офіційно не працевлаштованого, зареєстровано та фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_1, раніше судимого Шевченківським районним судом м. Києва від 9 листопада 2015 року ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді штрафу у сумі 1700 грн.,

визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 9 листопада 2015 року, був засуджений до покарання у виді штрафу у сумі 1700 грн. У зв'язку із невиконанням засудженим вказаного судового рішення ухвалою Шевченківського районного суду м.

Києва від 15 травня 2017 року ОСОБА_1 покарання у виді штрафу замінене на громадські роботи строком 100 годин.

До Шевченківського районного сектору Київського місцевого відділу з питань пробації 13 жовтня 2017 року надійшло розпорядження про виконання вказаної ухвали, яка набрала законної сили. Однак, на неодноразові виклики до вказаного органу засуджений не прибув.

У подальшому, 2 листопада 2017 року ОСОБА_1 ознайомлено з порядком та умовами відбування покарання у виді громадських робіт, йому роз'яснені наслідки ухилення від відбування зазначеного покарання. Того ж дня ОСОБА_1 видано направлення до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва та доведена необхідність до відбування покарання стати не пізніше 3 листопада 2017 року.

Однак, ОСОБА_1 станом на 14 листопада 2017 року, 4 січня 2018 року до громадських робіт не приступив.

Отже, отримавши направлення та будучи належним чином поінформованим про кримінальну відповідальність, ОСОБА_1 умисно не виконав ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року про заміну покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на громадські роботи строком 100 годин, яка набрала законної сили.

Вказані дії ОСОБА_1 було кваліфіковано за ч. 1 ст. 382 КК України, як умисне невиконання ухвали суду, що набрала законної сили.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 - закрито.

У касаційній скарзі прокурор Горбань В. В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 6 серпня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1, скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 010-2589 від 1 липня 2019 року та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, видане відділом судово-медичної експертизи трупів Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.

Однак, положеннями ст. 417 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 417 КПК , скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

З наведених вимог кримінального процесуального закону убачається, що закон визначає можливість скасування апеляційним судом лише обвинувального вироку чи ухвали суду першої інстанції за подальшим закриттям такого провадження.

Положення п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України за своїм змістом є імперативними, та зобов'язують суд закрити кримінальне провадження у разі смерті обвинуваченого, підозрюваного, за виключенням необхідності його реабілітації.

У правовій науці та правозастосовній практиці під реабілітацією особи розуміється її виправдання або закриття кримінального провадження на реабілітуючих підставах, що передбачає існування певних підстав для цього.

Разом з цим, за відсутності процесуальної необхідності у реабілітації померлого, скасування виправдувального вироку з підстав, передбачених у ст. 409 КПК, буде суперечити завданням та загальним засадам кримінального провадження.

Апеляційний суд встановивши, що апеляційні вимоги прокурора про скасування вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 6 серпня 2018 року та ухвали Київського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року та призначення нового розгляду в суді першої інстанції не свідчать про необхідність реабілітації померлого ОСОБА_1, постановив законне, обґрунтоване, належно вмотивоване судове рішення, з яким погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.

Крім того, смерть обвинуваченого у більшості випадків робить касаційне провадження безпредметним, оскільки застосування до особи, яка померла, кримінально-правових наслідків діяння є неможливим.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги прокурора Горбаня В. В. та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, то згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Враховуючи викладене і керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора Горбаня В. В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 6 серпня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

О. Л. Булейко І. В. Іваненко С. Б. Фомін