Історія справи

Ухвала ККС ВП від 04.02.2020 року у справі №320/1022/18

Ухвала

іменем України

03 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 320/1022/18

провадження № 51-469ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г. М.,

суддів Булейко О. Л., Іваненка І. В.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Ненашевої Яни Валеріївни на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року,

встановив:

За вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня 2019 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Херсон Запорізької області та жителя

АДРЕСА_1, раніше не судимого, засуджено за ст. 128 Кримінального кодексу України (далі- КК) та звільнено від покарання.

Цивільні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково, стягнено

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 70000 грн моральної шкоди, на користь

ОСОБА_3 35000 грн моральної шкоди та 30029,20 грн матеріальної шкоди.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він,

29 жовтня 2017 року, приблизно о 09 годині 35 хвилин, знаходячись біля бювету, розташованого неподалік будинку № 243 по вулиці Олександра Невського

в м. Мелітополь Запорізької області, у ході раптово виниклої сварки, з ОСОБА_2, проявляючи злочинну недбалість, а саме не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг передбачити

їх настання, наніс один удар рукою по голові ОСОБА_2, внаслідок чого ОСОБА_2 впав та вдарився головою об тротуар, отримавши при цьому тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та його захисника Владиченка І. В. залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

У касаційній скарзі захисник та засуджений, не оспорюючи висновків суду

про доведення винуватості та ступінь тяжкості кримінального правопорушення, не погоджуються з вирішенням цивільного позову. Зазначають, що Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області вийшов за рамки заявлених позовних вимог потерпілими, не врахувавши даних про майновий стан ОСОБА_1.

Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не знайшла підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у ній.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України

(далі- КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданого до неї судового рішення та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як вбачається з касаційної скарги, висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, за обставин, зазначених у вироку, та кваліфікація його дій не оспорюються.

Доводи касаційної скарги щодо виходу суду першої інстанції за межі заявлених позовних вимог є безпідставними.

З копії оскарженого судового рішення вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 просив стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн, а потерпілий

ОСОБА_3 - 30029,20 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та

100000 грн моральної шкоди.

Рішення щодо цивільного позову суд прийняв на підставі вимог статей 128,

129 КПК і положень статей 23, 1166, 1167, 1177 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 129 КПК ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру,

суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. А на вимогу ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими ч. 5 ст. 128 КПК .

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини,

які мають істотне значення. При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Також, відповідно до ст. 1167 ЦК і положень Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями

або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, судом враховано, що ОСОБА_2 заподіяна моральна шкода, яка виразилася у душевних стражданнях, пов'язаних з наслідками отриманої черепно-мозкової травми.

Він переніс фізичні та душевні страждання, зазнав негативного впливу на стан здоров'я, втратив здатність для самообслуговування, у зв'язку з чим виникла потреба стороннього догляду. Крім того, судом враховано, що ОСОБА_3 заподіяна моральна шкода, що виразилася у душевних стражданнях, пов'язаних з наслідками неправомірних дій ОСОБА_1, в результаті яких його батько отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких погіршився стан його здоров'я. ОСОБА_2 втратив здатність до самообслуговування, потребує стороннього догляду, який здійснюється ОСОБА_3 разом з членами родини. ОСОБА_3 оплачує лікування батька, що порушило його звичний спосіб життя, завдало додаткових зусиль для його організації.

Врахувавши викладене вище, зваживши на документи, подані потерпілими, серед яких: довідки про призначення лікування; виписка медичної карти стаціонарного хворого, лікарський висновок про те, що препарати придбані за чеками та квитанціями для лікування ОСОБА_2 є аналогічними або взаємозамінними тим, що призначалися лікарями за медичними документами; рецепти; чеки та видаткові накладні, врахувавши сімейний та матеріальний стан ОСОБА_1, суд дійшов вмотивованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, суд перевірив твердження потерпілих про завдання їм моральної та матеріальної шкоди в розмірі, на якому вони наполягали, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд обґрунтовано вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 70000 грн моральної шкоди, а також 35000 грн моральної шкоди й 30029,20 грн матеріальної шкоди на користь ОСОБА_3. Підстави для зменшення суми грошового відшкодування потерпілим відсутні.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції проводився у передбаченому законом порядку. Зміст ухвали цього суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона

є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника та засудженого, та вважає, що у відкритті провадження за їх касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Ненашевої Яни Валеріївни на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня

2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. М. Анісімов О. Л. Булейко І. В. Іваненко