Історія справи

Ухвала ККС ВП від 01.06.2020 року у справі №200/9612/19

Ухвала

іменем України

29 травня 2020 року

м. Київ

справа № 200/9612/19

провадження № 51-2491 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Григор'євої І. В., Шевченко Т. В.,

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської областіна ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року щодо засудженого ОСОБА_1.

Короткий зміст вироку, оскарженої ухвали та встановлені обставини

За вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня

2019 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від

25 лютого 2020 року, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 15,

ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки

і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат

у провадженні.

Як установив суд, 18 травня 2019 року близько 21:20 ОСОБА_1,перебуваючи в приміщенні ТРЦ "Мост Сіті Центр", який розташований на вул. Глинки, 2 в м.

Дніпро, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно, повторно, зі столу ресторану швидкого харчування "KFС" викрав мобільний телефон марки "Honor9", вартістю 7 266 грн, який належав ОСОБА_2. Однак був затриманий співробітниками охорони вказаного закладу.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації дій за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК, просить скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення статей 50, 65, 75 КК, що призвело до призначення м'якого заходу примусу. Також наголошує, що апеляційний суд не навів в ухвалі докладних мотивів залишення апеляційної скарги сторони обвинувачення без задоволення, унаслідок чого оскаржене судове рішення, на його думку, не відповідає положенням ст. 419 КПК.

Мотиви Суду

За змістом ст. 50 КК значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За правилами ст. 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту наданих копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_1 призначено з порушенням указаних норм права.

Як убачається з копії вироку, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який позитивно характеризується за місцем проживання. При цьому, суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Урахувавши зазначені обставини, місцевий суд призначивши ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, разом з тим дійшов висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою.

Отже, суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 75 КК, реалізував свої дискреційні повноваження у спосіб, передбачений законом.

Згідно з наданою копією оспорюваної ухвали апеляційний суд, переглядаючи вирок, належним чином перевірив усі доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якості покарання, які за змістом і суттю аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, й умотивовано визнав їх необґрунтованими, вказавши також підстави, на яких відмовив у задоволенні вимог сторони обвинувачення.

Так, погоджуючись із вироком, апеляційний суд зазначив, що вимог ст. 65 КК дотримано, разом зі ступенем тяжкості вчиненого ОСОБА_1 діяння враховано характер кримінального правопорушення, злочинні наміри обвинуваченого та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, особу винного, який раніше судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не працює, відсутність обставини, які обтяжують покарання. Взявши до уваги обставини, які пом'якшують покарання, та позицію потерпілої, яка не має будь-яких матеріальних претензій та не наполягала на обранні ОСОБА_1 покарання, пов'язаного

з реальним позбавленням волі, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про можливість застосування до ОСОБА_1 інституту умовного звільнення.

Правових підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через м'якість немає, а доводи прокурора про протилежне є непереконливими. Таким чином, Суд не вбачає підстав для неможливості звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, про що йдеться в поданій прокурором касаційній скарзі.

Усупереч твердженням прокурора у касаційній скарзі, ухвала апеляційного суду за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

У касаційній скарзі не міститься переконливих і достатніх аргументів щодо істотного порушення норм процесуального та матеріального права під час здійснення апеляційного провадження, а тому і немає необхідності в перевірці матеріалів справи.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської областіна ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року щодо засудженого ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет І. В. Григор'єва Т. В. Шевченко