Історія справи

Ухвала ККС ВП від 01.04.2020 року у справі №154/410/19

Ухвала Іменем України

30 березня 2020 року м. Київ

справа №154/410/19 провадження № 51-2414ск19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т. В.,

суддів Григор'євої І. В., Крет Г. Р.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року,

встановив:

За вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області

від 22 березня 2019 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Блаженик Турійського району Волинської обл., зареєстрованого у цьому ж населеному пункті

(АДРЕСА_1), жителя АДРЕСА_1 АДРЕСА_2), в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК України) не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 2288 грн на відшкодування процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експерта. Також вирішено долю речових доказів.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

За вироком судуОСОБА_1 засуджено за те, що він 12 грудня

2018 року приблизно о 04:50, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки "FORD-MONDEO" (реєстраційний номер НОМЕР_1 Республіки Польща), рухаючись по автодорозі сполученням Павлівка-Володимир-Волинський зі сторони с.

Павлівка Іваничівського району Волинської області в напрямку м.

Володимира-Волинського, навпроти зупинки громадського транспорту, розташованої на відстані 4 км від с. Зимне Володимир-Волинського району, в супереч вимогам п
2.3, п. 12.1 Правил дорожнього рухупроявив неуважність до дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху і, не врахувавши стану автомобіля та не впоравшись із керуванням, допустив виїзд транспортного засобу на зустрічну смугу руху з подальшим виїздом на ліве узбіччя та в кювет, де відбулося перекидання автомобіля. У результаті ДТП пасажир автомобіля ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в цьому суді. Посилається на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Вказує, що при постановленні ухвали апеляційний суд не надав належної оцінки доводам прокурора в апеляційній скарзі про необґрунтованість застосування судом ст. 75 КК України щодо ОСОБА_1, що, на його переконання, потягло призначення засудженому несправедливого покарання через м'якість.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, Верховний Суд дійшов такого висновку.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій не оспорюються.

Доводи в касаційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність, а саме необґрунтоване застосування ст. 75 КК України, аналогічні доводам, наведеним в апеляційній скарзі прокурора.

Вони були визнані судом апеляційної інстанції безпідставними з наведенням в ухвалі належних мотивів наїх спростування.

Визнаючи необґрунтованими доводи прокурора, суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_1

від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, урахував тяжкість злочину, особу винного та конкретні обставини справи. Зокрема, суд зважив на молодий вік засудженого, те, що ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні шестеро малолітніх дітей, які передані йому на виховання рішенням органу опіки та піклування. Крім того, суд врахував обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди, а також обставину, яка його обтяжує, - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння. Також судом було враховано позицію потерплого ОСОБА_3, який просив не позбавляти волі ОСОБА_1 та заявив про відсутність будь-яких матеріальних та моральних претензій до нього.

Урахувавши зазначене, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, при цьому належним чином обґрунтував своє рішення, зазначивши підстави застосування ст. 75 КК України.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд належним чином перевірив доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Отже, підстав для скасування ухвали суду апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі прокурора, не встановлено.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 грудня

2019 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Т. В. Шевченко І. В. Григор'єва Г. Р. Крет