Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.03.2019 року у справі №911/1237/18

УХВАЛА

18 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1237/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М., суддів Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"

на рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Смарт Іншуранс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Систем"

про стягнення 101 700,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Смарт Іншуранс" про стягнення страхової гарантії в розмірі 101 700,00 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.10.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено факту звернення до відповідача з вимогою про виплату гарантійного відшкодування з підстав настання однієї з наведених в гарантії подій, що виключає підстави для виплати гарантійного відшкодування.

Постановою Північного апеляційного суду від 05.02.2019 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2018 у справі № 911/1237/18 залишено без змін.

Перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

26.02.2019 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2018 та постанову Північного апеляційного суду від
05.02.2019 у справі № 911/1237/18, з вимогами скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Смарт Іншуранс" щодо стягнення 101 700,00 грн; витрати по оплаті судового збору в сумі 7 929,00 грн стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Смарт Іншуранс" на користь скаржника.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" від
22.02.2019, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей Частиною 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 2 частини 1 статті 163 ГПК України визначено, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Предметом позову у справі № 911/1237/18 є вимоги про стягнення 101 700,00 грн.

Зазначена сума є значно меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 (1 762,00 грн. * 100= 176 200,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.

Пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України передбачено вичерпний перелік випадків наявності підстав для перегляду у касаційному порядку малозначної справи.

Тобто, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадках.

У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" зазначає, що справа № 911/1237/18 має виняткове значення для скаржника, а також напряму торкнеться питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, так як спір між учасниками цієї справи виник в результаті відсутності законодавчо-врегульованого чіткого порядку першочерговості стягнення суми забезпечення тендерної пропозиції, що передбачене частиною 3 статті 24 Закону України "Про публічні закупівлі" та чіткого розуміння підстав відхилення тендерної пропозиції, що передбачені частиною 2 статті 30 та частиною 3 статті 32 Закону. На думку скаржника, існуюча судова практика не містить сталої практики вирішення аналогічних судових спорів, пов'язаних із механізмом реалізації вищевказаних норм матеріального права, внаслідок чого в сфері правового регулювання положень Закону України "Про публічні закупівлі" вбачаються прогалини у їх правозастосуванні. Відтак, ухвалене Верховним Судом рішення у цій справі надасть змогу скаржнику, як одному з найбільших та постійних учасників правовідносин у сфері публічних закупівель, сформувати подальшу практику для застосування Закону України "Про публічні закупівлі" під час майбутньої діяльності Філії "Центр забезпечення виробництва".

Статтею 7 ГПК України передбачено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного, надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на її форму власності, призведе до порушення одного з основних засад господарського судочинства - рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, що свідчить про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Перевіривши доводи, зазначені в касаційній скарзі Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" від 22.02.2019, суд дійшов висновку про відсутність обставин, що підпадають під дію підпунктів "а " та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких суд міг би визнати справу № 911/1237/18 такою, судові рішення у якій може бути переглянуто у касаційному порядку, а тому суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі і відмовляє у такому відкритті.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на рішення Господарського суду Київської області від
04.10.2018 та постанову Північного апеляційного суду від 05.02.2019 у справі № 911/1237/18.

2. Матеріали касаційної скарги від 22.02.2019 з додатками на 25 (двадцяти п'яти) аркушах, у тому числі оригінал платіжного доручення від 20.02.2019 № 1328 на суму 3524,00 грн, повернути Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва".

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак