Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.02.2020 року у справі №903/605/19

УХВАЛА

13 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 903/605/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І. В. - головуючий, Кондратова І. Д., Стратієнко Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2019

(головуючий суддя Павлюк І. Ю., судді Демидюк О. О., суддя Савченко Г. І.)

та рішення Господарського суду Волинської області від 16.10.2019

(суддя Вороняк А. С. )

у справі № 903/605/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ СИСТЕМИ СОЛАР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ"

про стягнення 174 693,70 грн,

ВСТАНОВИВ:

14 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2019 (повний текст складено 27.12.2019) та рішення Господарського суду Волинської області від 16.10.2019 у справі №903/605/19.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та дослідивши додані до скарги матеріали, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б)особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей Частина 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року - 1921
гривні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 174 693,70 грн, з них 41 493,70 грн - пеня, 133 200,00 грн - штраф за неналежне виконання умов договору поставки №555/13-19 від 23.05.2019. Отже, справа №903/605/19 є малозначною.

У касаційній скарзі заявник просить Суд відкрити касаційне провадження з підстав, передбачених п. п. "а ", "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та вказує, що справа має виняткове значення для відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій порушили норму ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. У зазначеному аспекті скаржник посилається на правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 23.01.2018 у справі № 554/2743/14-ц (номер 61-583 св 18), та Верховного Суду України, викладену у постановах від 11.10.2017 у справі №347/1910/15-ц та від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15.

Суд не погоджується з такими доводами скаржника та вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі п. п. "а ", "в" п. 2 ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

У судових рішеннях, які оскаржує відповідач, суди встановили, що у пункті 8.4 договору поставки №555/13-19 від 23.05.2019 сторони погодили господарсько-правову відповідальність за порушення господарських зобов'язань у вигляді сплати за порушення строку поставки штрафної санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 5 календарних днів додатково - стягнення штрафу у розмірі 10% від вартості невчасно поставленого товару.

Ухвалюючи судові рішення, що оскаржуються, суди попередніх інстанцій виходили з того, що стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить положенням статті 61 Конституції України, адже згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17 та від 25.05.2018 у справі №922/1720/17 у подібних (господарських) правовідносинах.

Посилання скаржника на правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену ним у постанові від 23.01.2018 у справі № 554/2743/14-ц, та Верховного Суду України, викладену у постановах від 11.10.2017 у справі №347/1910/15-ц та від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15 є нерелевантним, оскільки правовідносини у цих справах та у справі №903/605/19 не є подібними та мають різне правове регулювання.

У наведених скаржником справах цивільним судом розглядалися спори між банком та фізичною особою про стягнення заборгованості за договором кредиту із застосуванням до відповідача - фізичної особи неустойки у вигляді штрафу та пені як цивільно-правової відповідальності за порушення строків виконання кредитного зобов'язання в порядку статті 549 Цивільного кодексу України. Спір у справі №903/605/19 виник між суб'єктами господарювання, які у договорі погодили господарсько-правову відповідальність за порушення господарських зобов'язань у вигляді сплати як пені, так і штрафу. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки, як правильно зазначили суди, в силу статей 217, 230 Господарського кодексу України штраф та пеня визначені як види штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Таким чином, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від
09.04.2012 у справі №20/246-08 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та у зазначених вище постановах Верховного Суду у подібних (господарських) правовідносинах. Суд не вважає за необхідне відступати від усталеної судової практики при розгляді цієї справи.

Отже, Суд дійшов висновку про відсутність обставин, що підпадають під дію підпунктів "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких суд міг би визнати справу №903/605/19 такою, судові рішення у якій можуть бути переглянуті у касаційному порядку.

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі №903/605/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2019 та рішення Господарського суду Волинської області від 16.10.2019 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко